UA / RU
Підтримати ZN.ua

Любов Михайлова: "Я проти будь-якої співпраці з непідконтрольними територіями"

ІЗОЛЯЦІЯ після захоплення бойовиками не тільки не загинула, а навіть стала більшою й помітнішою.

Автори: Олег Вергеліс, Катерина Константинова

Засновниця платформи культурних ініціатив ІЗОЛЯЦІЯ Любов Михайлова розповіла про проблему "закулісних договорняків" щодо Донбасу; про спірний тренд "миротворчості", а також про нові проекти відомого арт-фонду.

Як відомо, арт-фонд ІЗОЛЯЦІЯ заснований 2010-го у Донецьку, на території заводу ізоляційних матеріалів (після розпаду СРСР цей завод наказав довго жити). Любов Михайлова, засновниця інституції, за короткий період зробила це місце модним, культовим, залучила до роботи найбільших зірок сучасного мистецтва.

Що було далі - відомо: війна, захоплення території ІЗОЛЯЦІЇ бойовиками "ДНР".

І ось поточний 2018-й - уже четвертий рік діяльності арт-фонду в Києві. До речі, рівно стільки ж часу інституція провела й на заводській території в Донецьку (до 9 червня 2014-го).

- За цей час ми не "осіли" в столиці, а стали, швидше, кочівниками, адже географія проектів платформи виходить далеко за межі України, - каже Любов Михайлова. - І 2018-й відкрили двома проектами, що відображають актуальне поле зацікавленості фонду. Спільно з BigMedia, найбільшим сейлз-хаусом зовнішньої реклами в Україні, ініціювали проект "Точки дотику" (Points of Unity), який із січня можна побачити на 50 білбордах і сітілайтах по всьому Києву. Створений данськими художницями Hesselholdt & Mejlvang, проект контрастує зі звичною зовнішньою рекламою і є спробою перетворити - бодай на час - комерціалізоване міське середовище на простір для мистецтва та рефлексій.

Другий проект - це колаборація з організацією "Гараж Генг", виставка "Uтопія: трансформації українського Сходу", яку в березні можна було побачити у просторі креативної спільноти IZONE. Виставку присвячено новому мультидисциплінарному дослідженню культури, урбаністики й ідентичності шести міст Донецької та Луганської областей. У трьох із них (Лисичанськ, Бахмут, Покровське), а також у Старобільську ІЗОЛЯЦІЯ працює зараз, - це продовження нашого проекту ЗМІНА, в рамках якого з 2015-го реалізуємо культурні проекти в містах Донбасу, покликані активізувати місцеві спільноти і дати людям надію на позитивні зміни в країні.

Як і раніше, Донбас у фокусі ІЗОЛЯЦІЇ. Крім проекту ЗМІНА, ми розвиваємо дослідницьку платформу "Донбаські студії", з допомогою якої намагаємося розвіяти стереотипи про цей регіон та ініціювати дискурс на тему Донбасу, побудований на професійних розвідках, а не на демагогії, якою забитий зараз український ефір.

- Любове Іванівно, як усе-таки вдається, перебуваючи за кордоном, координувати життєдіяльність платформи IZONE?

- Я понад 20 років живу за кордоном, але Україна не перестала бути моєю домівкою. Приїжджаю сюди регулярно і не втрачаю зв'язку з батьківщиною. Досвід, отриманий за кордоном, дозволяє привносити сюди багато нових ідей, які реалізуємо з командою фонду в Україні.

Зокрема, останні 5 років надихаюся розвитком креативних індустрій на Заході - особливо у Великій Британії та США, - і креативна спільнота IZONE, проект фонду ІЗОЛЯЦІЯ в Києві, є матеріалізованим втіленням цих тенденцій.

IZONE - наш ключовий проект у Києві. Цей культурний хаб, що офіційно відкрився у вересні 2015-го, покликаний стати місцем перетину креативного бізнесу й культурних професій, де можна знайомитися з однодумцями і обмінюватися досвідом та ідеями.

Це модель роботи й відпочинку, яку не можна уявити без культурної складової.

Працюючи на Заході, намагаюся залучати іноземних партнерів та інвесторів до співпраці з IZONE. Але, по суті, я не керую IZONE, це не коксохім (сміється).

У нас горизонтальна структура управління, де кожен відповідальний за свій напрям і приймає рішення самостійно, але успіх якраз - у командній роботі та її злагодженості.

У Орі Брафмана є чудова книжка "Морська зірка і павук", де він порівнює більш традиційну централізовану схему управління організаціями (spider) з сучасною децентралізованою (starfish), прикладом якої є, наприклад, Youtube.

Сьогодні очевидно, що ієрархічні організації програють горизонтальним у гнучкості й швидкості прийняття рішень. А у сфері сучасної культури та бізнесу така неповороткість просто недопустима.

- Наскільки ви інтегровані саме в арт-життя "поза" Україною, у тамтешні мистецькі проекти?

- Наразі живу в Лондоні. Крім того, що Лондон - культурна столиця світу з багатовіковими традиціями, Англія є флагманом у сфері креативної економіки. Уважно стежу за інноваціями та новими трендами в цій галузі. Невипадково генеральний план як ІЗОЛЯЦІЇ в Донецьку, так і IZONE в Києві розробляли британські архітектори.

Як вихідці з Донбасу, дуже любимо постіндустріальну тему, і саме тому нашими партнерами в урбаністичному проекті розвитку індустріального Подолу є урбаністи й архітектори з найбільш вікторіанського регіону Англії - Нортумбрійського та Ланкастерського університетів, ми робили спільний проект і виставку у 2017 р.

Звісно, я залучена у світ сучасного мистецтва, будучи членом одного з комітетів TATE Modern і просто маючи друзів на Заході в широкому колі кураторів, митців, галеристів та різних арт-інституцій.

ІЗОЛЯЦІЯ тісно співпрацює з кількома резиденціями, серед яких, зокрема, Delfina Foundation у Лондоні: ми вже кілька років посилаємо туди на резиденції українських художників і культурних менеджерів, у відповідь приймаючи в себе британських.

У 2017-му я сама стала учасницею резиденції для колекціонерів, організованої Delfina, що було трохи несподівано.

Треба сказати, що поняття "колекція мистецтва" останніми роками дуже розширилося, і мене запросили стати резиденткою насамперед завдяки "колекції" соціально орієнтованого мистецтва, що складається з проектів ІЗОЛЯЦІЇ.

- Перебуваючи в Лондоні, чи регулярно відстежуєте поточні бурхливі події в Україні - у Києві, на Сході? З погляду арт-менеджера, до чого можуть призвести саме такі події, близькі до регульованого хаосу? І чи є особисто у вас надія, що вже найближчим часом уся східна Україна стане "нашою", а кровопролиття там припиниться?

- Звісно, дуже уважно стежу за всім, що відбувається у Донбасі. Схід - моя батьківщина, в Донецьку могили моїх батька й діда, але я не знаю, коли зможу туди повернутися.

Багато проектів ІЗОЛЯЦІЇ спрямовані на вивчення регіону та роботу у прифронтових містах. Зараз важливо підтримувати людей саме там, інвестувати в міста на українській території Донбасу, адже краща економічна й культурна ситуація слугуватиме стимулом для повернення в Україну окупованих територій: люди по той бік лінії розмежування бачать усі зміни, які відбуваються тут.

Прогнозувати щось стосовно повернення Донбасу в Україну мені дуже складно, оскільки реальний уряд у цьому напрямі не робить практично нічого. А те, що робиться, глибоко приховується від громадськості з незрозумілих причин.

Робимо що можемо для цього повернення, як і багато хто поруч із нами.

Ми навіть із президентом судимося з приводу "закулісних договірняків" у переговорах щодо Донбасу. Але поки що система не змінилася: країною "рулять" у ручному режимі, як і в часи попередників. І навіть "реформована судова система" в особі Верховного суду не є незалежною від влади.

Рішення Верховного суду в нашому питанні - це ж перфоманс, достойний окремого проекту сучасного мистецтва. Виявляється, президент єдиний, як мінімум, у двох особах: окремо президент України і окремо - голова Ради національної безпеки та оборони. І турбувати Верховний суд з приводу рішень голови РНБО не варто…

- Влітку 2014-го територію арт-фонду захопили бойовики. Чи є творчі люди саме в "тій" частині України, з ким ви якось підтримуєте творчі людські стосунки? Хоча зрозуміло, що не всіх із них можна назвати… Але чи є вони там взагалі?

- Культура нерозривно пов'язана з економікою і політикою. Ми знаємо, що відбувається в Донецьку… Сергій Захаров, Дмитро Потєхін, Ігор Козловський та багато інших, змушених побувати в катівнях "ДНР", які розмістилися в підвалах захопленого арт-центру, можуть багато розповісти про те, що сталося з ІЗОЛЯЦІЄЮ - "там".

Але ми не знаємо, скільки людей досі залишаються в заручниках у бойовиків. Про творчість у такій ситуації говорити просто неможливо.

Зараз з'явився тренд "миротворчості" через культурні контакти по різні боки лінії розмежування, фінансований різними грантами. Але я категорично проти будь-якої культурної співпраці з непідконтрольними територіями, доки не вирішене основне питання - повернення захоплених територій в Україну.

Тим часом немає ніяких сигналів з боку держави, що ці території будуть визволені.

Більше того, навіть не висунуто обвинувачень представникам "ДНР", особисто відповідальним за терористичні акти.

Їхні імена чудово відомі (наприклад, Роман Лягін - ідеолог створення "ДНР", що керував захопленням ІЗОЛЯЦІЇ в Донецьку). Є сотні доказів їхніх злочинів, свідчень і показань, які ми передали ініційованому нами самими слідству. Але Генпрокуратура, як і раніше, бездіяльна.

У Донецьку залишаються наші знайомі, які не виїхали звідти з економічних або сімейних причин. Багато їх - тверезі люди, що розуміють абсурдність маріонеткової республіки, вони вважають себе українцями.

Ми спілкуємося з ними. Але з кожним днем посилення російських позицій там і бездіяльність українських зменшують шанси на швидке повернення цих територій.

- Якщо повернутися у 2014-й, то що вдалося врятувати, перевезти в столицю (з колишнього арт-контенту ІЗОЛЯЦІЇ)?

- Практично, все було знищене бойовиками. Інсталяції порізані на металобрухт, скульптури розстріляні як мішені. А нашу відому "Помаду" (робота Паскаля Мартіна Таю Make Up… Peace!) - підірвано.

Вивезти вдалося тільки плоскі роботи - картини, фото.

Але найжахливіше те, що найбільший культурний центр в Україні, яким була ІЗОЛЯЦІЯ, зруйнували й перетворили на в'язницю, на тренувальну базу бойовиків і склад боєприпасів.

На щастя, залишилося головне - наша команда і наші послідовники, які поділяють нашу філософію, дух та ідеї. І ми продовжуємо розвивати їх там, де перебуваємо.

- На всі проекти ІЗОЛЯЦІЇ (виставки, майстер-класи, фільми) відвідувачі можуть потрапити безкоштовно. Та все ж - як знайти фінансування в наш складний час? Адже кошти потрібні і на оренду, і на зарплату.

- Питання пошуку коштів на культурні проекти гостро стоїть у всьому світі. Будь-яка некомерційна інституція потребує економічної моделі, що дозволяла б їй знаходити гроші на проекти, залишаючись при цьому незалежною і відкритою.

Фандрейзинг у цій сфері - тема окремої лекції, а краще - цілого курсу для культурних менеджерів, тим більше в Україні, де це поле діяльності погано розвинене й залишається мало вивченим.

В Україні культура меценатства досі дуже слабка, у тому числі через відсутність законодавства, яке б її заохочувало, - як це відбувається, наприклад, у США.

Немає й прозорої моделі фінансування державою grassroots, культурних ініціатив. Корпоративний сектор у нас теж поки що переважно не усвідомлює економічного потенціалу культури. Та все ж ситуація не стоїть на місці, і такі компанії, як BigMedia, показують, що в Україні з'являється свідомий соціально й культурно відповідальний бізнес.

- Чи підтримує вас Мінкульт? І як у вас вибудовуються стосунки з іншими державними інституціями? Яке місце у вашій структурі відведене відносинам із європейськими інституціями (Гете-інститут, Британська Рада в Україні)?

- Я член Експертної ради з питань сучасного мистецтва, створеної при Міністерстві культури. Сам факт існування такої Ради й те, що нарешті торік Мінкульт вирішив внести у свій словниковий запас, а водночас - і в структуру Міністерства термін "сучасне мистецтво", свідчить: крига скресла.

Це не скасовує того факту, що Мінкульт залишається закостенілою, малоефективною махиною, яка давно застаріла.

Звісно, з'являються люди, готові змінювати стан справ у державних палатах, але вони затиснуті рамками абсурдних, трагікомічних законів з далекого минулого, яких мусять дотримуватися у своїй нинішній діяльності.

Мені здається, це все-таки той випадок, коли "пацієнт, швидше, мертвий, ніж живий", і реформувати Міністерство, яке нарешті визнало сучасне мистецтво, нам доведеться дуже-дуже довго.

Хоча ІЗОЛЯЦІЯ мало перетинається у своїй роботі з Мінкультом, але частину свого особистого часу, як і інші члени Ради, я все ж таки інвестую в сучасне мистецтво України - в надії, що можна пробити стіну бюрократизму й наш досвід комусь знадобиться.

Одним із успішних результатів діяльності Ради було відпрацювання демократичної процедури участі України у Венеційській бієнале в 2017 р.

На жаль, цього року про участь України в архітектурній бієнале громадськість не оповістили жодним чином, не кажучи вже про демократичний відбір учасників. У цьому й проблема нинішньої системи.

ІЗОЛЯЦІЯ співпрацює з європейськими інституціями - Британською Радою, Гете-інститутом, Польським інститутом та іншими. Крім того, нинішнього року ми подалися на кілька проектів у рамках програми ЄС "Креативна Європа".

Як я вже зазначила, не дуже віриться, що Мінкульт змінить ситуацію з культурою в Україні. Реальні зміни в країні зараз здійснюють конкретні люди й низові ініціативи, які не очікують допомоги згори, а покладаються тільки на себе і на коло однодумців. Тому дуже важливо, щоб саме низові ініціативи мали можливість співпрацювати й створювати network.

- Якщо говорити не тільки про окрему платформу, а й про загальні тенденції в сучасному українському мистецтві, - які з цих тенденцій і явищ здаються вам найтривожнішими, а які - найбільш обнадійливими? Маються на увазі тенденції і на арт-ринку, і на території міжнародної співпраці, йдеться також про утвердження нових трендів, відкриття нових імен.

- Говорячи про позитивні тенденції, хочу відзначити зростання кількості людей, для яких художник - це професія. У 2016 р. ми ініціювали проект "Арт-Середа". Щосереди в IZONE художники та інші творчі люди в неформальній атмосфері та будь-якому зручному для себе форматі представляють свої практики.

Отож, за ці майже два роки в нас не було пропущено жодної середи, а зараз графік подій розписаний на кілька місяців наперед. Учасники "Арт-Середи" - переважно молоді художники, для багатьох сучасне мистецтво - насамперед критичне мислення, і це дає надію, що ми на правильному шляху.

Інша важлива тенденція - спостерігати за тим, як дедалі більше українських митців виїжджають на резиденції за кордон. Усе частіше фігурують у міжнародних проектах. І таким чином інтегруються у світовий контекст.

Це дозволяє сподіватися, що в досяжному майбутньому нам вдасться позбутися тієї містечковості, яка сьогодні, на жаль, ще багато в чому властива сучасному українському мистецтву.

Хоча, звісно, без інфраструктури для художників та інших творчих людей зробити це буде непросто.

Заодно не можу не відзначити й того, що гальмує, на мій погляд, розвиток українського мистецтва і загалом негативне для іміджу України. Ми дуже зациклені на переживанні нашого минулого й на пов'язаних із цим травмах.

Так, ми повинні знати наше минуле, це частина ідентифікації нації. Але не тільки цим усе обмежується у ХХІ ст.

Фокус на минуле, на жаль, веде тільки до більшої ізольованості України, тоді як нам треба відкриватися світу.

Сьогодні українцям потрібна нова ідентифікація, побудована не тільки на національності та міфах, із нею пов'язаних, а й на визнанні нашого різноманіття і права кожного бути тим, ким він (вона) хоче.

Нам час вирости зі своєї провінційності й спробувати сформувати імідж нового українця ХХІ ст.

Важливо, що в IZONE повно молоді, яка легко могла б слугувати прикладом такого українця нової генерації. Ці люди дивляться в майбутнє, а не в минуле. Вони не чекають, коли держава вирішить їхні проблеми, а беруть ініціативу у власні руки. За цими людьми - майбутнє країни, адже вони роблять кар'єру тут, в Україні, одночасно будучи частиною міжнародного ком'юніті, нічим не відрізняючись від цивілізованого світу і його стандартів. Переконана, що критична маса нових людей, які живуть тут і мислять інакше, ніж нинішні політичні еліти, зможе змінити ситуацію в Україні на краще.

- За час, який минув після драматичної передислокації ІЗОЛЯЦІЇ, все-таки скільки проектів удалося реалізувати в столиці, і які з них, на ваш погляд, найбільш концептуальні, резонансні?

- За останні роки реалізували понад 30 проектів, у яких мистецтво й культура були платформою для діалогу на гострі соціальні та політичні теми.

У 2016 р. стартував проект "Суспільний договір", присвячений політиці пам'яті та функції пам'ятних об'єктів у публічному просторі. Крім виставки, проект складався також із серії художніх інтервенцій на місці колишнього пам'ятника Леніну в Києві. Тут були і сходи Синтії Гутьєррес, що дозволяють кожному піднятися на порожній п'єдестал; і неоновий "світлофор" Махмуда Бакші, на якому змінювалися образи Леніна, співачки Мадонни та Діви Марії; і інсталяція "Ритуал природи" Іси Каррільйо, що покрила постамент живою м'ятою, розмарином і базиліком.

На різних етапах проекту ми опитували людей, що вони хотіли б бачити на місці Леніна в Києві. Результати приємно здивували. Більшість респондентів виступали за те, щоб територія навколо п'єдесталу залишилася вакантним публічним простором, з можливістю проведення тут різних тимчасових інтервенцій.

У 2015 р. на Венеційській бієнале ми провели свою "партизанську" акцію #onvacation: роздавали всім охочим жилети у стилі мілітарі з хештегом #onvacation (фраза, що відсилає до "зелених чоловічків", які з'явилися в Криму 2014-го буцім "у відпустці") і пропонували зробити селфі в павільйоні країни-окупанта - на їхній вибір. Самі ми почали акцію, звісно ж, із російського павільйону. Акція дуже скоро стала вірусною, і про неї написали всі передові ЗМІ, від Washington Post до Vice.

У 2016-му ми повернулись у Венецію - цього разу вже на архітектурну бієнале, в якій Україна на офіційному рівні взагалі участі не брала. Ми презентували виставку, що підсумовувала міжнародну резиденцію Architecture Ukraine у Маріуполі, тема якої дивно резонувала із загальною темою бієнале: "Репортаж з фронту". Виставка "Архітектура України - за лінією фронту" відображала досвід Маріуполя й Донецька, сусідніх міст Донбасу, які опинилися по різні боки лінії війни.

У 2015 р. розпочали проект Soviet Mosaics in Ukraine, присвячений дослідженню та каталогізації мозаїк радянського періоду в Україні: їх місцезнаходження, стану, авторів та історії створення. На сьогодні зібрана колосальна база, з картою, фотографіями і текстами, крім того, ми намагаємося в міру сил рятувати мозаїки, які опинилася під загрозою знищення.

У рамках проекту "Донбаські студії" вдалося створити дослідницьку платформу, яка, сподіваємося, зможе стати основою кафедри донбаських студій в одному з українських вишів.

І це лише невелика частина проектів, здійснених за останні три з половиною роки.

А якщо говорити про майбутні "прем'єри", хочеться згадати виставку "Рідне місто" культової дизайн-студії з Нідерландів Metahaven, яка відкриється в IZONЕ 26 квітня. "Рідне місто" (Hometown) - новий фільм Metahaven, що знімався в Києві та Бейруті. У Києві відбудеться світова прем'єри у формі імерсивної інсталяції: у виставковій залі, повністю ізольованій від проникнення світла, два надпотужних проектори одночасно проектуватимуть на стіни два відео, які разом і становлять канву "Рідного міста". Дві головні героїні, дві сюжетні лінії, два міста - Київ і Бейрут - співіснуватимуть на екранах паралельно, доки у ключовий момент оповіді вони нарешті не стануть єдиним цілим.

І ось що ще хочу сказати… Приклад ІЗОЛЯЦІЇ по-своєму унікальний для України. Ця культурна інституція після захоплення бойовиками не тільки не загинула, а навіть стала більшою й помітнішою - і це на тлі катастрофи з культурою на окупованих територіях Донбасу: Україна не змогла вивезти звідти жодного музею…

І те, що ми змогли врятувати нашу інституцію, безумовно, вселяє надію.