UA / RU
Підтримати ZN.ua

Львів під прапором джазу

Західна «столиця» нашої батьківщини, славний Львів, недавно приймав гучну музичну делегацію джазменів з усього світу.

Автор: Ольга Кізлова

Західна «столиця» нашої бать­ківщини, славний Львів, недавно прий­мав гучну музичну делегацію джаз­менів з усього світу. У рамках проекту «Альфа джаз фест». Як відомо, цим фестивалем в Україні опікується відомий російський бізнесмен (уродженець Львова) Михай­ло Фрідман: власник особистого статку в 15,1 млрд. дол., 2011 року він посів сьомий рядок у списку 200 найбагатших бізнесменів Росії за версією журналу Forbes.

Очевидний успіх цього задуму пана Фрідмана свідчить про одне: різні прапори можуть роз’єднувати, а ось справжня музика - вона завжди як бальзам на старі незагойні рани.

На трьох сценах Львова упродовж трьох фестивальних днів виступили 16 колективів зі США, Росії, Білорусі та України, яка представила Львів, Харків, Одесу, Дніпропетровськ і Київ. Події передував всеукраїнський аудіо­конкурс молодих джазових виконавців. І три його переможці отримали право зіграти на вуличній сцені в районі Валової в обоймі зі старшими українськими колегами і в одному фестивалі із суперзірками.

В основній програмі виступили дві київські групи: молодого, із досить впевненою манерою гри саксофоніста Віктора Павелка та привітно-життєрадісного в житті й музиці барабанщика Олександра Муренка (відзначу близького духові лідера перспективного молодого альт-саксофоніста Володимира Лебедєва, чиї енергія та манера стали головною окрасою проекту).

Сподобався слухачам вірмено-український колектив Lela Project - інколи млосно-солодкавий, місцями - по-кавказькому гострий... У його основі - надійна, як швейцарський банк, клавішниця Наталя Лебедєва та не менш досвідчений барабанщик Олексій Фантаєв. Не відстає від них, наступає на п’яти молодь...

Тут, на Валовій, найінтелектуальніше прозвучала група Acoustic Quartet (лідер Юхим Чупахін). Грають складно, сучасно, змикаючись із серйозною новою музикою.

Із дебютантів-переможців проведеного Djuice-конкурсу найбільш самобутньо прозвучав соліст-бандурист із Одеси Георгій Матвіїв. Імпровізаційна природа бандури сприяє свободі, пошуку. У поєднанні з джазовою ритмікою та гармонією результат вийшов обнадійливий.

На жаль, не здивувало новизною і закроєністю форми тріо з Дніпропетровська, у складі якого теж була бандура. Хлопці намагалися фантазувати на найбільш заспівані українські мелодії, але далі викладу теми і її повтору наприкінці фольклорна інтонація не пішла. Приємною зіграністю і пошуком потішив київський Brand New Quartet.

За п’ять хвилин ходи від Валової стояла друга сцена - на площі Ринок. Доводилося переходити туди-сюди. Тут виступали більш відомі артисти: білоруський Apple Tea, російський клавішник Андрій Кондаков та його колеги з Brazil All Stars, які неодноразово бували в Україні, з роками відгранили майстерність і стиль. Їх змінило чудове американське блюзове тріо на чолі з гітаристом і співаком Васті Джексоном. Певною мірою випав із загального культурного контекс­ту сцени попсово-простакуватий проект москвича Миколи Арутюнова.

«Головною стравою» фестивалю стали два вечірні концерти просто неба у парку ім. Богдана Хмель­ницького. Організатори спорудили величезну сцену, побудували для глядачів три критих ошатних помости і додатково виставили величезні екрани. Із задоволенням відзначу: вперше в Україні побачила, що для всіх бажаючих, які не зуміли придбати квитки, було встановлено такий самий екран за межами платної зони. Що спостерігалося лише на західних музичних фестивалях.

Більшість артистів уже грали в Україні - у Києві чи Харкові. Єдиною «темною конячкою» залишався містер Він­тон Марсаліс, чудовий трубач і досить успішний пропагандист джазу, який уперше відвідав нашу країну. Напередодні концерту він дав майстер-клас студентам та викладачам Львівської Національної музичної академії ім. М.Лисенка.

Спілкуючись із молоддю, Марсаліс перетворюється для підопічних у старшого брата, батька. З яким захопленням львів’яни всотували кожне дорогоцінне слово, кожен звук його труби! Містер Марсаліс упевнений, що для становлення виконавцеві не тільки потрібно вчитися в інших музикантів, - необхідні також максимальна кількість виступів і... конфлікти. Оскільки джаз - це «досягнення гармонії через тяжіння й зштовхування протилежностей». І навів приклад: у результаті безперервних сварок барабанщиків і басистів народжується позитивний музичний результат.

Йому можна вірити: лауреат дев’яти Grammy як академічний та джазовий трубач, Марсаліс нагороджений і Пулітцерівською премією в галузі музики. Завдяки його діяльності концерти джазової музики стали регулярно проходити в Лінкольн-центрі. Він веде освітні програми на телебаченні та радіо, бере участь у формуванні джазових смаків американців, підтримує молоді таланти, пропагує джаз далеко за межами США.

У Львові з ним зіграв квартет Іго­ря Бутмана. Росіянин - представник добротного академічного джазу на пост­радянському просторі. Часто буває в Україні, завжди грає традиційно, «американізовано». Зігралися з партнером Бутман і його колеги й тепер.

Виступ гітариста Джона Скофілда виявився неординарним. Його та контрабасиста Рона Картера, який виступав наступного дня, багато хто чекав із нетерпінням.

У грудні Скофілду виповниться шістдесят, він переграв з усім джазовим бомондом сучасності, володіє всіма, які тільки є, джазовими напрямами. Це унікальний майстер найнесподіваніших стильових коктейлів. Його виступи інколи непередбачувані і часто, як і цього разу, вишукано музикальні.

Він грав виразно-сокровенно, видобував зі своєї гітари інтимно-ніжне піаніссімо, будував зворушливо-прості блюзові квадрати й тонко взаємодіяв з ідеально вибудуваними за балансом партнерами - піаністом і клавішником Майклом Екротом, контра­басистом Беном Стрілом та барабанщиком Адамом Нуссбаумом.

Років десять тому в інтерв’ю порталу jazz.ru Скофілд сказав: «Людям важливо отримувати від музики емоції, навчатися в неї людського досвіду, насамперед - емоційного, вчитися бути щедрими, вчитися співчувати - взагалі, вчитися бути людьми і розуміти інших людей». Підтверджую: Скофілду вдається поліпшувати людський рід.

Завершила перший гала-концерт популярна напівджазова група Spyro Gyra. Вони бували у нас на Jazz In Kiev у 2009-му. І знову американці потішили шанувальників напористої музики.

Другий день на основній сцені був не менш цікавий. Послухавши початок виступу квінтету саксофоніста Білла Еванса, я все-таки зрозуміла, в чому концепція «Альфа джазу», за яким принципом добиралися учасники - подобатися всім! Грати з максимальним драйвом і доступно!

Ну що ж, це не так зле, і можливо, надалі в процесі пошуків з’являться складніші завдання?

У Львові на новому фестивалі за підтримки американського посольства стартував проект Біла Еванса Soulgrass. Він відбудеться в рамках розпочатої 2010 року програми American Music Series, продовжиться в столиці, а потім охопить Крим та Одесу. У групі - барабанщик і вокаліст Джош Дайон, що грав напередодні в Spyro Gyra. Пишноволосий, дуже заводний Дайон дуже виразно співає досить ординарним від природи голосом. Та й на барабанах грає по-звірськи. Стиль американців - блуграсс (різновид кантрі) у поєднанні з ф’южном та джазом. Інколи виникає вибухонебезпечна енергетична суміш. Еванс пояснює «різновекторність» своєї музики впливом Майлза Дейвіса, з яким починав і який вічно перебував у пошуку.

Очікуваний контраст настав після перерви, коли на сцену вийшли три немолоді темношкірі артисти. Рон Картер уміє грати дуже по-різному. Тут контрабасист (він, до речі, в молодості був відмінним академічним віолончелістом, грає на півдюжині інструментів) і його партнери - піаніст Малгрю Міллер та гітарист Боббі Брум - постали справжніми мастодонтами традиції. Якщо порівняти з класичною музикою, їхній стиль - обов’язкова «школа», на кшталт Баха і Моцарта. Артисти імітували і зовнішню спорідненість із мистецтвом Нью-Орлеана. Одягнені в старомодні темні костюми, рожеві сорочки та салатові краватки, оголошуючи назви своїх хрестоматійних композицій, вони точно відтворили дух традиційного джазу. Гадаю, ноти музиканти ставлять, швидше, для солідності або підстраховки, як робив наприкінці кар’єри Святослав Ріхтер. Містер Картер два роки тому грав у Харкові. Там, як і у Львові, він «порвав» українських знавців тихими ретельно підготовленими імпровізаціями на теми відомих блюзів та балад, прозорою фактурою і відстороненою мудрістю... І знову слухачі торжествували. Це було справжнє, живе, вічне мистецтво, це була справжня майстерність.