Останнім часом виявилася практично паралізованою робота Одеського міжобласного відділення Національної спілки театральних діячів України. У приміщенні, яке вона займає, по вулиці Пастера, 62, регулярно відключають електроенергію і водопостачання. Запалені свічки, сяк-так допомагають орієнтуватися в просторі, але от вести документацію, навіть просто збирати членські внески неможливо — комп’ютер не працює… Що вже й казати про репетиції студійних колективів, тематичні вечори, камерні спектаклі…
Усе це — результат затяжного конфлікту творчої спілки і релігійної громади «Євангельська Пресвітеріанська церква». Слід нагадати, що згадана будівля була передана СТД 1988 року Одеською міськрадою в оренду. Будівля знаходилася в аварійному стані, тому були відремонтовані підвальні приміщення і кімнати першого поверху, дах, опалювальна система, було зміцнено фундамент. Рішенням Кабінету міністрів України від 10 липня 1998 року будівлю було передано творчій спілці, і до листопада того ж року вона розташовувалася тут на умовах орендно-охоронного договору з управлінням з охорони пам’ятників Одеської облдержадміністрації (безстрокова оренда).
У листопаді 1998 року рішенням Малиновського районного суду право власності на будинок було передано створеній двома роками раніше вищезгаданій релігійній громаді, до складу якої входило тринадцять осіб. Що цікаво, про рішення театральні діячі дізналися... з газет, на розгляд справи в суді вони запрошені не були. Подив на той момент викликало те, що пресвітеріанці були визнані правонаступниками Євангельсько-реформаторської церкви, якій і належала будівля із 1895-го по 1915 роки. Насправді це різні громади, хоча й належать до протестантської конфесії, що підтверджується висновком Інституту філософії НАНУ. Більш того, з 1915 року будинок узагалі не мав стосунку до релігійних організацій у зв’язку з початком Першої світової війни з Німеччиною, тому що його власниками були німці (цей факт документально підтверджується в «Собрании узаконений и распоряжений правительства России» від 3 лютого 1915 року).
Що ж стосується громади «Євангельська Пресвітеріанська церква», то її коріння проглядається зовсім не в Німеччині, а в Сполучених Штатах Америки. Спочатку Спілка театральних діячів вирішила оспорювати те, що трапилося, звернутися до громадськості з відкритим листом, навіть розпочали збирати підписи, але, поміркувавши, на конфлікт з громадою вирішили не йти. Гадали так: оскільки у творчої спілки все одно немає коштів для підтримання пам’ятки архітектури в достойному стані, нехай нею займеться громада, нехай там проводяться богослужіння. А СТД переїде в інше помешкання, тим більше що відносини з церковниками були досить приятельськими. Таким чином було укладено додаткову угоду до існуючого орендно-охоронного договору з управлінням з охорони пам’яток Одеської облдержадміністрації на оренду займаних помешкань, терміном закінчення яких є надання Одеському міжобласному відділенню СТД іншого, відремонтованого і рівнозначного за площею помешкання. Більш того, передбачалося, що громада допоможе театральним діячам із пошуком відповідної «житлоплощі», її ремонтом і переїздом! Зараз про це навіть смішно згадувати...
2000 року на наполегливе прохання СТД громада звернулася до міської ради з клопотанням надати спілці в безстрокове користування помешкання в сусідньому будинку № 60 по вулиці Пастера (колишній Матроський клуб), і справа увінчалася успіхом. Почався ремонт, до завершення якого ще дуже далеко...
— Громадою було витрачено тоді 50 тис. грн. на підготовку проектної документації, частковий ремонт і вивіз сміття, — розповідає відповідальний секретар Одеського міжобласного відділення СТД Світлана Григор’єва. — Надалі ремонтні роботи фінансувалися з бюджету області, тому що будівля колишнього Матроського клубу також є пам’яткою архітектури і знаходиться під захистом держави. Для повного закінчення ремонту необхідно близько півтора мільйона гривень, а на поточний рік обласний бюджет запланував виділити нам п’ятсот тисяч, і ті ще не надійшли... Колись нам належав Будинок актора, але на початку дев’яностих його було передано приватній фірмі. Переїжджати в терміновому порядку нам нікуди.
І справді нікуди — до будинку на Пастера, 60 ще не підведено комунікації, ні стеля, ні стіни, ні підлога не доведені до ладу. Можна лише уявити собі, який вийде згодом із цього помешкання палац мистецтв із фойє для виставок, сценічним простором (від стаціонарної сцени вирішили відмовитися, все устаткування буде мобільним, легко змінюваним, що відкриє дорогу театральним експериментам), бібліотекою і кабінетами. Від громади ніхто не чекає вже ні грошей на закінчення ремонту, ні допомоги з переїздом, але сьогодні «терпець останньої урвався» і вона «утомилася чекати».
— Ми молимося за те, щоб питання перебування СТД у новому помешканні вирішилося позитивно, — заявляє глава громади, пастор Валерій Бабинін. — Але ці люди поводяться як нерозумні, вередливі і неслухняні діти, колись приголублені можновладцями. Так, ми відрізали їх від комунікацій і маємо намір звертатися до суду, вимагаючи негайного виселення. Там відбуваються капусники з розпиванням спиртних напоїв і піснями водевільного змісту, що суперечить нормам християнської етики. Жодної копійки не сплачують ці люди і за комунальні послуги. Громада ж витратила на ремонт помешкання, куди СТД має переїхати, 60 тис. грн. Ми годуємо десятки ветеранів сцени щоденними обідами. І після цього на нашу адресу ще звучать наклепницькі заяви, нібито ми не є правонаступниками реформатської громади! Нині тут знаходиться Об’єднання євангельських церков України, й існування в стінах церкви світської установи, члени якої не слухають наших умовлянь, є неможливим.
Як бачимо, глава громади має свою думку про те, хто фінансує ремонт колишнього Матроського клубу. Можливо, без суду тут дійсно не розібратися. А от із комунальними послугами не зовсім гладко. До 2002 року за всіма рахунками, поки ще вони не були переоформлені на громаду, сплачувала саме Спілка театральних діячів. Відтоді рахунків у СТД ніхто не бачив, але платня за оренду помешкання громаді акуратно вносилася. Можна, звичайно, називати арії з опер і оперет «піснями водевільного змісту», але в цивілізованій державі, зауважте, відділеній від будь-яких церков, прийнято вирішувати спірні питання в рамках закону, якщо хочете — у судовому порядку. Відрізати комунікації — самоправство, хай там які молитви при цьому підносяться.
Спілка театральних діячів звернулася до міської й обласної влади з проханням прискорити темп ремонту, а отже, й переїзду. А поки що працівники СТД шарудять паперами при свічках і змушені користуватися платним туалетом Міськсаду.
А що ж десятки ветеранів сцени, які харчуються за рахунок громади? Спочатку в їдальні при громаді дійсно харчувалися п’ятнадцять осіб, але згодом хтось помер, хтось втратив можливість самостійно пересуватися, а на звільнені таким чином місця нових людей від СТД не брали, свідчить Світлана Григор’єва. Нині, мабуть, п’ятеро ветеранів продовжують відвідувати їдальню, при тому, що там із ними дедалі менш люб’язні. Коментувати все це не хочеться, адже сказано: «Не судіть, тож не судимі будете». Але усе ж таки не у середньовіччя ж ми живемо? Чому релігійна організація виявляє неповагу до закону і прав світської творчої спілки, і в неї це непогано виходить? На жаль, фінал цієї драми, а точніше, містерії-буф, бачиться в дуже і дуже віддаленому майбутньому. Владні структури не наважуються закликати до порядку релігійну громаду, яка розперезалася, міркуючи за принципом «хоча б чого не вийшло». Не вистачало ще як на цей час зажити слави утискувачів віри й духовності! А ремонт у будівлі, призначеній для переїзду, просувається черепашачою ходою: немає коштів... Дійшло до того, що творча спілка з усіх боків почала одержувати поради організувати пікет або голодівку. Та хіба немає іншої дороги до храму мистецтва?
У листопаді минулого року громада подала на СТД позов про виселення із займаного помешкання, не переймаючись тим, що ремонт у новому помешканні спілки далекий від завершення, і, таким чином, зимувати театральним діячам ніде. На першому засіданні в Одеському апеляційному господарському суді було оголошено урядову телеграму, адресовану суду і підписану головою комітету Верховної Ради з питань культури і духовності Лесем Танюком, котрий є одночасно головою Національної спілки театральних діячів України. У телеграмі висловлювалося прохання врахувати неможливість виселення національних організацій на основі чинного законодавства в принципі, а також піддавалася сумніву правомочність домагань громади на будівлю, яка до революції належала зовсім іншій конфесії, а, отже, передана пресвітеріанам на порушення правових норм. Поки тривали судові розгляди, минула зима в нелюдських для театральних діячів умовах. Застуди, гіпертонічні кризи, погіршення зору (працювати доводилося без освітлення) стали звичною справою. На засіданні, яке відбулося 15 лютого, було задоволено зустрічний позов СТД: громаду зобов’язали підключити електрику і водопостачання. З пресвітеріан вирішено також стягнути витрати творчої спілки за сплату держмита в розмірі 85 гривень і за інвентарно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118 гривень. Це не означає, що не виселятимуть: наступне засідання за позовом пресвітеріан призначене на 23 березня.