«Для дітей, яким ще рости та й рости, щоб стати дорослими, і для дорослих, які росли та й росли, але не хочуть розлучатися з дитинством», пише свої твори вінницький автор Григорій Усач. Прочитавши його нещодавно виданий двотомник, хочеться додати: ці казки, п’єси та вірші — ще й для тих дорослих читачів, кому рости й рости, щоб осягнути власне дитинство.
Що читають нинішні діти? Гаррі Поттера читають. Карлсона, Чебурашку та Колобка, мабуть, ще читають. Українські субтитри під російськомовними мультиками не читають точно. Книжки Івана Малковича скоріше роздивляються. Не читають наші діти й казок Григорія Усача. А дарма.
Григорій Усач дуже любить дітей. Настільки любить, що cвій двотомник дитячих казок, віршів та п’єс сам переклав російською — щоб навіть необтяжені знанням української мови дітлахи змогли обтяжити себе його по-дитячому простою, безпосередньою й всепроникною мудрістю:
В дитинстві частенько,
В дитинстві усюди
Я бачив дива,
Наражався на чудо.
Григорій Усач дітей не тільки любить, але й розуміє. Тому й у вступному зверненні до них не розводиться про невмирущі цінності, а закликає… любити динозаврів — знає-бо, як з першої сторінки втертися в довіру до маленького читача, котрому динозаври, покемони та інші телепузики сьогодні любіші від Котигорошків та Івасиків-Телесиків. І дарма, добре це чи погано — дитинство завжди праве. Проте автор не догоджає теперішнім читацьким смакам: хитромудро пояснивши, що милі дитячому серцю динозаври — однолітки перших у світі поетів. Завоювавши симпатію маленького недовірливого читача, Григорій Усач починає його, як із ложечки, годувати старим добрим харчем — бабою-ягою і Солов’єм-розбійником, колобком і Карлсоном… На цей міжнародний з’їзд професійних казкових персонажів потрапили й нові постаті, що розпочали свою кар’єру під пером Усача: Женьчик-Бреньчик, стурбований своїм зростом у два вершки; Малята-Кармалята з однойменної героїчної казки, написаної до 200-річчя від дня народження Устима Кармалюка — добра альтернатива «совєцькому» мілітаризму Мальчиша-Кибальчиша; хлопчики Петрусь і Натанчик із «Черевичків на золотих підківках», котрі разом воюють зі своїми національними потворами. «По-вашому — вовкулак, по-нашому — валкілак. Ай, один чорт!», — уважає Натанчик. Ну чим не втілення українсько-єврейської міжнаціональної злагоди? Слідом за Мойсеєм Фішбейном наш автор передає єврейську мудрість українським дітям українською ж мовою, що чомусь змушує вірити в добре майбутнє цієї держави.
Перевага дитячої літератури в тому, що тут завжди «до чудес всього лиш крок», і для цього не потрібні ані психоделіка, ані потоки свідомості, що й доводить в однойменній казці Григорій Усач. Своє дитяче прозріння він черпає з того джерела, біля якого вже побували Льюїс Керрол та Александр Мілн. От тільки хто в сучасній Україні цим прозрінням надихатиметься? Між тим Усачевим снам позаздрив би будь-який нащадок Бретона й Далі. «Годинник, що додивлявся хлопчикові сни» (це назва казки, а не переказ видіння) творить онейрологічні дива одними лише залишками сновидінь, що потрапляють до нього через подушку. Сюрреалісти (як і решта дорослих) сприймають сон як іншу реальність, діти — як власну; Усач це прекрасно відтворює у своїх віршах. У нього маленьке шпаченя, щойно вві сні вперше полетівши, миттєво починає літати наяву:
Наче до малого
Сон вернувсь допіру,
Й він назустріч хмарам
Крильця розчепірив.
(«Перший виліт»)
Начитавшись таких віршів (чули риму? Це вам не «Україна — країна» в дитячих пісеньках), дитина зможе тільки побажати щастя зі сну іншим:
Буду я співати
Пісню колискову:
Хай до тебе, тату,
Сон прийде чудовий.
(«Колискова для тата»)
А найголовніше, що Григорій Усач, сягнувши віку Сократа, не втратив здатності пояснювати світ по-дитячому. Чому чергуються день і ніч? Бо Сонце й Місяць грають у піжмурки. Про що мріє мишеня? Стати котом. Кіт? Стати собакою. Собака — вовком. Тощо. І взагалі, не діти обирають собі іграшки, а навпаки (пам’ятаймо: не ми говоримо мовою, а мова говорить нами!). Так само, мабуть, і з казками. Не захочуть наші діти обирати казок Григорія Усача — ті самі оберуть собі читачів...
Тож любіть динозаврів — у сні й наяву!