Протягом кількох десятиліть (60—90-ті роки) син харків’янина та кримчанки парижанин Серж Генсбур був улюбленим Хлопчиськом-поганиськом французької публіки, ініціатором скандалів і порушником спокою мирних обивателів. «Провокація для мене — кисень», — декларував, прикусивши губами вічно запалену сигарету, цей «хронічний хлопчисько» — поет і співак, кінорежисер і фотограф, актор і письменник, кліпмейкер, піаніст і художник.
Популярність до Сержа (справжнє ім’я — Люсьєн) Генсбура прийшла після виходу 1958 року його першого альбому. Поява останнього була «спровокована» багаторічною дружбою з рано померлим широко відомим французьким письменником (автором знаменитої книги «Піна днів») і музикантом (творцем майже 500 пісень) Борисом Віаном. Вихід цього й кожного наступного альбому так само, як і його фільмів згодом, супроводжувалися дикими скандалами. Надто вже вільно, навіть цинічно з загальноприйнятої точки зору, поводився Генсбур із забороненими темами. Але скандали забувалися, а його альбоми через короткий час ставали золотими та платиновими. Дивовижний хриплуватий голос спокусника — зачаровував.
Серж Генсбур пішов із життя 1991 року, але тільки зараз, завдяки зусиллям Посольства Франції в Україні, Французькому культурному центру й компанії «Артхауз-трафік», відбулося найповніше та найближче знайомство українського глядача з його творчістю. Організовано фестиваль Сержа Генсбура, де представлено його фільми чи фільми за його участі, виставка фотографій «Від Генсбура до Генсбарра», люб’язно надані його сестрою, і концерт французької групи Scenic Railway, у програмі якої твори Генсбура.
На фото, виставлених в галереї «Ексар», відбито найзначніші події з життя «вічного провокатора» та, звісно ж, любимі та кохаючі, спокушені ним жінки — від Бріжит Бардо та Джейн Біркін до Катрін Деньов і доньки Шарлотти. Ці фотографії зачаровують, затягуючи в коловорот неспокійного існування Генсбура.
Музичний проект задумано 2001 року та приурочено до десятиліття від дня смерті Сержа. Музиканти нової хвилі французького шансону діляться з публікою своїм любовним сприйняттям композицій Генсбура, розбавляючи репертуар власними цікавими творами.
У програму фільмів увійшли картини різних років, де Серж Генсбур виступає в усіх своїх іпостасях — від режисера до актора, автора музики й художника. «Я вас люблю» (режисер Клод Беррі, 1980 р.) із Катрін Деньов у головній ролі. Це щемлива історія самітності жінки, котра завжди кидає першою. Режисерський дебют Сержа Генсбура «Я тебе люблю, і я тебе також... ні», знятий 1976 року, названий за іменем його найвідомішого хіта та присвячений Борису Віану. Проклятий свого часу не одним кінокритиком і глядачем, він оспівує одностатеве кохання, відверто милуючись як жіночим, так і чоловічим тілом. У головних ролях Джейн Біркін і Джо Далессандро.
Ще одна представлена в програмі картина авторства Генсбура — «Шарлотта назавжди» датована 1986 роком. Це почуттєві з гірким присмаком інцесту варіації на теми Набокова, де заголовні ролі виконують Серж Генсбур і його донька.
Фільм Жана Бекера «Еліза» з’явився 1995-го, через чотири роки після смерті автора музики Сержа Генсбура, і отримав за неї премію «Сезар». Це драма про жагу кохання й самітність. Про біль непотрібності й пошуки щастя, блискуче зіграна Ванессою Параді та Жераром Депардьє.
Фестиваль прокотився трьома містами України. Стартувавши в Києві, продовжився в Харкові й завершиться 21 листопада в Одесі. Але якщо в Одесі й Харкові він проходить у великих кінотеатрах, куди продаються квитки, то в Києві його «домом» була кіностудія ім. Довженка з абсолютно не пристосованим для таких переглядів залом, ущерть заповненим щасливими власниками запрошень, надрукованих у кількості набагато більшій, ніж відповідних посадкових місць.
Українське знайомство з творчістю Сержа Генсбура було досить плідним, але, на мою думку, слід подбати в майбутньому про доступніше та пристосованіше для глядачів місце проведення таких фестивалів. Кажу це, не бажаючи образити господарів студії, котрі незмінно демонстрували люб’язність і гостинність.