На Каннському міжнародному кінофестивалі відбулася прем'єра документального фільму Сергія Лозниці "Maidan". Сам режисер порівнює стилістику проекту з легендарним фільмом Сергія Ейзенштейна "Страйк". Увага до стрічки Лозниці була підкреслена: каннський показ супроводжував небачений аншлаг.
У фільмі Maidan режисер вирішив використати стилістику, яка передбачалася для його ігрової стрічки "Бабин Яр". Але події в центрі Києва збіглися з розробкою художнього проекту. І режисер вирішив насамперед знімати Майдан - як факт історії і художній образ.
Лозниця використовує статичну камеру, яку ставить посеред натовпу й поетапно фіксує події. У фільмі практично немає відомих політиків, оскільки, на думку режисера, не вони створювали цю історію, а тільки народ.
Мета постановника - розкрити людей, стихію і природу протесту. Тому Лозниця й відмовився від окремих героїв. Адже, на його погляд, вони не повністю відображають картину того, що відбувалося загалом.
Цей документальний фільм не можна назвати інформаційним. Можливо, він і не відкриє нам чогось наднового про події нинішньої зими. Однак уже історичні події відображені на екрані з неймовірною універсальністю.
Цікаво, що під час мирного періоду Майдану люди, котрі потрапляли в камеру, реагували на неї досить експресивно, а в активний період революційних подій на знімальну групу практично ніхто вже не звертав уваги.
Особливість Лозниці-документаліста у зв'язку з цим фільмом хоча б у тому, що режисер відмовляється натискати на безпрограшні емоційні кнопки, викликати прогнозовану й наперед сплановану реакцію глядача. Навпаки - режисер у цій картині ніби витримує позицію стороннього, навіть відстороненого спостерігача.
Однак саме його погляд - відсторонений - і викликає сильну емоційну напругу та співпереживання.
Нагадаю, що зйомки фільму "Maidan" розпочалися в грудні 2013-го, а завершилися 5 березня 2014-го. Лозниця разом з оператором Сергієм Стефаном відзняли понад 100 годин матеріалу. Останні сцени - прощання із загиблими.
Український павільйон у Каннах організував зустріч із постановником. Виступаючи на ній, Сергій зазначив: "У нас є традиція ставити пам'ятники невідомим солдатам. Але саме тоді, коли ми почнемо ставити пам'ятники солдатам відомим, ми й почнемо вивчати історію".
Розповідаючи про фільм "Maidan" на радіо "Свобода", режисер сказав: "Якщо порівнювати мій фільм зі "Страйком" Ейзенштейна, то це картина, в якій теж немає героя, там багато другорядних персонажів… І історія розповідається не "завдяки тому", що ми рухаємося за долею якогось персонажа… Коли я ставив камеру, то спеціально дивився, щоб ніхто на себе не перетягував кадр, щоб був епізод, котрий включає багатопланову композицію, щоб кожен елемент був рівноцінним. Перша сцена - виконання національного гімну. І ця сцена ще раз повторюється у фільмі. Там є концентрація думки, це потужний кадр. Він впливає на глядача, ви отримуєте сильне враження. Я навмисне просив оператора брати в кадр тільки людей - море людей. Мене не цікавила інша сторона Майдану - "Беркут" або Янукович, мене цікавив народ".
У Каннах Лозниця закликав громаду максимально сприяти звільненню українського режисера Олега Сенцова, якого ФСБ підозрює в підготовці теракту. Лозниця назвав таку ситуацію абсурдом.
Тут-таки, в Каннах, Лозниця відмовився від спілкування з представниками російських ЗМІ. З цього приводу у режисера принципова позиція: він не хоче брати участь у "брехливому інформаційному потоці". "Мені неприємно навіть уявити, що мої слова будуть у цьому потоці. Зараз іде інформаційна війна. І засоби інформації використовують як зброю".
Фільм "Maidan" має згодом з'явитися в прокаті, а потім, за словами режисера, він викладе фільм в Інтернет.
Нагадаю, що на нинішньому Каннському фестивалі Україна представлена цілою низкою документальних проектів на тему Майдану. Серед них: "Кіно громадянських протестів", "Чорна книга Майдану", "Київ. Війна на Інститутській", "Жінки Майдану", "Небесна сотня". Деякі європейці на переглядах плакали.
Що ж стосується основного конкурсу Каннського фестивалю, то на фінальному етапі можна говорити про трьох фаворитів. По-перше, це фільм Майка Лі "Містер Тернер", присвячений відомому англійському художнику. Нагадаю, що сам Майк Лі - володар "Золотого Лева" і "Золотої пальмової гілки". У "Тернері" підкуповує майстерність кожної деталі. Розглядати, з якою любов'ю Майк Лі створює
своє полотно, можна навіть довше, ніж дві з половиною години хронометражу. У головній ролі англійський актор Тімоті Сполл.
Ще один фаворит - режисер Нурі Бельге з фільмом "Зимовий сон". Турецький кінематографіст розповідає про маленький готель: медитативна манера оповіді заворожує й заколисує глядача, хоча дивитися картину зовсім не нудно.
На третій позиції - Аліса Рорвахер (Італія) зі своїм фільмом "Чудеса". Молода режисерка відповідає за "зміну поколінь" у Каннах, адже Аліса - нове ім'я на червоній доріжці.
Втім, тут були не тільки новачки, а й давні яскраві знайомі. У Каннах уже відзначилися Ніколь Кідман, Джуліанна Мур, Роберт Патіссон, Катрін Деньов, Маріон Котіяр, Джон К'юсак. З'явилася тут навіть легендарна Софі Лорен! Вона не тільки нагадала публіці про свій знаменитий фільм "Шлюб по-італійськи" (у програмі "Класика"), а й провела майстер-клас. Загалом, Канни, як і раніше, залишаються одним із центрів світового кіно та одним із законодавців світової кіномоди.