Під час інститутської практики з малюнка та живопису, що проходила в Криму, керівник нашої групи, чудовий художник Юрій Химич, поглядаючи на наші спроби зобразити архітектурні пейзажі Бахчисарая, зітхнув і гірко сказав «Ви багато втратили — раніше ці будиночки були вкриті черепицею. Татарів виселили, старі дахи позривали, замінили на сірі шиферні. Зникла гармонія з природою…»
На першій виставці сучасного кримськотатарського мистецтва, що проходить в приміщенні Національної спілки майстрів народного мистецтва України можна було почути: «Хвала Всевишньому — ми повернулися на Батьківщину».
Сьогодні, коли згадують депортацію кримськотатарського народу, може скластися враження що всі біди цих людей розпочалися взимку 1944 року. Але, мабуть, доречно згадати, що Радянський Союз просто радикально завершив справу, розпочату Російською імперією.
З квітня по грудень 1860-го відбулось масове виселення кримських татар в Туреччину. Про трагедію «Русский вестник» писав: «Переселение татар… одно из самых счастливых событий последнего времени». Правда, дуже швидко тон газетних публікацій змінився. Вже наприкінці 1860 року «Московские ведомости» писали «…все и вся занято одним опустением края и никто не придумал ничего к возможному облегчению будущего бедствия, угрожающего всем отраслям крымского хозяйства и промышленности», «те, кто сначала так ретиво предсказывали благоденствие Крыма, если из него выселятся татары, очень скоро истощили заранее приготовленный запас утешений». Радянська імперія вирішила кримсько-татарське питання радикально — ні «опустение края» ні «угроза крымскому хозяйству» вже нікого не цікавили.
На відкритті виставки трошки прикро було слухати голосіння про сумну долю найнещаснішої української нації. Хто і як може вимірювати біду народу — трагедія однієї людини, це така ж руйнація світу, як і трагедія мільйонів. Але подумайте — українець все ж мав псевдодержаву УРСР, міг читати українську книжку, йому навіть дозволялося в пропагандистському кіно закрити своїм тілом комісара від ворожої кулі.
Кримський татарин втратив усе — землю, літературу, науку, єдиний дозволений образ — це лютий кочівник, що тягне за коси слов’янську красуню в ясир. Навіть ім’я народу було ліквідовано. Один із учасників виставки розповідав про свого товариша, який спеціально зіпсував свій паспорт, а в анкеті на отримання нового в графі «національність» вписав «кримський татарин». В новому документі було вписано «татарин» — ображеному громадянину союзу «народів-братів» показали фоліант із списком національностей СРСР — кримських татар там не було.
Кримськотатарський народ зараз змушений із майже суцільної руїни вибудовувати свою культуру, зернятко до зернятка складаючи дивом збережені у вигнанні національні знання та традиції. Цілком зрозуміло, що могутньої фінансової підтримки репатріантам очікувати дарма. Тому сподівання можна покладати лише на свій розум, енергію, талант. Представляючи учасників виставки, її ідеолог і головний організатор художник Мамут Чурлу сказав: «Ці люди хворі. Вони заражені бацилою прекрасного». Дійсно, багато робіт на нинішній експозиції є щасливим відкриттям малознайомого пласту глибинної самобутньої культури. Так, більшість витворів — це речі дуже утилітарні, це не музейне мистецтво, це те, що з радістю купить турист в Криму, і зробить безпомилковий вибір, бо забере до себе частку духу цієї землі, вкладену в кожен предмет талановитими майстрами.
Кераміка, ткацтво, унікальна двостороння вишивка, національний одяг та взуття, посуд, ювелірні вироби молодих та досвідчених майстрів Мамута Чурлу, Лілі Бакірової, Адюля Сейт-Атметова, Рустема Скібіна, Айше Османової, Руслана Малінкова, Асана Галімова, Енвера Аблаєва, Мехті Ісламова та ін. викликають і повагу, і захоплення. Хвала Всевишньому — кримські татари повернулися на Батьківщину!