У рамках щорічної конференції Ялтинська європейська стратегія (в Києві), на яку традиційно збираються найвпливовіші персоналії світу, в Україну приїхала Марина Абрамович - мабуть, головна зірка світового перформансу. Жінка-загадка і жінка-легенда. Magic woman. Ще в ХХ столітті вона перевернула уявлення людства про мистецтво перформансу. Утвердила його як один з апріорних видів сучасного мистецтва.
У готелі "Прем'єр-палас" пані Абрамович поділилася своїми відчуттями щодо війни й миру, перформансу і політики, розумних і дурнів.
Чи потрібні інформаційні довідки про діяння її праведні й парадоксальні у світовому просторі мистецтва перформансу? Можливо, для декого й потрібні.
Її перші кроки на цьому шляху викликали подив, навіть протести. Колись, іще в юності, вона навіть намагалася зламати собі ніс, щоб батьки зробили їй пластичну операцію: і в цій дисморфофобії теж явно давався взнаки азарт дівчини, яка хоче змінити на краще не тільки світ довкола себе, а й саму себе.
І, очевидно, відтоді вона й стверджує, що тіло людське, власне кажучи, - головна територія її перформансу. Тож не треба летіти в космос, стрибати з хмарочоса. У самому тілі - невичерпне джерело енергії, парадокса, інших художніх ексцесів. Леді Гага каже, що для неї саме Абрамович - джерело невичерпної творчої наснаги. Театральний гуру Боб Вілсон присвячує їй виставу. Олігархи й політики вважають за честь побути в компанії з нею.
Словом, Абрамович - унікальний приклад self-mаdе man. І про подвиги її ратні можна скласти довжелезний дайджест обсягом у кілька газетних шпальт.
Але повернуся до "Прем'єр-паласу". О 10 ранку в фірмовому готельному номері "імені Сержа Лифаря" вона походжає, як Майя Плісецька, - в довгій чорній сукні з вишуканими білими візерунками по низу вбрання й рукавах. Її пластика - ніжна пластика хитрої пантери перед лінивим стрибком. Її погляд - розумне відсторонення й грайливе вивчення, зокрема противника-співрозмовника.
Насамперед виймаю з сумки нову книжку. Талмуд про близький їй предмет - "Естетика перформативності" Еріки Фішер-Ліхте. Перший розділ присвячено їй. І її життєтворчість у цій маленькій біблії сучасного перформансу визначається як "перформативний поворот" і "нова естетика", така собі нова ера цього мистецтва.
Вона уважно вивчає твір. "А в мене такої немає!" - "Отже, скоро буде!". Вона затримує погляд уже на першому абзаці, в якому дослідниця в усіх подробицях змальовує її історичний і ледь не віроломний перформанс 1975-го в галереї "Кринцингер" в Інсбруку - Lips of Thomas.
- Марино, якщо у ХХ столітті перформанс, який утверджували й ви, передбачав "буцім" вибух відносної гармонії світу, то що лишається перформеру в столітті нинішньому? Коли підірвано вже все що можна. Коли розщеплено на дрібні частинки навіть те, що не потрібно. Коли вже навіть постмодернізм - архаїка. У такому разі що робити перформеру - такому як ви?
- Послухайте, але ж треба мислити глобально! Я вважаю, що перформанс - позачасове мистецтво. І його не варто вносити в якийсь певний історичний період. Так, іноді треба бути "там", у певному часі. Але по суті людина має бути свідком і учасником перформансу - тут і зараз. Завжди й скрізь. Поза часом. Якщо перформанс хороший - у 70-х ХХ століття або в наші дні, то під його впливом змінюєтесь і ви. Знаєте, я не вірю в якусь "студійність", у "здатність до навчання" цій справі. Тому що все моє життя - це студія. І щоб створити справжній цікавий перформанс, можна використати тільки свою голову, тільки свій шлунок. Будь-яку частину тіла! Бо перформанс, яким я займаюся, - це мова, зрозуміла без перекладу.
Коли до мене приходять молоді люди, студенти і кажуть, що вони хотіли б стати "творцями", то я їм кажу: "З вас творців не вийде, бо цей шлях - тільки всередині тебе самого". І ти сам маєш відчути, як стати творцем. Бо головне, про що ми говоримо в цьому мистецтві, - це особисте страждання, особистий біль і, звісно, смерть...
- А голод?
- Голод - це теж страждання.
- А сучасні технології - це подарунок людині чи це пастка для людини?
- Сучасні технології винайшли для людини все що завгодно, тільки б вивільнити для неї якомога більше часу. І водночас самі технології стали максимально забирати в людини її ж час.
І ми звикаємо до цієї гидоти, до цього технологічного лайна! Те, що мало визволити нас, нас і поневолило!
І ось моя відповідь тим, хто намагається якось позбутися цієї зарази. Ця відповідь у "методі Абрамович", у її тривалому перформативному методі...
- Якщо лаконічно, в чому головні засади цього методу?
- Якщо можеш змінити сам себе, отже, ти можеш змінити й тисячі людей навколо себе.
Насправді це дуже просто! Я "можу" щось зробити. Я "можу" показати свої здібності й виявити здібності інших.
Мені замало, щоб публіка просто спостерігала за моїми діями збоку. Вона мусить бути безпосереднім учасником. Адже мій метод заснований тільки на моєму власному досвіді. А це 50-річний досвід. І в такому досвіді важливим є той напрям, який і дозволяє людині перейти в особливий стан її свідомості.
Мені важливо, щоб моя публіка заспокоїлася. Мені важливо, щоб людина була максимально вільна від якихось зовнішніх атрибутів: телефони, годинники тощо. От є в тебе навушники - слухай музику! Є твій рух - це і є відкриття іншого стану тебе в самому собі. Часто кажу, що на абсолютній вершині енергії - саме музика.
- А що потім?
- Потім - перформанс.
- А далі?
- А далі - інші мистецтва. Зокрема живопис. Який передбачає особливу енергію, але це інша енергія.
Словом, коли людина заспокоїться, тоді вона й зможе в рамках того чи іншого перформансу побачити й відчути те, чого хочу саме я.
- Я вам не випадково показав цю книжку, де в усіх подробицях змальовується ваш перформанс 1975-го, коли ви вирізали собі бритвою на животі п'ятикутну комуністичну зірку, коли самі себе катували, коли 30 хвилин лежали на крижаному уламку у вигляді хреста під обігрівачем. Я, коли читав подібні звірячі подробиці про вас, то думав тільки про одне. Вона вже подолала свій особистий больовий поріг? Чи ще тільки має його подолати? На даний момент ви біля порога, за порогом? Де ви зараз?
- Зараз 2017-й. І мені 71...
- Ніхто й не дасть.
- Ай, облиште! У порівнянні з 1975-м, про який ви говорите, дуже змінилися стосунки і між людьми, і в світі взагалі. І немає жодної необхідності повертатися до того "порога", який був 40 років тому.
Я постійно долаю якийсь свій особливий шлях.
І я постійно будую світ навколо себе і в собі - і тільки на власному досвіді.
Наголошую - не на досвіді інших, а на власному.
І головне моє завдання, виходячи з того, що було 1975-го чи пізніше, - піднести людський дух. Адже прибити такий дух дуже просто. Легко! Політики займаються цим злом кожен день. Вони вбивають людський дух. Вони перетворюють весь світ на бардак.
І всі ці роки, які живу й творю свій світ, - так от, усі ці роки й підводять мене до беззастережної й абсолютної думки.
- Про що ця думка?
- Про любов. Про любов одне до одного. Ми вже досить були злими на цій Землі.
- Це такий ваш свідомий поворот - обличчям до християнства? До Бога?
- Я вірю не в Бога, а в енергію. У мене бабуся була християнкою... Але я ж точно знаю, що немає ніякого Бога з довгою бородою. А є тільки й тільки енергія.
От перебуваючи тут, у Києві, я побувала в Києво-Печерській лаврі. Знаєте, там доволі потужні енергії! Я бачила мощі святих. Щось мені здалося кумедним, щось - зворушливим.
Але, повторюся, в усьому - енергія.
- Якщо сприймати теперішній світ як великий перформанс, чи не відчуваєте ви якоїсь вичерпаності багатьох складників цього світу-перформансу? Ну ось, наприклад, ви ж не будете заперечувати, що максимально вичерпує себе, скажімо, президентська влада в тій-таки Америці, де Трамп може ухвалювати далеко не всі рішення? Вичерпується влада ЗМІ, які стають заручниками соціальних мереж. Взагалі - в контексті цієї вичерпаності - яке місце визначено людині?
- Ну, наразі нас на землі - мільярди. І, як ви розумієте, сама планета, через вичерпаність її енергії, починає помалу бунтувати проти людей, які її заполонили.
І всі ці катастрофи нинішні - теж натяк: мовляв, ми тут уже трохи засиділися, нам час би вже йти.
Але нові витки мистецтва перформансу якраз і виникають у періоди складних ситуацій - в економіці, політиці. Навіть клімат тут має значення. Мистецтво перформансу - як дзеркало і барометр світу. Бо воно абсолютно не пов'язане з грошима. Це ж не можна назвати монетизованим товаром. Щойно купуєте якусь картину за 20 млн дол., -це вже не картина, а виключно вкладення грошей. А от перформанс - навіть у нашому складному й мінливому світі - це справді нематеріальна форма мистецтва. Це енергетичний діалог. Є багато поганих прикладів перформансу. Є перформанс хороший.
- Який перформанс хороший, на ваш погляд?
- Коли він створює переживання, що трансформуються для різних аудиторій.
- Я все одно не вгамуюся з запитаннями апокаліптичного відтінку. От у вас як у жінки, яка багато бачила і багато знає, немає відчуття, що з нашого нинішнього світу випаровується логіка? І цю лакуну тепер активно заповнюють різні форми клінічного божевілля - в тій же політиці, та де завгодно. І хіба ми не спостерігаємо щодня в політичному житті безліч немотивованих, божевільних нелогічних вчинків, скоєних вершителями світу?
- Та певно ж, у світі з логікою складно. Я спілкувалася з різними сучасними політиками. Зокрема й тут, на конференції в Києві. І мені спало на думку, що, наприклад, Махатма Ганді, сказати б, "колега" наших нинішніх політиків, по суті досягав різних своїх цілей, не проливши ані краплини крові людей!
Але тепер таких політиків, як Ганді, - серед дня зі свічкою!
І ви абсолютно маєте рацію: виникають нескінченні ірраціональні ситуації. І ось уже одна ірраціональна людина - в Північній Кореї, а інша - у Сполучених Штатах. І кожен із цих ірраціональних хоче будь-що потеребити своє маленьке его, поставивши під ядерний удар життя людства.
Тож тут, як на мене, вже не проблема тільки геополітичних розкладів чи інших факторів, а саме через своє "его" хтось сильно хоче утвердитися на вершині світового айсберга. Так і відбувається період розпаду: коли логіка - не потрібна, коли розум - не затребуваний.
Знаєте, я свого часу намагалася отримати громадянство Австралії...
- Навіщо? Ви ж чудово почуваєтесь у Нью-Йорку? І де завгодно.
- А от тому, що часом відвідують думки - куди "тікати", де сховатись, якщо ірраціональні політики почнуть робити те, про що вони постійно говорять, погрожуючи одне одному й людству.
- До Австралії ракети не долетять?
- Ну, знаєте, є й інші місця обітовані - про всяк випадок. Нова Зеландія. Або шматок Сибіру...
- Тобто РФ?
- Ні, це зовсім не означає, що я люблю Сибір чи РФ! Але кажу про це за фактом. До речі, у вашому погляді читаю німе запитання: "То що ж усе-таки буде?"
- Можливо, ви все правильно прочитали, зважаючи на теми нашої розмови.
- Нічого доброго не буде. Буде тільки більше катастроф. До того ж ви самі бачите, що робиться з еміграцією. Будуть, очевидно, й закриття кордонів, й інші обмеження.
Тож кілька днів тому я таки отримала посвідку на проживання в Австралії. І перший журналіст, кому я про це кажу, - ви.
- А вам не здається, що різні форми вашого улюбленого перформансу - на різних майданчиках - сьогодні здебільшого режисує тільки диявол?
- Але я все ж таки вірю в світло, в дух. У можливість подолати подібні відчуття.
- Ви дуже багато подорожуєте. Одного разу рік прожили з аборигенами в нетрях улюбленої Австралії. Вирощували навіть дитинчат кенгуру. В яких місцях планети ви стикалися з найбільшими й найжахливішими стражданнями людини?
- Таких багато... Багато місць, де людина приречена на страждання.
І в чому тут річ? У жадібності людства! Бо жадібність - лихо нашого часу, його великий гріх. Можливо, жадібність колись і занапастить людство? От, наприклад, близько 70% харчів тільки в Нью-Йорку викидається. Тому що її не використано або не продано.
Водночас мільйони людей голодують.
І в основі всієї цієї соціальної та психологічної деформації - жадібність. Нездатність людини думати й піклуватися про ближнього.
- Марино, коли ви востаннє плакали?
- О-о-о, я часто плачу. Я досить драматично переживаю і сприймаю різні ситуації.
Ось буквально недавно плакала, коли дивилася 3D голограму Стівена Хокінга. Спостерігала, як він існує в невагомості: є його розум, є його голова - і практично немає тіла. Дивилась і плакала.
Але це сльози очищення. Це сльози - через позитивні імпульси. А в світі сьогодні надзвичайно велика концентрація саме негативних енергій. І це призводить до того, що ми бачимо. Власне до того, про що ви й запитуєте.
І, на жаль, можливі глобальні зміни людської свідомості в подальшому будуть пов'язані з катастрофами. Коли починається масова загибель, коли є масові страждання - тільки після всього цього, згодом, і приходить до людини осмислення її згубного й руйнівного досвіду. Тож тільки після катастрофи - катарсис, зміна світу.
Одна моя хороша подруга, американська письменниця, одного разу сказала фразу, після якої на неї у США дуже образилися. Вона сказала таке: "Чому американці в своїй уявній величі схаменулися лише тоді, коли їх трусонуло 11 вересня, адже подібних "вереснів" чи не кожного місяця дуже багато в різних куточках землі?"
І по суті вона має рацію. Біль, катастрофи, біди людські - це ж не один-єдиний інформпривід світових медіа. Це, на жаль, уже діагноз життя, яке іноді зовсім не "перформанс".
***
Вибрані тези з Маніфесту Марини Абрамович, озвучені нею в Києві:
- митець не повинен красти ідеї в інших художників;
- митець не повинен йти на компроміси з самим собою та арт-ринком;
- митець не повинен вбивати інших живих істот;
- митець повинен страждати;
страждання породжує кращу роботу;
страждання приносить перетворення;
- депресія - це хвороба, і її потрібно лікувати;
- депресія непродуктивна для митця;
- митець не повинен накладати на себе руки;
- митець повинен зазирнути глибоко всередину себе в пошуках натхнення;
- що глибше він зазирне в себе, то універсальнішим він стане;
- у митця має бути повний самоконтроль щодо своєї творчості;
- митець повинен виділяти час для тривалих періодів самотності;
- митець повинен проводити багато часу, дивлячись на лінію горизонту, де океан зустрічається з небом;
- митець повинен уникати захаращення світу своїм мистецтвом;
- вороги дуже важливі;
- далай-лама казав: легко відчувати співчуття до друзів, але набагато важче відчувати співчуття до ворогів;
- митець повинен вчитися прощати;
- митець повинен усвідомлювати свою смертність;
- митець повинен померти при свідомості й без страху;
- похорон - це останній твір митця перед його відходом.
Особлива подяка за сприяння в проведенні інтерв'ю - Пінчук Арт-Центру та Зінаїді Ліхачовій.