Юстина Могитич - реставратор скульптур Львівської національної галереї мистецтв. Останні три роки вона працювала над збереженням скульптур геніального Пінзеля. Як відомо, виставка творів Пінзеля у Луврі стала однією з найбільш значимих культурних подій останнього часу. В інтерв'ю DT.UA реставратор розповіла, як вдалося зберегти шедеври майстра, а також поділилася своїми захопленнями від коміксів.
- Реставрація має мало спільного з творчістю, - розповідає Юстина МОГИТИЧ. - Творчі здібності можуть знадобитися тільки тоді, коли потрібно провести реконструкцію твору. Тому це в нас роблять художники-реставратори. Зазвичай реставратор - людина, котра орієнтується в технології живопису, володіє знаннями хімічних та фізичних процесів. У свою чергу, художник не завжди може реалізуватися в реставрації.
Реставратор дерев'яних скульптур має справу з технологіями, дуже близькими до старовинних ікон: тут також дерево, позолота, темпера чи олія, а з іншого боку - це об'ємна річ. Навіть після кількох років роботи не можу сказати, що добре орієнтуюсь у реставрації. Для цього потрібно хоча б спробувати різьбити, опанувати об'ємну пластику, знати властивості матеріалу, з яким працюєш. Це досить-таки складна річ. За складністю реставрацію скульптури умовно можна порівняти з роботою над трьома-чотирма іконами. А щоб досягти рівня категорії, якої досягає фахівець у іншій сфері, тут потрібно відреставрувати таку ж кількість скульптур, що й ікон. Отож мотивація до роботи очевидна.
- Вважається, що в будь-якій роботі певний час потрібно вивчати тонкощі професії, вникати у її секрети. Скільки років потрібно навчатися реставрації?
- У цій справі важить не час, а кількість робіт, із якими працював самостійно. Можеш консультуватися, це потрібно робити, але мусиш сам до чогось дійти. Чим більше в тебе успішно виконаних самостійних робіт, тим більше можеш вважатися фахівцем. Особисто я завжди намагалася до всього дійти сама. А три роки тому мені несподівано запропонували займатися реставрацією скульптур Пінзеля. У нас є багато творів Пінзеля, і всі вони потребують реставрації. На жаль, наша держава не може забезпечити музеї необхідними ресурсами. Бракує й реставраторів.
Це була не перша реставрація зазначених скульптур. Але коли проводилися попередні, ще не було такого спектру якісних матеріалів, який є тепер. У кращому разі, то був віск, яким укріплювалася авторська позолота. Інколи доводилося знімати реставраційні шпаклівки з поверхні авторської позолоти, але в процесі цього виявлялося, що малярські шари (тобто авторські шари, які містяться під реставраційною шпаклівкою) абсолютно не тримаються дерев'яної основи. Доводилось їх підукріплювати. Однак добре, що скульптура до нас дійшла хоча б у такому стані, інакше б не збереглось і половини того, що маємо тепер. Ще однією загрозою для скульптур був шашіль. Це шкідники, які до порохняви роз'їдають дерево. Скульптури з такими пошкодженнями просто не мають права потрапити в Лувр. І ми зробили все можливе, аби їх вивести.
- Наскільки глибоким було втручання реставраторів у скульптури Пінзеля?
- Реставратори не мають права доповнювати втрачене. Будь-яке втручання мусить пройти через рішення художньо-реставраційної ради. Фактично, ми доповнювали якісь мінімальні втрати грунту, проводили тонування. Ми навіть не виконували доповнення позолоти.
Різниця між українською та закордонною реставрацією переважно полягає в доступі до спеціалізованих матеріалів і технічного оснащення. За кордоном є матеріали, пристосування, які дозволяють виконати реставраційні роботи значно швидше, значно краще. Попри те, українська школа, що в основному базується на радянських дослідженнях у цій сфері, дає хорошу технологічну базу й орієнтується на роботу натуральними розчинами. Вони не завжди такі ефективні, як їхні новітні замінники, що здебільшого стійкіші до різних впливів середовища, зате краще перевірені часом і за необхідності можуть бути зняті.
- Що дала особисто вам робота з творами Пінзеля у плані його розуміння?
- Можу сказати, що з'явилась якась любов до цих скульптур. Видно руку майстра, його техніку. Про Пінзеля ми знаємо дуже мало. Час створення його скульптур можна визначити за часом побудови костелів, для яких вони призначалися. Але Пінзель працював не сам, у нього були підмайстри, котрі виконували менші скульптури та деталі оздоблення. За пластикою можна побачити, які роботи виконували його підручні, а які - він сам. Про рівень самого скульптора можна судити з пластики, що нею він володів досконало й віртуозно, йому притаманна певна незавершеність та узагальнення деталей скульптури, вуглуватість форм, чого не бачимо в роботах інших митців епохи бароко. Така експресивність випереджає епоху на століття! Попри цю ж незавершеність певних деталей, скульптор вдало підкреслює і ті риси, що творять основну ідею, закладену в твір, його скульптури наділені емоціями, життям, динамізмом. Нині ми зупинилися на певному мінімалізмі. Немає часу на якісь дорогі позолочені речі, має бути щось просте, практичне, доречне.
- Знаю про ваше захоплення коміксами. Це розвага? Чи серйозне захоплення?
- Все почалося з того, що мій добрий знайомий і автор ідеї Микола Шпаковський попросив намалювати ілюстрації до невеличкої п'єси на актуальну тему. Два роки тому у Львові була проблема з маршрутками. Він побачив мою карикатуру на цю тему в одній із районних газет. Спочатку ці комікси планувалося випустити у форматі сторінки А5, але через відсутність коштів довелося зменшити їх до кишенькового формату. Отож я вирішила зробити новий макет.
- Чи немає у вашому захопленні коміксами прихованого впливу Пінзеля? Що приваблює чи дратує у людях?
- Взагалі, персонажі були виписані не мною, я лише втілювала чужі задуми так, як їх уявляла. Я змальовувала наш побут, наші рефлексії на якісь події, вчинки. Ця тема хвилює всіх. Гадаю, градус реакції диктує рівень життя. У Європі порушені теми не є актуальними, оскільки давно перейшли дражливу стадію. Зате напевно є інші.
- Про поїздку до Парижа…
- Це була робоча поїздка. Насамперед слід було перевірити стан творів після транспортування. Крім того, допомогти французам змонтувати скульптури Пінзеля у Луврі. На це пішло багато часу, тож Лувр бачила лише в останній день. Але Монну Лізу, твори Ботічеллі таки встигла оглянути. Хотілося б, аби таку можливість мали наші студенти. Оскільки враження від побаченого оригіналу значного яскравіші, ніж занудне вивчення їх за книжками та репродукціями. Запам'яталися картини Ван Гога, що експонуються в музеї д'Орсе. Жодна репродукція такого не передасть. У нього була пастозна техніка, мазки так і переливаються на світлі, надаючи картині якогось живого мерехтіння. Залежно від того, з якої точки дивитися на картину, вона змінюється. Звісно, твір можна сфотографувати, але я вважаю, що полотна цього художника треба бачити на власні очі.
- Скульптура там виглядала інакше?
- Скажу не соромлячись, що наші скульптури сильно вирізнялися. Європейська, до якої всі звикли, - дуже помпезна, манірна. Переважно скульптури кам'яні, з мармуру й таке інше. А ось дерев'яна скульптура здебільшого міститься по храмах, які, на відміну від наших, перебувають у хорошому стані й надаються для експонування. Навіть самі французи казали, що це було для них чимось новим у мистецтві. Гадаю, Пінзель заслуговує такої виставки. Тепер кажуть, що то була його перша й остання виставка за кордоном, бо це - дуже велика відповідальність. Твори нелегко довезти і зберегти, забезпечити всі вимоги, про які я говорила. Реставрація після подорожі забирає більше коштів, ніж на організацію поїздки шанувальників Пінзеля до Львова. Нехай усі, хто хоче побачити ці неповторні твори, приїздять до нас. Адже є картини, яких принципово ніколи не вивозять із Лувру та інших музеїв.
- Тепер чимало заможних людей займаються колекціонуванням. Ходили чутки, що, наприклад, фрагмент Голгофи з Вірменської церкви опинився в одній колекції, інший фрагмент - ще деінде.
- Справді, ходили такі чутки. Я знаю реставраторів, котрі працювали над Голгофою. Насправді там усе на своїх місцях. Що стосується збереження творів мистецтва, в нас проблема насамперед із нашою верхівкою - депутатами і т. і. Багатим чомусь легше отримати твір або якусь пам'ятку за будь-яку ціну, ніж профінансувати їм належні умови зберігання в музеї. Перевага музеїв у тому, що їх експонати завжди орієнтовані на широкий загал людей.
- Чи немає у планах розвинути напрям коміксів - про депутатів, владу?
- Взагалі, я політикою цікавлюсь, але намагаюся уникати її в творчості. Ні за кого не агітувати. Якщо й малюю політичні карикатури, то це, швидше, тема загальна, проти влади чи щось таке. Тут слід а дуже тонко орієнтуватися. До того ж карикатур на політиків багато. Це вже не оригінально. Гадаю, соціальні теми не менш актуальні.
- Ви на цьому щось заробляєте?
- Поки що мої художні захоплення прибутку не дають. За той комікс, який я малювала, ще навіть не повернула собі витрачених ресурсів. Були ідеї малювати комікс про львівську каналізацію, про черги перед банкоматом. Ідей виникає багато, але часу на їх реалізації немає!