На сцені Joe’s Pub’ Нью-Йоркського публічного театру нещодавно відбувся концерт Мар’яни Садовської разом із її гуртом Boderland, до складу якого входять музиканти Яррі Сінгла, Себастян Грамсс та Петер Каленборн з Кельна. Мар’яна Садовська — українська співачка й актриса — виконувала пісні, які вона збирала протягом п’ятнадцяти років під час своїх численних подорожей селами Західної та Східної України. Разом зі своїм гуртом Мар’яна працює над стародавнім матеріалом, трансформуючи його у сучасний звук.
Сцена, на якій були надзвичайно різні, проте однаково добре знані Леонард Коен, Лорі Андерсон, Лідія Ланч, Емі Вайнгауз, Кронос Квартет, та й атмосфера самого Joe’s Pub’ загалом стала того вечора особливим обрамленням перформенсу Мар’яни та її гурту. Таке «переселення» пісні з далекого українського села на нью-йоркську авангардну сцену відбулося завдяки кільком обставинам.
По-перше, завдяки роботі самої Мар’яни, яка винаходить, як саме має бути передано кожну пісню та скільки в ній повинно чи може бути «джазу». По-друге, супровідного наративу, яким Мар’яна Садовська відкриває кожну пісенну композицію. Цей невеликий вступ, не надто віддаляючись від традиційного перемовляння між піснями, виконує одночасно й іншу функцію — ознайомлення нового, часто неукраїномовного слухача з контекстом, у якому певна пісня традиційно виконується чи виконувалася, оскільки багато з віднайденого Мар’яною пісенного матеріалу нині є лише слідом певних ритуалів, які вже не відтворюються в обрядовій практиці села.
Дивно, здавалося б, говорити про забуття, адже ці пісні, особливості їхнього звучання, а також легенди та перекази пережили навіть радянські часи. І все ж таки саме тепер їхня присутність стишена до небуття. З інших, звісно, причин: мабуть, у медійний час усе вимагає залучення до Мережі, вимагає нового носія. Питання в тому, чим може бути такий носій і що може відбутися з матеріалом? Роботи Мар’яни Садовської — одна з можливих пропозицій.
Особливо цікавим елементом виконання є, звичайно, вокальна частина. Мар’яна працює голосом у такий спосіб, що це уможливлює прорив крізь пісенну форму в хаос ритуалу. Так, якоїсь миті її спів раптом розпадається на зойки, вищання, хрипіння, стогін, що свідчить, зокрема, й про неможливість передачі суті подій цього ритуалу іншим, більш «впорядкованим» способом. Такий звуковий «колапс» — це її медіум, що дозволяє пережити момент «перетворення» і «переходу» на той регістр обміну між виконавцем та слухачем, який вже не можна назвати «спілкуванням» навіть метафорично. Адже інтенсивність цього досвіду пов’язана саме з втратою як линви мелодії, так і лінії пісенної оповіді, з шоком невпізнавання. І раптом усе це знову перетворюється у мелодію.
Робота з давнім фольклорним матеріалом — лише один із напрямків теперішніх зацікавлень Мар’яни Садовської. Остінній її диск Boderland, окрім обробок ритуальних пісень та балад, складається також із обробок пісень емігрантських та рекрутських — мотиви, що не полишають навіть після віднайдення «нової батьківщини».
І знову про сцену. Виступати в Joe’s Pub’ і Нью-Йоркському публічному театрі звісно велика честь, проте також — серйозний виклик. Слухач Мар’яни Садовської — це не мешканець Брайтон Біч, і навіть не просто житель нью-йорксього Іст Вілледж, де мешкають і проводять час українці та інші східноєвропейці. Її слухач — шанувальник складної музики, учасник і спостерігач за мистецьким життям Мангеттена, яке зазвичай пропонує доволі богато чого. Віддамо ж належне Мар’яні, адже зі згаданих вище причин далеко не кожний митець здатний прийняти цей виклик і сказати: «Мангеттен, у мене щось для тебе є!»
Зараз Мар’яна Садовська вже в Німеччині, разом із чоловіком Андре Eрленом та двома дітьми Гафійкою та Северином. Після річного перебування у Сполучених Штатах, уможливленого через стипендію ім.Фулбрайта, вона повернулася додому з планами нових проектів. У жовтні готується її турне Україною, а весною
2009-го до України приїде каліфорнійський гурт з виставою «Русалчин цикл», музику до якого написала Мар’яна. Найціннішим під час перебування у Сполучених Штатах залишається досвід, здобутий завдяки спілкуванню з такими митцями, як Давід Гаррінгтон («Кронос Квартет») та Френк Лондон («Клезматікс»). Громадянка світу, Мар’яна живе в своїй пісні, яку вона вивчила в Україні.
Чекаючи на її концерт біля Joe’s Pub’, я почула, як хтось поруч сказав: «Мар’яна Садовська — це українська Бьорк». Кілька днів по тому, під час нашої з нею нічної кухонної розмови, я згадала їй це порівняння. Вона відповіла: «...ні, хоча я й бачу перетини, ми робимо дуже різні речі. Бьорк може постати на грунті того, що я роблю. Українська Бьорк, сподіваємося, буде. Але її ще немає».