Миколаїв, що за 30 кілометрів від Львова, - маленьке історичне місто, яке в Україні незаслужено забуте.
Мало хто знає, що за кілька кілометрів від районного центру є унікальна печера, якій 40 тисяч років! Вона дуже схожа на древні кримські печери. Археологи тут знайшли палеолітичні стоянки. Про це свідчить безліч кремнієвих знахідок. Поряд Стільське городище - столиця білих хорватів.
Тут щороку проходить міжнародний фестиваль скульптури. Бо в селі Демня є унікальний білий камінь. Щоб попрацювати з ним, сюди приїздять скульптори з усієї Європи. Тепер тут є ціле містечко скульптур. А 12 років тому в невеличкому районному центрі, що поблизу Дністра, було започатковано ще одну подію, нині вже всеукраїнського значення - Книжкову толоку. Нещодавно тут відбулася чергова - дванадцята Книжкова толока. Цього року вона була особливо людною, бо на неї приїхали люди з усієї України. Судячи з відгуків відвідувачів, пройшла вдало.
Ініціатором і організатором стала Любов Хомчак.
Березнева погода має свої примхи. На зміну вчорашньому рясному дощу прийшла така ж несподівана весняна заметіль із морозами. Проте в Миколаївському районному будинку культури гаряче - яблуку ніде впасти. "Миколаїв запам'ятається морозною погодою, але теплим прийомом", - напише у ФБ студентка української філології УжНУ Іванна Стець.
"Літературний фестиваль тривав усього три дні, але вони встигли умістити стільки вражень, щирих емоцій, цікавих знайомств, що їх можна виділити в окреме життя, - напише про цю подію письменниця з Чернігівщини Олена Печорна. - Перше враження? Гостинність. Варто зауважити, що Миколаїв - це звичайний районний центр, яких у кожній області вистачає, тому особливим його роблять люди. Організатором фестивалю є жінка. Так-так, звичайна, на перший погляд, жінка, однак пані Люба Хомчак устигає генерувати ідеї зі швидкістю світла, а своєю життєвою енергією здатна запустити маленьку електростанцію - це як мінімум. Саме тому довкола неї гуртуються однодумці, її підтримує місцева та обласна влада, а на її запрошення їдуть з усіх куточків країни.
Буду відвертою. Особисто для мене фестиваль став такою собі резервацією креативу, позитиву й особистостей, особистостей, особистостей. Годі й перелічити всіх, з ким мала щастя познайомитись і потоваришувати. Спільні спогади прошили невидимими ниточками всю країну, адже гості були звідусіль. І це, певно, найцінніше, що ми отримали".
На відміну від львівського (обласного) аналога заходу в Миколаєві не було гучно розрекламованих зарубіжних зірок. І масштаби події скромніші. Та немає нічого поганого, що не вийшло б на добре, - вчить народна мудрість. Люди, які з'їхалися до районного Миколаєва, мали те, що Сент-Екзюпері назвав найбільшою розкішшю, - розкіш спілкування.
Свій перший фестиваль районного масштабу голова ГО "Книжкова толока" Любов Хомчак провела ще далекого 2006 року. Попрацювавши якийсь час у книгарні, зрозуміла, що люди які працюють із книжкою, повинні бачити одне одного, спілкуватися - письменник, який творить текст, видавець який творить книжку, продавець, який шукає читача, і читач. Так народилася ідея Книжкової толоки.
Як розповіла завідувачка міської бібліотеки Віра Блискун, перші толоки проводили на громадських засадах. Збирали матеріали, передзвонювали людям. Разом писали програму. Грошей не мали. Ходили по організаціях, просили допомоги. Бібліотечні працівники пекли солодкі пляцки. Кожен робив, що міг. Згодом створили оргкомітет, який узявся за організацію фестивалю, до заходу долучилася й влада, зокрема міський відділ культури.
Це був якийсь Божий промисел. Всі відразу знали, що все вдасться. Особливо після того, як на толоку до Миколаєва приїхали лауреат Шевченківської премії перекладач Острозької Біблії Рафаїл Турконяк, співачка Ніна Матвієнко, письменник Роман Іваничук. Вони жартували, що Люба має дар переконувати людей.
Довго вибирали назву
"Вона радилася зі мною щодо назви. Зійшлися на слові "толока". Воно має глибокий символічний зміст, - розповідає член спілки письменників України, автор понад 75 видань, з яких понад 30 - для дітей, Марія Чумарна. - Толока, це те, що нас об'єднує. У давнину усією громадою люди будували своє житло. І громадське життя також будувалося за безкорисливої участі людей. В Україні вже є багато фестивалів, форумів, а от ідеї безкорисливої єдності людей довкола книжки ніхто не використав. І не тільки книжки, а й екології, культури, української пісні, національної ідеї. Спочатку назва не дуже сприймалася, але нині в Україні вона почала працювати дивовижним чином".
Популяризації Книжкової толоки в місті над Дністром сприяли кілька виїзних форумів, які останніми роками провело ГО "Книжкова толока". "У нас утворився своєрідний книжковий дворик на колесах. Ми побували в Черкасах, Херсоні, Запоріжжі, Краматорську, обласному Миколаєві, Одесі, Полтаві, інших містах. І тепер до нас приїжджають люди з інших областей, щоб поділитися своїми думками, набратися нових ідей, узяти щось для свого досвіду. А головне - у майбутньому поширити книжкову "толоку" в себе.
Це не просто книжковий рух - на своїх зустрічах ми говоримо про коди нашої нації, національні ідеї. Письменники, музиканти, співаки додають людям наснаги, оптимізму. Особливо це відчувається в містах сходу й півдня України - Херсоні, Одесі, Краматорську. Нас зустрічали зі сльозами на очах. Коли ти приїжджаєш у Херсон, а тебе обнімає мала дитина і каже, що вона… твоя фанатка. Як таке можна спокійно сприймати? Ми побачили, що люди хочуть української книжки".
Цьогорічна толока особлива не лише тим, що було дуже багато учасників. Нині це вже не регіональний захід. Ці поїздки, ніби великі хвилі, зробили свою справу і тепер до миколаївців приїжджають з усієї України. Так час руїни перетворюється на час засіву. Українська книжка в Україні відроджує своє значення.
Що означає розмовляти українською, добре знає мешканець Бахмута, колишнього Артемівська, Володимир з козацьким прізвищем Дериведмідь. Нині він на пенсійні кошти утримує в Донбасі невеличку, проте дуже важливу українську книгарню.
"Особисто я - майор запасу, танкіст, прийшов у батальйон "Донбас" у липні 2014 року захищати Україну, але через свій вік не був зарахований. Проте коли почув від десятків і навіть сотень місцевих мешканців: "Зачем вы сюда пришли?", зрозумів, що основна боротьба буде за розум і душі людей. Про це важко говорити, але навіть у моїй родині теж різні погляди. У нас багато прихильників, ми просто не вміємо цим скористатися.
Ми повинні діяти. Нехай помилятися, але набувати досвіду. Наші дії мають бути нестандартними. У мене були друзі, які казали, що одна книгарня в Донбасі важливіша за 20 танків. І зараз, коли ми будемо привчати дітей, а можливо навіть дорослих, до читання української книжки, вбережемо тисячі життів. Нас чекає звільнення Донбасу. А щоб його звільнити, потрібно ту сторону до цього привчати. І ті 10–20 людей, які купують у нас книжки або просто чують українську мову, допомагають цій справі.
У дитинстві я розмовляв російською, хоча в школі вивчав українську. На українську мову перейшов у 1993 році. Як житель Донбасу, який багато років там прожив, багато чого не розумію. А через те, що не розумію, - вчуся разом з усіма його жителями. Показувати шаровари на кухні - це одне, а бути там кожен день - коли тебе одні хвалять, другі матюкають, а треті готові вбити, - це зовсім інше".
Крім питань української мови у Миколаєві обговорювали питання екології, дитячої літератури, української пісні, вишивки.
"Особисто я презентуватиму тайнопис вишивки, - каже М.Чумарна. - Наша культура - це космос, неймовірне багатство".
Як вважає письменниця, формат книжкової толоки в Миколаєві для авторів книжок набагато тепліший, ніж у якомусь іншому великому місті. "Львів - Мекка у плані грандіозності, але там людина губиться. Зараз це проблема номер один. Навіть творчим людям зустрітися і поговорити нема коли. Цього року на літературний фестиваль у Миколаїв приїхали Андрій Содомора, Галя Малик, дослідник староукраїнської культури Люба Саннікова - ми всі однодумці. І всі ці люди мають можливість поспілкуватися між собою. Лише щире безпосереднє спілкування в тісному колі представників усіх регіонів України дає нам можливість ламати те, що нас роз'єднує.
Тому можна бути лише вдячними Любові Хомчак, яка реалізувала і розвинула свою ідею Книжкової толоки. У Миколаєві вона має книгарню, створила громадську організацію. Це дуже скромна жінка, але якби вона жила в якомусь іншому місті - і там вона створила б цей захід. Її ідея настільки потужна, що отримала продовження по всій Україні".
Андрій Содомора, письменник:
- Сьогодні перервався живий діалог людини з природою. Людина перестала співати. Між нею і природою немає жодного діалогу. Селяни були винятковими інтелігентами, надзвичайно цікавими духовними постатями. Я про це багато писав. А тепер - усе… село не співає, не бесідує, не влаштовує ніяких свят. І це біда.
У наш час порятунком була б можливість інтенсифікувати живе спілкування, щоб був якийсь творчий рух. Щоб людина бачила, що вона нині стала кращою, ніж була вчора. Це - сенс просвіти! Мені приємно зустрічатися з різними людьми. В наш час потрібно бути цікавим. Якщо людина йде і хоче слухати, розмовляти, бесідувати, це величезне досягнення. Потрібно бути щирим, відвертим і говорити не банальні речі, а тільки те, що цікаво. А слухач повинен бачити, як думка зароджується на його очах, а не подавати її як якусь фіксовану сентенцію - це нецікаво. У цьому живий контакт між людьми. Людина бачить, що таке процес думання і як ця думка трансформується у слово. І це спонукає її до дискусії. У наш час надзвичайно важливо відроджувати живий діалог...
Любов до книжки мені прищепили з самого дитинства
- Неймовірно люблю поезію, - каже Любов Хомчак. - При тому, що не маю слуху, у мене мороз по шкірі, коли чую хороші вірші. Свою першу Книжкову толоку робила під гаслом: "Надай словам святої сили - людське серце розтопить". Дуже важливо, щоб ми творили добро і були світлом одне для іншого.
Я не філолог, закінчила політехнічний технікум у місті Сваляві. Цього не було в моїх планах. Поряд була тюрма і після школи я збиралася виховувати там підлітків, але батько відрадив. Тому, коли моя подруга йшла вчитися на технолога-винороба, я піддалася її прикладу. Спочатку працювала на місцевому винзаводі. Але я - кішка, яка живе сама по собі, за своєю природою не можу виконувати дурних наказів. Мене можна порівняти зі сліпим кошеням - його кидають у басейн, і воно з нього видряпується. І так усе життя! Як тільки в мене з'явилася можливість зайнятися своєю улюбленою справою - книжками, я це зробила. Мені не завжди все вдається. Із цього приводу кажу собі: наші плани гарні, але Божі ще кращі.
- Пані Любо, напевне нескладно організувати книжковий фестиваль у великому місті. А як це - організувати такий захід у маленькому?
- Ще краще. Тут у людей до тебе повна довіра, бо вони тебе знають. І ти не маєш права помилитися. Уявіть собі, коли б я комусь порадила книжку, яка б цій людині виявилася непотрібною. Ви прийшли додому, почали читати і розумієте, що це не те. І думаєте: "За кого вона мене має?" Це може зійти з рук у великому місті, а тут не минеться. Мені знайомий казав, що його мама гарний продавець - продасть будь-що. Я не хочу будь-що продавати. Хочу, щоб покупець мав радість від прочитаної книжки. Лише тоді він знову прийде до мене.
Постійно спілкуюся з людьми, цікавлюся, чим вони живуть, що їм потрібно, що подобається, а що - ні. Мені моє серце підказує, що якась книжка має бути в певної людини. Якщо в неї немає грошей, можу подарувати книжку. Якось одна людина сказала мені, що моя книжка вивела її з депресії.
Книжкову толоку в Миколаєві чекають як Великодніх свят. Багато хто з мешканців пропонує свою допомогу. Тут усі ми як велика родина - це тепло, це світло. Цього року до її проведення долучилася міська й районна влада, яка виділила рекордну кількість грошей на наші потреби. До них долучилися й Львівська обласна адміністрація, цементний завод. Цих коштів, звісно, небагато, адже майже кожного потрібно зустріти, нагодувати, але ми вдячні й за це. Свою допомогу у проведенні зустрічей пропонували сусідні Стрий, Сколе, Борислав, Трускавець, Новий Розділ і всі сорок шкіл району - про що ще говорити. Це величезне свято! Ми робимо добро і творимо нові традиції.
Вже перша Книжкова толока в Миколаєві, а це було тринадцять років тому, мала шалений успіх. Ви собі не уявляєте - тут літали янголи! З письменників на ній були Богдан Стельмах, подружжя Калинців, Роман Іваничук, Роман Лубківський, Михайло Слабошпицький, Ірен Роздобудько - не можу всіх навіть перелічити.
- Як це вам вдалося без грошей?
- Було відчуття впевненості. Відомий футуролог Петро Масляк, який сказав, що він ніде не їздить, почувши мій голос, вирішив, що мусить приїхати до нас на Книжкову толоку. Гадаю, вони всі розуміють, що я дуже стараюся. Ми, звичайно, не можемо забезпечити учасникам толоки таких вигод, як у Києві чи Львові, бо на це потрібна купа грошей. Але люди їдуть до нас не по комфорт, не щось заробити, а щоб зарядитися світлом, людським теплом.
Частина авторів селиться в готелі, а частина, як, наприклад, Василь Шкляр, Володимир Шовкошитний, Катерина Немира, у Миколаєві мають друзів, у яких і оселяються на нічліг.
- Цього року ви істотно змінили формат Книжкової толоки. Чому?
- Зробили це свідомо. Досі в нас головними дійовими особами книжкового фестивалю були видавець і письменник, які презентували свої книжки або видавництва. І кожен вважав, що його книжка чи видавництво - найкращі. Це проблема. А тепер я сказала: хлопці, сердьтеся чи не сердьтеся, ви маєте свій стенд і кажіть читачам що вважаєте за потрібне. А з головної сцени маємо говорити про актуальні питання сьогодення, які болять кожному з нас, - про екологію, поширення української пісні у ЗМІ, громадське життя, національні питання тощо. Якщо хтось почує вас, він обов'язково поцікавиться, що ви написали, і купить вашу книжку.
- Громадська робота напевне забирає у вас багато часу. Як на це реагують ваші рідні.
- Вони мене добре розуміють і підтримують. А їх у мене багатенько. Двоє дітей і п'ятеро внуків. Так, звичайно, було не завжди, але я казала їм, що вони в мене не раби і я також не їхня рабиня. Коли мені телефонує донька Ірина і просить побавитися з онукою Богданкою, то не відмовляю. Але коли не можу, то мене розуміють. І це велике щастя. Мене батьки колись учили: "Роби, що зможеш". І я це роблю. Принаймні в Миколаєві вже є діти, які вросли в Книжкову толоку, і я думаю, що ця традиція буде продовжуватися.
- І останнє запитання: чому в березні?
- Тому що Миколаїв - це село. Як сонце буде дуже високо, усі будуть на городі.