Слово «меценат» походить від імені тонкого дипломата й талановитого організатора Гая Цільнія Мецената (І ст. до н.е.) — найвпливовішого помічника імператора Стародавнього Риму Августа. Гай Меценат зібрав навколо себе всі літературні таланти того часу. Честолюбство, заздрість, недоброзичливість були йому абсолютно чужі. Стали історичними передані Діоном Кассієм слова: Surge tandem, carnifex! («Та досить уже, м’яснику!»), якими Меценат одного разу втримав Августа від підписання жорстоких смертних вироків співвітчизникам.
Плин часу зробив людство прагматичнішим, однак, як і раніше, люди чекають душевного тепла й уваги до себе від собі подібних. Досвід мудрого Мецената перестав бути надбанням лише Стародавнього Риму, а його власне ім’я з часом стало загальним, об’єднуючи всіх, хто був покровителем талановитим, але бідним одноплемінникам, землякам, співвітчизникам.
Україна часів незалежності має власний меценатський досвід. Про це свідчить той факт, що указом президента в Україні засновано нове свято — День добродійника, а 2008 рік у Києві столична влада оголосила Роком добродійності. На 16-му році життя на горизонті суверенної держави замаячила перспектива створення в Києві міської Ради меценатів. Це цілком логічно — звернути увагу на меценатський досвід саме столиці. Адже Київ має 200-літню історію добродійності братів Терещенків, Бродських, подружжя Ханенків, Попових, Григорія Галагана та інших заможних киян.
Однак не все так просто. Нинішнього року в Україні за сприяння представництва ООН вийшов друком Довідник соціально відповідальних компаній України. 65 вітчизняних бізнес-організацій на сторінках довідника коротко ознайомлюють зі своїм досвідом реалізації принципів Глобального договору ООН та власних стандартів соціальної відповідальності (у світі цей договір підписали близько трьох тисяч бізнес-організацій). Упорядники довідника при цьому констатують: «Не можна зробити висновок, що практика корпоративної соціальної відповідальності дуже поширена в Україні — кожне п’яте українське підприємство не має уявлення про цю концепцію». Враження від такої статистики посилює факт інформаційного бойкоту сучасних меценатів: адже на відомих прізвищах XIX століття та солідному переліку російських благодійників пошук у ЗМІ «своїх» меценатів практично закінчується. Гадаю, саме епатажність артвиставок Пінчука змогла пробити інформаційний вакуум навколо його імені як мецената. А як бути іншим — хто «тихою сапою» відкриває нові виставки та лікарні, організовує галереї, знімає фільми?
Мабуть, лише в Довіднику соціально відповідальних компаній читач відразу після назви бізнесу «НІКО» знайде прізвище президента концерну Андрія Шеляги, який є членом оргкомітету Всеукраїнського проекту для талановитих дітей-сиріт «Велике серце маленького життя» і добродійником для десятків вилікуваних від смертельних хвороб дітей за гроші фонду «Крона», створеного корпорацією. А за дві сторінки до того — відразу після назви «Банк «Надра» — ім’я президента Ігоря Гіленка, чий бізнес сьогодні відомий не лише в банківській сфері, а й добродійними проектами допомоги обласним дитячим лікарням країни. Невже тільки в ООН розуміють, що меценат — власна назва? Як же ставитися до ідеї створення Ради меценатів Києва, якщо інформації про можливих кандидатів — мінімум? І як бути нужденним і тим, хто надіється? До кого стукати? Вони шукають меценатів самі, не за довідниками. І знаходять.
— У 2006 році до нас в офіс завітав відомий сценарист Олександр Жовна (він працював у команді режисера Романа Балаяна), — згадує співзасновник ГК «ФОКСТРОТ», власник звання «Меценат Подолу-2007» Георгій Дігам свою першу зустріч із людиною, чий твір «Маленьке життя» з допомогою ГК «ФОКСТРОТ» перетворюється сьогодні на перший часів незалежності повнометражний дитячий художній фільм. — Його режисерський дебют як переможця конкурсу Мінкультури на соціально значимий сценарій опинився під загрозою зриву.
— Міністерство культури України дало добро на зйомку фільму, але фінансування загальмувала необхідність провести тендер можливих реалізаторів ідеї, — підтверджує Олександр Жовна. — Зима закінчувалася, нам потрібно було завершити хоча б натурні зйомки, доки не розтанув сніг і не підросли артисти — герої фільму, і Георгій Дігам прийняв рішення фінансувати «Маленьке життя», не чекаючи сприяння від держави. Сьогодні фільм перебуває в останній стадії звукового монтажу, і до весни ми плануємо провести презентацію «Маленького життя».
— І в нас була проблема: у 2004 році ми звернулися до бізнесменів із проханням фінансово підтримати артпроект «Декоративне мистецтво України. 200 імен», — розповідає Зоя Чегусова, лауреат Національної премії України ім. Т.Шевченка, заслужений діяч мистецтв України. — «ФОКСТРОТ» став нашим партнером, каталог надрукували, роботи експонувалися в Парижі, штаб-квартирі ООН. А зовсім недавно — у середині листопада — холдинг став партнером ІІ триєнале художнього текстилю «Від давніх традицій до сучасних новацій», де 200 творів мистецтва, витканих зі звичайної нитки, десять днів тішили відвідувачів Київського будинку художників.
Творчі люди так багато душевних сил віддають своїй креативній справі і, може, тому так щиро радіють будь-якій зацікавленості в результатах своєї творчості з боку тих, для кого творять. Ця щирість — вища за проблеми і обставини.
— У 2007 році через позачергові парламентські вибори під загрозою зриву опинився третій у світі за значимістю Міжнародний фестиваль анімаційних фільмів «КРОК», — розповідає генеральний директор фестивалю Ірина Каплична. — Буквально врятував цю катастрофічну ситуацію саме «ФОКСТРОТ», ставши офіційним партнером фестивалю «КРОК». Чи ми житимемо краще при новообраному парламенті, покаже час, але за XIV «КРОК» глядачі творчих показів кращих мультфільмів фестивалю в шести містах України залишилися вдячні співзасновникам цього бізнесу.
— Зазвичай меценатами називають людей, котрі матеріально підтримують якийсь вид мистецтва. Але є вищий сенс меценатства — підтримка людини, можливість робити життя людей спокійнішим, комфортнішим, умиротворенішим, — каже Георгій Дігам. — Саме над цим уже шість років працюють створені «ФОКСТРОТом» у мікрорайонах Києва, Донецька, Черкас соціальні центри «Перспектива». І це — не задля нагород, чинів або податкових пільг (ми ними не користуємося). Справжня добродійність міститься у самому вчинку. Ні, навіть не у вчинку, а в стані душі. Вважаю, що справжнє благодіяння — у ній.
Людей із таким світоглядом можна вважати Меценатами незалежної України. Адже саме вони, як Гай Цільній Меценат, стримують руку прагматичних обставин і оберігають творчі ініціативи талановитих українців від винесення їм жорстоких, а часом і «смертних» вироків із боку нашого жорстокого світу.