UA / RU
Підтримати ZN.ua

Маніфест російської жінки

Слідами Євробачення

Автор: Олена Подолян

Маніфест російської жінки звучить особливо драматично під час перетравлювання її Левіафаном.

Маніжа Сангін — російська співачка таджицького походження, яка представляє феміністський порядок денний у Росії, громадська діячка в боротьбі з домашнім насиллям, амбасадор благодійного фонду «Подаруй життя», перша російська посол доброї волі Агентства ООН у справах біженців. За заявою артистки, їй надійшло запрошення від менеджменту «1 каналу» (Росія) взяти участь у національному відборі на конкурс Євробачення-2021. Участь Маніжи викликала в Рунеті хвилю ненависті та ксенофобських висловлювань на адресу співачки.

Зазвичай я не дивлюся Євробачення й не цікавлюся поп-культурою, тим більше російською. Але резонансні події несуть багато інформації. Навіть якщо вони не приводять до значних змін, досить корисно спостерігати їх у динаміці. В Україні виступ на конкурсі Євробачення-2021 учасниці від Росії не викликав великого зацікавлення, а дарма. Адже, крім того, що це справді маніфест російської жінки (настільки сильної, що зуміла проігнорувати факт — маніфест зрежисовано патріархом), це ще й публічна демонстрація пожирання етносів російським Левіафаном (він же — патріарх). Тим більш трагічна, що в даній ситуації і жертва, і свідки під час пожирання перебувають в ейфорії. Це робить їх уразливими. Останню ремарку адресовано виключно співвітчизникам.

Дивно, чому зацікавлені досі активно обговорюють проблеми толерантності та фемінізму, але вперто не помічають, як швидко ці важливі теми розчинилися в наративах «1 каналу». Формальне посилання пісні очевидне й симпатичне — боротьба за права жінок і проти домашнього насильства, за бодіпозитив і проти стереотипів. Однак непокоїть жахливий підтекст, який, наче скелет зі старої шафи, постійно вивалюється і своєю непривабливістю псує цю силувану політкоректну глянцевість.

Представники «1 каналу» на власний розсуд запрошували учасників до відбору. Там будь-яка подія відбувається під ретельним контролем ідеологів «русского мира». Маніжа, звісно, зраділа, але прийшла з піснею про тяжку долю російської жінки і в приспіві заявляла: «Every Russian woman needs to know, You’re strong enough to bounce against the wall» (Кожній російській жінці треба знати — ти досить сильна, щоб відскочити від стіни), а в російськомовному куплеті зверталася до глядачів: «Эй, русский женщин! Голосуй за меня!». Однак у конкурсному варіанті текст переробили, — від насмішки не залишилося й сліду, а реалізм (відскакувати від стіни) замінили на пафос: «Ти досить сильна, щоб зламати стіну». На це й розраховували: прогресивна таджичка на очах здивованої публіки мала стати в дошку своєю. Містерія тривала три місяці й, за каноном, завершилася жертвопринесенням.

Усе в цій історії було зіткане з суперечностей. Маніжа в інтерв'ю неодноразово повторювала: «Я хочу лише бути собою та боротися зі стереотипами». Казала, що стала жертвою ненависті на ґрунті національної нетерпимості. Але яку стратегію вона вибрала у відповідь? Зречення частини своєї особистості — того, на що була націлена атака. І вона заявляє напередодні конкурсу: так, я росіянка. Нічим не гірша від вас. Обіцяє на конкурсі показати, чому може називати себе російською жінкою. Виділено не випадково. Мені ніде не траплялося, щоб вона казала «я почуваюся росіянкою».

Маніжа змінює лише одне слово в пісні й відмовляється від іронічного заклику до російської жінки, повністю змінюючи смисл видовища. На сцені Роттердама росіяни показують глядачам, що російська жінка може бути якої завгодно національності. Якого завгодно гендеру, сексуальних уподобань, худа чи товста, чайлд-фрі чи багатодітна домогосподарка, професіоналка чи чорнороб і далі за списком. Загалом, це яка завгодно жінка, з будь-яким набором рис, але їй обов’язково мають бути притаманні три критерії «російськості». Проживає на території колишніх союзних республік. Розмовляє російською як рідною (зауважте — не обов'язково вважає її рідною. Просто розмовляє нею так само добре, як рідною — з огляду на обставини) і страждає. З якої причини вона страждає — теж досить цікаво. Однак залишу цю тему людям, більш обізнаним — представницям феміністського руху. І радо прочитаю міркування на цю тему.

Перший критерій був у Маніжи завжди — вона з Таджикистану. Другий став необхідною умовою виживання, і дівчинка, яка до трьох років розуміла тільки фарсі, вивчила російську. І третій — вона з сім’ї переселенців, які тікали від війни та бідності. Той факт, що її предки — яскраві представники еліти Таджикистану, здався під тиском нового статусу «понаїхавшої», яка, до речі, отримує громадянство лише через більш як десять років проживання в Москві.

Маніжа виступає в робочому костюмі червоного кольору, того самого, пошитого ще перед національним відбором. Але якщо перед національним відбором артистка вдягла костюм для перевтілення в героїню пісні — жінку, яка надто довго чекала свого корабля, а потім підвелася й пішла, — то тепер вона сама нею стає. З тією лише різницею, що вона пішла не туди, куди хотіла, а куди сказали. А ця роба недвозначно дає зрозуміти — Маніжа на роботі. Маніжа тепер справді росіянка. Вона стала нею в той момент, коли вперше заспівала в нових декораціях із мінімальними змінами в тексті, наочно продемонструвавши, що робить російських жінок росіянками і як росіянкою можна стати не за дев'ять місяців, а лише за три. Задля того тільки, щоб продавати свою музику. Не тому, що інші не купували. Її популярність в Інстаграмі швидко зростала. Просто бите порося знає: в цицьці біля дупи завжди більше молока. Даруйте мені цю грубу, але дуже наочну метафору.

Сумно, що Маніжа, схоже, сама не зрозуміла: замість того, щоб «бути собою і боротися зі стереотипами», вона — спочатку задля виживання, а пізніше задля ситного життя — відмовлялася від власної особистості. Оголосивши свою сім'ю патріархальною, отримала натомість статус феміністки. Хоча цей титул належить її матері — якщо цікаво, подивіться й послухайте інтерв'ю. Мати артистки — дуже успішна жінка, у феміністському розумінні.

Пізніше Маніжа заявила, що вона — така сама, бо достатньо обрусіла, за всіма ознаками. І довела: відпрацьовуючи сценарій «1 каналу», продовжувала думати про себе як феміністку, підкоряючись патріархальному наказу. Колонізація ідентичності (того, що від неї залишилося) практично на всіх рівнях відбулася. Вона не рефлексує з приводу внутрішнього конфлікту, що проявився в одній із численних обмовок: «Костюм буде зібрано із клаптів народів Росії». Кровожерлива обмовка в наступній ж фразі самоцензурується — «тканини народів Росії». Вона тут не цензурує смисл, а лише знаходить делікатніше слово. Адже народи Росії — це не якісь голодранці, — диктує їй уже обрусіла, та ще боязка логіка. У яскравих представників виду росіян мова і мислення втрачають образність високих метафор, і під клаптями й тканинами «народів Росії» вони найчастіше розуміють білкову їжу.

Нам слід інколи цікавитися, «а що там у кацапів». Бо саме ця «російськість», яка стоїть на трьох китах — територіальній ознаці, російській мові та звичці страждати, дозволила анексувати Крим і окупувати частини Донецької та Луганської областей. Україна сім років воює з Росією на своїй території. І фронт задовго до бойових дій пролягав у голові кожного жителя. Ми надто часто стали чути фразу «зупинити війну». І є справді легкий спосіб — повторити шлях Маніжи. Росія не прагне знищити населення України. Вона прагне поглинути нас і зробити «росіянами».

Це — не мій шлях.