Нещодавно у Київ навідався культовий готичний гурт Lacrimosa. Ми з колегами зумисне одяглись «як і має бути» й поїхали до БК НАУ. Дорогою кілька чоловік гукнули «Демони! Демони!» Ще декілька просто спитали, чого ми так вирядилися, а один дядечко, залишивши позаду жінку з донькою, підбіг і спитав: «Ну, як ви називаєтесь? Я забув, забув. Якось на «х» чи «г»… Готи?.. О!» Отаку реакцію може викликати у перехожих гот у повному спорядженні.
Приречені на самотність
Вони лякають пенсіонерів і дивують маленьких дітей. Вони носять чорний одяг і гуляють по старих цвинтарях, захоплюючись вишуканою архітектурою. Вони можуть бути схожими на ангелів, демонів, привидів, вампірів, трупів, але тільки не на звичайних людей. Вони не потенційні клієнти психіатричних клінік і не актори, що забули перевдягнутись. Вони називають себе «готами».
***
Самотність — це одна з тих речей, якої кожен завжди прагне й водночас найбільше боїться. Так само, як і свободи.
Приреченість — це дуже специфічний стан, коли можна влаштувати собі свято: дозволити почуватися слабким перед жорстоким обличчям насправді доброго світу й сильним, проявляючи байдужість, а насправді приймаючи як дарунок і урок кожне страждання.
Містика — це непізнаність. Як і темрява, якої насправді ніхто не боїться. Просто невідоме начебто лякає, але чим небезпечнішим воно видається, тим більше ми прагнемо зануритися в нього. І боїмося не власне невідомого, а своєї нездатності дійти до його бездонної суті. Тому іноді приємно буває хоча б домислити частини небаченої картини, уявити, наче ми вже там. Де? А хтозна…
Про це говорить і співає готика…
***
Перший поштовх до утворення готичної субкультури відбувся в Англії у 70-х роках. Тоді виник постпанк, музична декадент-
ська течія, що сформувалася на основі панку. Першими гуртами, які грали в такому стилі, були Siouxsie & the Banshees, Bauhaus, Sex Gang Children, Joy Division, Southern Death Cult, Specimen та інші. Звучання такої музики, порівняно з панком, стало більш депресивним, а імідж виконавців почав дуже відрізнятися від іміджу класичних панків.
Постпанки вдягалися в чорний одяг, наносили на обличчя білий грим, а очі й губи фарбували чорним. Постпанки фарбували у чорний колір і свої ірокези.
Цей стиль одразу ж набув поширення. Але на кінець 80-х
років цікавість до нього різко впала. Тоді ж пішла нова хвиля готики: The Shroud, Rosetta Stone, London After Midnight, Mephisto Walz, Corpus Delicti. Тоді ж з’явилися «перші люди», котрі самі називали себе готами, цікавилися готичним стилем у мистецтві. Тоді ж сформувались основні принципи готичного світосприйняття та ознаки власне субкультури. 80-ті роки дали світові такі гурти, як The Sisters of Mercy, Bauhaus, Fields of The Nephilim, The Cure. Саме в їхніх текстах дедалі частіше звучали моторошні й філософські нотки. Тому термін «готика» для характеристики їхнього стилю є вже цілком умотивованим. Тоді ж з’явився готик-рок, повністю самостійний жанр.
До середини 90-х готика активно формувалася, визначилися культові письменники й музиканти, культові фільми й актори.
З середини 90-х субкультура вийшла на новий рівень. У неї з’явилася власна ізольована інфраструктура: готичні компанії звукозапису, спеціалізовані магазини, клуби, радіо, журнали, сайти. Найактивніше розвивалася готична сцена в Німеччині, Америці й Англії.
Самі ж готи розділилися на кілька видів, залежно від музичних уподобань. Оскільки з’явилися й нові готичні стилі: дарк-вейв, етеріал, дарк-фольк та інші. Надзвичайно популярними стали стилі готик-індастріал та індастріал. Увійшов у моду і готик-метал, хоча такі гурти як My Dying Bride і Typ’o’Negative творили пісні цього стилю набагато раніше.
У цей період стали регулярними найбільші готичні фестивалі: Wave Gotik Treffen у Німеччині, Whitby Gothic Weekend в Англії, Convergence у США. Туди з’їжджаються готи з різних країн.
Тексти готики — сумні, депресивні, задумливі. Готи співають про нещасливе кохання, про розчарування у смерті, про любов і ненависть, про жорстокість і сльози, про приреченість, про красу ночі, вечора, сутінків, про танці тіней і шепіт темної води у таємничих озерах… Хоча, звісно ж, не тільки про це.
Залишається сказати ще про кіно. Культовими фільмами для готів є «Ворон» (із Брендоном Лі; серіал із Дакаскасом вважається «позерським» і «нетрушним»), «Голод», «Інтерв’ю з вампіром», «Королева проклятих», «Сім’я Адамс», а також роботи культового готичного режисера, фана The Cure Тіма Бертона: мультфільми «Жах перед Різдвом» (The Nightmare Before Chrismas), «Труп нареченої», «Едвард Руки-ножиці», м’юзикл «Суінні Тод», — а також популярні серед готів різні екранізації «Дракули» (особливо з Бела Лугоши, 1931 року).
Мупі-готи і перкі-готи
Готична естетика поєднує масу різноманітних за стилем речей: мережива, чорний оксамит, шкіру, латекс, вініл, ланцюги, залізні колючки на браслетах, нашийники, масивні й не дуже прикраси, корсети, важкі черевики (зазвичай марок Steel, Camelot, Busta Greep тощо), тонкі залізні каблуки, стриптизерські босоніжки й туфлі, чорні сітки та багато-багато різних аксесуарів: сумочок і рюкзаків у вигляді трун, прикрас у вигляді різних типів хрестів (найпоширеніші — кельтський, рівнораменний і християнський без косої риски, дуже рідко трапляються хрести Святого Павла), орнаменти з костей, черепів, потоків крові на одязі, шкіряні обрізані рукавиці й рукавички мереживні тощо. Улюбленою прикрасою готів є срібний анк на ланцюжку. Це єгипетський символ вічного життя. Чому саме він?
Річ у тому, що в одному з культових готичних фільмів «Голод» головні герої (в ролях Девід Боуі та Катрін Деньов), сучасні вампіри, пили кров, не кусаючи жертв, а роблячи на їхніх тілах ранки ножичками у формі анків. Звідти й пішла історія головного символу готики. До речі, саундтрек до цього фільму написав постпанк гурт Bauhaus. Інший символ — філософська голова, — винайдений гуртом The Sisters of Mercy, зображує голову людини, вписану в пентаграму. Це натяк на те, що готика — не просто симпатія до жанру жахів, любов до містики, а ще й надання таким симпатіям особливого змісту; пошуки сенсу життя, відповідей на одвічні запитання тощо. У принципі, в текстах The Sisters of Mercy багато цікавих думок і справжньої якісної поезії, наповненої серйозним філософським змістом. Незважаючи на гарне пояснення, особисто я ще жодного разу не бачила гота, який би носив на собі символ філософської голови. Як не крути, анк — це найпопулярніший міжнародний символ готики.
Зовнішній вигляд гота залежить від його музичних уподобань і від того, яким готичним стилям від надає перевагу. Як на мене, ділити готів на «види» й «підвиди» — смішно, але класифікація все ж таки існує, і багато готів її застосовують.
Отже, існують дві основні категорії: мупі-готи (готи «старої школи», депресивні, самотні, замкнуті, й не для показухи, а начебто насправді) і перкі-готи (для них головне — це імідж, замкнутість і депресії їх не турбують).
А ось видів готів — хоч греблю гати! Тут і панк-готи (зовні панки — а всередині готи; ну, так вони кажуть), і антикварні готи (мій улюблений вид: одягаються у стилі певної історичної «моди»: Ренесансу, Романтизму тощо), кібер-готи (намагання поєднати у зовнішньому вигляді трансформера-тусовщика й звичайного гота; іноді носять на собі шматки нутрощів комп’ютера, але таке я бачила лише двічі), готи-вампіри (найбільш поширені в Америці; переконані, що вони вампіри, або ж придурюються, бо бути просто готом їм уже не прикольно), фетиш-готи (любителі готичної еротики; одяг відповідний — імідж пекельних, на все готових красунь у вінілі або латексі; й добре, якщо вони важать до 60—70 кг, бо коли більше, то романтична готика вже переходить у жанр чистого трилера або хорору), вестерн-готи (фани гурту Fields of the Nephilim, що й породив цей стиль; схожі на ковбоїв — капелюхи, джинси, ковбойські черевики тощо), корпоративні готи (у чорних ділових костюмах: робота не дозволяє одягатись інакше). І це далеко не всі їх види.
Ще одним феноменом готики є андрогінна зовнішність. Не можу з упевненістю сказати, звідки це взялося й хто саме таке придумав, але нерідко хлопці-готи з довгим чорним волоссям, у довгих шкіряних спідницях, із довгими чорними нігтями й у кофтах-сітках бувають схожі на дівчат. Особливо коли ще й губи нафарбовані. Моєму знайомому якийсь дідусь на Петрівці колись гукнув услід: «Фу, бєсстижая! Хоть би ліфчік надєла!» Самі готи, між іншим, ніколи не проти посміятися з власного іміджу.
Доходить іноді навіть до того, що людина не може з упевненістю визначити свою стать, але то вже клініка, й не готика винна в такій трагедії, а природна схильність таких осіб до психічних захворювань.
Франко, Дереш – «готикоподібні»?
Незважаючи на те, що зародилася готична субкультура в Англії, розвивалася в Англії, Німеччині й Америці, — України вона не обминула. Сьогодні маємо свою, хоча, можливо, й несформовану, готичну сцену та її прихильників: сайти, навіть готичні журнали (наприклад, Goth).
Окрім того, вже три роки поспіль проходить Всеукраїнський готичний фестиваль «Діти Ночі», а також періодично, по кілька разів на рік, влаштовуються готичні вечірки у різних містах України.
Найбільше у нас, на жаль, того, що називається «готичні ді-джеї». Більшість їх просто ставлять на вечірках пісні зарубіжних готичних гуртів, навіть не оброблені електронно. Хоча є й такі, що створюють свою музику, але їх дуже мало. Ді -джейство — суто комерційне явище, яке особливого естетизму, депресії й романтики не несе. Такі вечірки влаштовуються навіть не для готів, а для тих, хто любить готичний імідж і, щоб не ходити, як усі, на звичайну «діскатєку», ходить на готик-паті.
Серйозні готичні гурти в Україні представлені не широко. Принаймні з відомих можна назвати «Кому Вниз» (дарк-фольк; останній альбом — індастріал), Malinconia (готик-дум), Grim Faith (готик-дум-метал), Crazy Juliet (готик-індастріал), Inferno (готик-метал), The Legacy (прогресив-готик-метал), «Вінки» (дарк-фольк). Насправді гуртів, котрі грають готику, як мінімум, утричі більше. Просто вони тільки починають рокручуватися. У нас в Україні це важко. Гадаю, років через п’ять цей список стане набагато розлогішим.
В Україні можна зустріти готів практично всіх видів. Правда, найбільше в нас антикварних готів.
Що стосується літератури, то у 2004 році Володимир Винничук уклав збірник творів «Українська готика ХІХ століття». До книжки увійшли твори українських письменників ХІХ століття. Серед них навіть твір Івана Франка «Терен у нозі». Решта письменників сьогодні мало відомі. Із сучасників щось готикоподібне пише Любко Дереш, але про якість його творів ще можна сперечатися…
До речі, про Франка… Ніхто, звісно ж, і не намагається охрестити його «готом», але, окрім «Терну у нозі», він прислужився готиці ще й тим, що написав цікаве етнографічне дослідження про спалення упирів у рідному селі Нагуєвичах. Рекомендую до прочитання всім, не лише готам!
Хочу відзначити, що саме наша слов’янська батьківщина внесла у готичну субкультуру, і взагалі в готику як мистецький стиль, одну дуже важливу деталь — повір’я про вампірів та перевертнів. Не вірите? А даремно. Я сама була безмежно здивована, коли, вивчаючи історію окультизму, натрапила на дані про те, що елементи карпатських повір’їв проникли в Європу і дуже її зацікавили. А й справді, граф Дракула не в Англії й не у Франції жив. А упирі — це суто українські, слов’янські, міфологічні персонажі. Отож поширення готики на наших землях — явище цілком виправдане і природне.
Так, на жаль, сталося, що наш народ, приголомшений «совєцькими» стереотипами, й досі вороже сприймає вияви індивідуалізму. Й досі готів асоціюють із сатаністами, наркоманами, чорними магами, відьмами… Хоча в останніх нема нічого поганого, й такі думки можуть бути хіба що компліментами, але то вже тема іншої статті…
Протягом кількох останніх років вийшло чимало публікацій про готів у періодичній пресі, траплялися телесюжети, хоча інформація і в тих, і в інших була відсотків на 80 перекручена. Але головне тут — зацікавленість ЗМІ, а відповідно — й суспільства, тим, що відбувається з неформальним життям країни. Гадаю, зараз Україна переживає той складний і знаковий період, коли неформат стає невід’ємною й усіма визнаною частиною загальної культури. Готика — одна з найбільших субкультур із багатою й цікавою, вже більш ніж 20-літньою історією. В Україні наразі тисячі готів — людей, котрі хоч і захоплюються темним боком життя й нежиття, але вбачають у ньому не жах і жорстокість, а красу, романтику таємничості.
Напевно, почати слід з архітектури й літератури. У середині XVIII ст. Вальтер Скотт писав: «Готичний орден в архітектурі набув нині повсюдного поширення… Перехід до готики в живописі настав близько 1200 року в Англії, 1220-го — в Німеччині й найпізніше в Італії — близько 1300. У період готики популярним явищем стали зображення замовника картини у вигляді святого. У другій половині XVIII ст. побачила світ готична повість — «Замок Отранто». Її автор — Горацій (або Хорас) Уолполл — був шанувальником готичного стилю. Його будинок міг би стати музеєм готики: там були турелі, башти, галереї, різні переходи, виліплені карнизи, різьблені панелі й вітражі, а також маса гербів, перехрещених списів та різноманітних лицарських обладунків.
XVIII ст. — епоха лицарських і сімейних романів. Містика тоді вважалася «низьким жанром», і через це кожен твір із натяком на неї закінчувався повним розвінчанням таємниці. Горацій Уолполл першим насмілився залишити живим і справжнім привида-лицаря, так і не розкривши його таємниці. Хоча перше видання твору містило передмову, в якій сам Уолполл приписав авторство невідомій особі, котра жила начебто в XI—XII ст., а цей твір, надрукований у 1529 р., був випадково віднайдений у бібліотеці невідомої католицької сім’ї незрозумілого походження. І читачі повірили. Зате передмова до другого видання є зізнанням автора й поясненням, чому він не викрив свого імені, остерігаючись бути висміяним, і чому повість має право на існування.
Так з’явився перший готичний твір...