У деяких сучасних письменників стало звичаєм представляти поглядові читача образи-схеми. Візьмімо, приміром, прославленого після 50 років Пауло Коельо. Образи його творів, так само як і сюжетні лінії, не тішать читача «повнокров’ям», якимсь об’ємним зображенням тощо. Вони лінійні й схематичні, поведінка персонажів стереотипна й прогнозована. Подано достатньо для того, щоб читач упізнав власні звички й елементи стереотипної поведінки суспільства в цілому. Дізнався про щось нове (у плані азів езотеричних знань, наприклад) або просто побачив можливість нового способу мислення. Спробував ставитися/діяти в такий новий для себе спосіб, досяг певного результату (достатній мінімум — скажімо, просвітлення світогляду). І от Пауло Коельо — один із авторів, якого найбільше читають у світі. Заслужено — хто ж сперечається...
Важко суперничати з майстрами минулого — класиками, відомими всьому світові не одне десятиліття: Л.Толстим, І.Тургенєвим, І.Буніним, іншими шанованими майстрами (навіть просто перелічуючи, якось по-дурному почуваєшся). Образи, створені ними, натхненні, сповнені живої енергії. Ми відчуваємо любов, яку відчували вони, відчуваємо свіжість вечорів, проведених ними на верандах заміських будинків, смак поцілунку, біль розлуки... Напевно, зокрема цим «кіло-метрам» минулого ми зобов’язані поверховою увагою сучасних авторів до багатогранних відтінків людського. Складно зробити ліпше. Зрозуміло, це стосується не всіх письменників.
Найбільш популярні автори нині — це автори, які моделюють реальність, кожен відповідно до власного бачення, й пропонують свою модель, найчастіше досить просту, лінійну, розміщену в декартовій системі координат, що й дає нам право називати її схемою. Ще один популярний «схематист» Річард Бах, автор одного з найяскравіших у цьому сенсі творів — «Чайка на ім’я Джонатан Лівінгстон», — відчутно вплинув на мислення багатьох активних людей нашого часу. Недарма навіть у творах, де письменник передає власні переживання й описує події зі свого життя, на перший план виходить побажання читачеві — вийди за звичні межі свого буття. Образна структура твору залишається на другому плані, для Баха важливо показати, як саме можна домогтися бажаного результату. Для цього він створює вигаданий світ-схему — світ чайок. У цьому сенсі Річарду Баху близький герой Бернарда Вербера Жак Немро (роман «Імперія ангелів»). Жак Немро, письменник-одинак, створює свій перший твір — роман про життя пацюків. Його мета — втілити ідеальну модель людських відносин, грунтованих на взаємоповазі, співпраці, прощенні. І героєві Б.Вербера простіше показати роботу своєї моделі на прикладі з життя тварин.
Якщо ми звернемося загалом до структури згаданої «Імперії ангелів», можемо побачити, що й сам роман, де показано глобальні взаємозв’язки між людьми на планеті, іншими планетами, вищими й паралельними світами, проте, дуже схематичний. Верберу важливіше показати варіант устрою Всесвіту, ніж вникати в детальне змалювання своїх героїв, навіть головних. Лінію життя трьох «клієнтів» ангела Мішеля Пенсона — головних персонажів — показано більш ніж загалом. Приміром, про що нам говорить вживання кокаїну одним із чоловіків Венери, зіркою Голлівуду Реймондом? Так, багато зірок світової величини розслаблюються у такий спосіб. Із тим же успіхом можна, змальовуючи жіночий образ, написати: вона користувалася губною помадою. Швидше за все, сімдесят відсотків жінок на Землі користуються губною помадою. Це нічого не говорить про особистість і внутрішній світ героїні. Це схема.
Навіть коли звернутися до такого майстра російської сучасної літератури, як В.Пелєвін, ми теж побачимо моделі й схеми побудови доль персонажів славної епохи 90-х, правда, дещо складніші. Навряд чи хтось із читачів запросто зрозуміє, що відчувають персонажі Пелєвіна. Більш того, це не передбачається самою картиною світу, який змальовує письменник. Він показує це. Інший пласт свідомості.
Тим часом не зовсім справедливо, що внутрішній світ людини зникає зі сторінок світової літератури. Невже поступове розширення людської свідомості в сферу нових космічних просторів, інших світів, власних можливостей робить неактуальною сферу людських почуттів і відчуттів? Доречно процитувати Кирила Медведєва:
«Почему-то литература ушла сейчас
так далеко от читателя;
ему ведь все еще нужно чтоб описывали его страдания;
ему нужно
чтоб его пугали или смешили
а иногда
утешали
а литература предала читателя
а может и наоборот — читатель
предал литературу —
он обменял ее
на вульгарные развлечения
дешевые приключения
переключения
политика мистика
психология
компьютер
кинематограф
пляски святого Витта
дикие судороги обреченных
на краю преисподней
огненной геенны кипящей
и я думаю
что взаимное предательство произошло».
Деяким майстрам мистецтва поєднання глибини й краси вдається. Очевидно, кінематографу простіше: «Траса 60» із Гаррі Олдменом, «Шоу Трумена» з Джимом Керрі. «Матриця», недозасвоєна, як водиться. У літературі найяскравішим у плані створення тонкоматеріальних «палаців» і показу почуттів героя є Харукі Муракамі. Дивіться, в нього це виходить: персонажі подорожують підземними й рівнобіжними світами, вони гурмани, страждають і радіють кохаючи. Літературі потрібно (оскільки серед авторів нині навряд чи знайдеться бодай один, який не читав Кастанеду) ввібрати езотеричні знання для розширення зображуваної картини світу. Але не на шкоду відбиттю людських почуттів і світовідчування. Чому, навіть знаючи про силу думки й тонких тіл із чакрами, ми маємо кохати менше? Навіть навпаки. Адже тепер можна любити й наших ангелів зі світу шостих (Б.Вербер, «Імперія ангелів»).
Література йде шляхом пізнання на шкоду стилю й слову. Езотерика, нові знання розчиняють літературу, вона стає своєрідним носієм корисної інформації, езотеричним таблоїдом, часто на шкоду, так би мовити, власним засобам зображення. Моя знайома Сандра Мост, у котрої недавно вийшла перша книжка прози «Подвійне життя», в дискусіях на цю тему каже: «А що більше потрібно читачеві — захоплюючий літературний сюжет, наповнений сексом, сміхом і страхом із метою комерційного успіху, чи сюжетний твір про реальну людину, яка сама прийшла до своєї мрії? Нехай література буде корисною!». Нам усім — і читачам, і письменникам — потрібна жива людина, з серцем. Нехай навіть у матричній реальності.