Культовий голландський дует Metahaven наступного тижня покаже у столиці свій концептуальний кінопроект "Рідне місто", який знімали в Україні та Лівані. Куратор фонду ІЗОЛЯЦІЯ Катерина Філюк розповіла про проект і його творців - знаковий дует, що вважається одним із найрадикальніших і найвпливовіших у європейській дизайн-індустрії.
Група Metahaven - це дует Даніеля ван дер Вельдена та Вінки Крук. Вони робили айдентику для WikiLeaks. Виставлялись у нью-йоркському MoMa PS1, амстердамському Stedelijk та Музеї Вікторії і Альберта в Лондоні.
Metahaven відомі не тільки впізнаваним візуальним стилем, а й критичним підходом до дизайну. У їхній знаковій книжці Uncorporate Identity, що вийшла 2010-го, досліджується політичний вплив брендів на споживача і зв'язок між корпоративною та націоналістичною естетикою.
Із 2015-го Metahaven знімають артхаусне кіно. У 2016-му - "Інформаційні небеса", роком раніше - картина "Кіберпростір" ("Пропаганда про пропаганду").
І ось 2018-го - фільм "Рідне місто".
Metahaven виник 2007 р., надалі у своїй роботі дует звертався до проблем взаємозв'язку брендингу й візуальної ідентичності з поняттями державності, інформаційних мереж, прозорості в політиці та суспільстві.
На думку експертів, Metahaven вирізняє теоретичне пропрацювання тем, інформованість у геополітичній ситуації в світі та візуальна виразність робіт.
Metahaven розробили серію футболок і шарфів для збору коштів на підтримку WikiLeaks - версії Вікіпедії без цензури. На футболках зображено змазаний логотип WikiLeaks і дати публікацій ключових "витікань" інформації, опублікованих ресурсом, які стали згодом історично важливими.
Ще Metahaven видали антидизайнерську книжку про дизайн - Uncorporate Identity, в якій вони відображають когнітивні ефекти інформаційної надмірності. Адже цією надмірністю корпоративні бренди впливають на споживачів.
В ІЗОЛЯЦІЇ раніше презентували одну з робіт Metahaven - фільм "Інформаційні небеса" (2016), суміш кіно, анімації та експериментальної абстракції. "Інформаційні небеса" - приклад так званого design fiction, тобто теоретичних проектів, які використовують вигаданий контент для вивчення ключових проблем у дизайні. Тут design fiction поєднується з експериментальним кіно у пошуках відповіді на одне з питань сучасності: що вважати істиною у світі глобалізованої цифрової комунікації? Тому головне питання фільму звучало так: "Хто знає, що таке істина?" Це питання неймовірно резонує з головним питанням сучасності.
"Кіберпростір" (Пропаганда про пропаганду) - дефініція на тему множинних істин, надміру яких пропонує Інтернет: від веб-активізму, що породив WikiLeaks, "арабську весну", рухи Anonymous і Occupy Wall Street - до цензурованих ЗМІ на пострадянському просторі. Кожна з цих "правд" окремо може здаватися незаперечною. І водночас вони взаємовиключні.
***
У назві нової картини "Рідне місто" є відсилання до історії самого фонду ІЗОЛЯЦІЯ. Оскільки рідне місто цього арт-простору - Донецьк - у 2014-му захопили бойовики. І команда фонду мусила перебратися до Києва, де на території Київського суднобудівно-судноремонтного заводу заснувала креативну спільноту IZONE.
"Рідне місто" продовжує серію футуристичних фільмів Metahaven про існування людини в епоху цифрових технологій, пропаганди, тотального стеження і постправди. Музику до фільму створив ліванський електронний музикант LAIR.
"Рідне місто" у виставковому залі IZONE буде представлене у формі імерсивної інсталяції, тобто це формат повного занурення. Для цього у виставковому залі, ізольованому від денного світла, встановлять два потужних проектори. Ці проектори одночасно показуватимуть два циклічних відео, що разом і утворять "Рідне місто".
Героїні "Рідного міста" - дівчата Лера й Гіна, вони блукають порожніми вулицях серед занедбаних споруд, вуличних базарів, недобудів та боєнь. Вони намагаються примиритися з суперечностями рідного міста і, попри все, полюбити його.
Картина поетично зображує період драматичних змін, у який ми живемо. Проходить у фільмі й невтішний прогноз: мовляв, майбутнє наших міст в умовах гібридних воєн і панування віртуальної реальності стає дедалі крихкішим.
***
- Даніель і Вінка нині дуже затребувані у світі, - розповідає куратор проекту Катерина Філюк. - І, як часто буває з митцями такого рангу, щоб роздобути їхній проект, треба ставати в чергу і чекати років зо два. Тому, в певному сенсі, нам, можна сказати, пощастило. Я познайомилася з художниками років два тому, коли навчалася в Амстердамі. Була в них у студії, бачила роботи на одній-двох виставках.
А минулого літа, коли вони вибрали Київ локацією для свого фільму, ми знову зустрілися й вирішили не тільки знімати, а й показати фільм в Україні. Для художників (і для ІЗОЛЯЦІЇ) це символічно, адже прем'єри їхніх картин зазвичай відбуваються у великих музеях або на кінофестивалях.
Тут важливо, що фільм буде представлений буквально за два кроки від того місця, де його зняли.
- У вересні 2017-го Metahaven знімали українську частину фільму. Де і як відбувалися зйомки, які труднощі виникали під час роботи? Які враження голландського дуету від України?
-Першу частину фільму Metahaven зняли в Бейруті. І там, зважаючи на все, працювати складніше. У Києві знімали на Житньому ринку, біля монумента Батьківщина-мати і власне на території судноремонтного заводу, де базується IZONE. На все це виділялося п'ять днів. Тому в Даніеля й Вінки був неймовірно насичений графік і не залишалося вільного часу, щоб прогулятися містом.
Цю втрату вони надолужать найближчим часом, оскільки прилітають на монтаж виставки заздалегідь. Працювати з київською командою легко, єдині складнощі - бюрократичні, наприклад із виплатою гонорарів чи дозволом на зйомки в уподобаному місці.
- Судячи з релізу, у фільмі є дві героїні - Лера й Гіна. Хто ці дівчата? Для фільму їх вибирали голландці? Чи це вибір української сторони?
-Протагоністів фільму, як і одяг, який, до речі, створила український дизайнер Юлія Єфімчук, вибирали самі художники. Оскільки керувалися метою сконструювати якесь вигадане рідне місто, в якому вулиці Бейрута й Києва переплітаються у вигадливому візерунку, дві героїні - логічне продовження цього подвоєння. За задумом авторів, вони не повинні бути схожими одна на одну, як не схожі і їхні міста, швидше, це дві іпостасі одного й того самого персонажа. Слід зазначити, що цей фільм Metahaven, на відміну від попередніх, набагато поетичніший, тому багато речей глядач має відчути й сприйняти інтуїтивно, а не зрозуміти. Отже, і докладні пояснення зайві.
- Чи вдалося у спілкуванні з дуетом Metahaven дізнатися, зрозуміти їхню позицію й думку про Україну, про війну на Сході? Наскільки, взагалі, вони заглиблені в цю тему?
-З одного боку, художники добре інформовані про події в Україні і в попередньому фільмі "Пропаганда про пропаганду" навіть використовували знайдені в YouTube зйомки зі сходу України, інтерв'ю Гіркіна.
З другого - саме через свою інформованість і усвідомлення комплексності ситуації не тільки в нашій країні, а й у світі загалом, вони вкрай обережні у своїх висловлюваннях.
На мій погляд, художники не повинні давати оцінки тим чи іншим соціально-політичним явищам і подіям, швидше, вони мають залишати глядачеві можливість виносити самостійні судження, базуючись на альтернативному погляді, який часто можна знайти в художніх висловлюваннях.
Звісно, це залежить від художнього методу та цілей конкретного художника. Для Metahaven, як мені здається, набагато важливіші образність і візуальна складова їхніх робіт. При цьому вони, мабуть, одні з найбільш теоретично підкованих митців нашого часу, добре обізнані з останніми дослідженнями в царині філософії, соціології, кібернетики.
- Цікава ваша думка про фільм "Пропаганда про пропаганду" цього дуету. Наскільки тема картини сьогодні близька Україні?
-Гадаю, жанр, у якому працюють Metahaven, дуже специфічний. Це такий листковий пиріг із цитат, гіперпосилань, агресивних візуальних образів, теоретичних побудов і художнього вимислу. Якщо замислитися, такий підхід якнайкраще відображає сучасну дійсність - складну, яка стрімко змінюється, породжує сум'яття. Я особисто не думаю, що в цьому сенсі Україна значно відрізняється від решти світу, просто тут усе гостріше відчувається, і розглянути деякі тенденції набагато легше, оскільки вони набирають екстремальних форм. Отож роботи Metahaven для мене гостро актуальні в будь-якому контексті.