Нещодавно українська джазова спільнота відзначила гірку дату: рік тому пішов із життя Володимир Міхновецький, 40-річний творець, керівник і учасник вокального джазового секстету ManSound. Не доживши два місяці до десятиріччя свого головного творіння, він помер від серцевого нападу в готелі за кордоном.
Напівзамкнутим світом є галузь українського джазу. Не з причини елітності свого змісту чи засобів його втілення, відірваності від слухача чи закритості, а виключно через недостатню «розкрученість» на радіо і TБ. За «совка» — не будь згаданий проти ночі — смак, рівень, орієнтири слухачів формували, «підтягували» радіо й телебачення, цього у них не відібрати. Триває цілеспрямована методична деградація розуміння, «що таке «добре» і що таке «погано» не тільки в музиці.
Нагадаю, що, коли ManSound керував Володимир Міхновецький, колектив брав участь у десятках міжнародних фестивалів, об’їздив із гастролями Європу, Америку, колишній Союз. Ще до ManSound Міхновецький організував відмінний вокальний змішаний секстет ДжазЕкс, а останніх чотири роки допомагав дівчатам із популярного квінтету Beauty Band. На вечорі пам’яті Володимира Міхновецького всі три ансамблі віддали йому данину своєї любові. Охочих зіграти, заспівати, сказати добре слово виявилося багато. Український дім по-хорошому був ущерть заповнений, хоча про подію не сповіщали афіші. З портрета й екрана в зал дивився Володя, відображений у десятках фотографій, у сімейних та аматорських відеозаписах, фрагментах уже не існуючих телепрограм «35 хвилин джазу» й «Імпреза». Міхновецький був блискучим керівником, аранжувальником і композитором, розумною й талановитою людиною, добрим товаришем. В Україні і Росії багато чудових музикантів, які співпрацювали з Володею, які працюють у джазі та поп-музиці. До роковини смерті його вдова Ганна Міхновецька, директор ManSound Дмитро Виговський та поет Микола Бровченко випустили CD «Во имя жизни». Цього вечора на сцену піднялися друзі по цеху: ведучий Олексій Коган, піаністи Петро Пашков, Володимир Соляник, Ігор Стецюк, вокалісти Тіна Кароль, Олена Добрицька, Оксана Кулакова, Віталій Свирид, Федір Марун, Олександр Єгоров, Віктор Павлік, Роман Копов, Гайтана, гітарист Енвер Ізмайлов, саксофоніст Ігор Рудий, педагог із Москви Сергій Казарновський. Ще в представленому диску брали участь українці Дмитро Клімашенко, Оксана Білозір та Ані Лорак, росіяни Сергій Крилов і В’ячеслав Горський. Світлий смуток концерту був зворушливим і чистим. Любителям джазу незвичним видався виступ частини співаків «під мінусівку», інакше кажучи — живий спів під запис інструментального супроводу, адже на джазових концертах не буває жодного звука «фанери». Виконувалася в основному «популярна музика з людським обличчям» (так жартома кажуть про якісну естраду джазмени). Як згадував бас Рубен Толмачов, Володя писав дуже цікаво, а його партитури аранжувань для ManSound були дуже складними, їх не те що проспівати, зіграти з кількох спроб було неможливо. Однак Міхновецький добивався їх виконання, причому казкового, «не простого, а золотого». Після смерті лідера ансамбль дуже тяжко пережив свою втрату, але не здався. Прямо над свіжою могилою хлопці обіцяли, що вже завтра почнуть репетиції. Вони дотрималися слова, хоча кризу подолати було нелегко. Зізнаюся, траплялися моменти, коли з болем відчувалось: образність, звучання, блиск «похитнулися». Цей концерт показав — колектив одужує...
Хліб артиста нелегкий. Хороший виконавець-професіонал працює як віл, репетируючи й шліфуючи майстерність по багато годин на день із раннього дитинства і до завершення сценічної кар’єри. У нашій країні праця, яка формує духовність нації, зовсім не цінується. Перед початком концерту один із блискучих українських професіоналів-виконавців у нашій розмові мило іронізував над «наздоганяючою бідністю», яка переслідує по п’ятах багатьох чудових музикантів, і джазових, і академічних. Життя Володимира Міхновецького було обірване не так роботою, як безперервною напругою, «боротьбою за спонсора», доланням байдужості й рутини. На вечорі демонструвався відеозапис Володиного весілля, на якому молодий стрункий наречений жартував: «Судячи з моєї комплекції, мене вистачить надовго». На жаль, його слова не справдилися. Він палко й дієво боровся за свою музику, але не передбачив наслідків лютого протистояння. І все ж таки культурний опір сучасному міщанству й вульгарності триває. Точиться невидимий бій за душі.