Усі ми вже начебто змирилися з тим, що світ після 11 вересня «став іншим». Як ставав іншим після Освенціма, Чорнобиля та інших світових катастроф, спричинених людським «генієм». Мало знайдеться у світі зухвальців, які наважаться сказати, що після 11 вересня по суті нічого не змінилося. Найголовніший «здобуток» цього мініапокаліпсису — максимально загострений поділ людства на «нас» і «їх», майже остаточний крах надій на порозуміння і діалог Сходу й Заходу. Світ після 11 вересня став чорно-білим. Світ вкотре дістав болючої і невиліковної травми. Світ попрощався з постмодернізмом. Але й отримав шанс якось замислитися над наявним станом речей. Іншими словами, антропологія, література і кінематограф отримали добру порцію адреналіну.
Упродовж першого року «після 11 вересня» Захід розгублено шукає винних, перетворюючи щоденні зведення про заарештованих і підозрюваних терористів з Аль-Каїди на захопливий трилер із продовженням і… відсутністю серйозних доказів. Коран у полишеному автомобілі — наразі найбільше, на що можуть розраховувати не надто витончені шукачі винних. «Найпевніше це араби», — вважає затуркана розмаїтими ЗМІ більшість. «Дуже схоже на японців. Там ціла культура камікадзе-смертників», — кажуть більш витончені знавці. «Подібний теракт під силу лише потужній державній структурі. Cherchez la Russie!», — підгавкують ті, що ще не відучилися від термінології «червоної загрози». «Та це ж самі американці і зробили, щоб приборкати Афганістан, Ірак, Палестину та Лівію із Суданом», — скажуть представники протилежного табору. Якось дивно, що поза підозрою залишаються душі загиблих від американських бомбардувань в’єтнамських дітей. Але це взагалі сюжет душевнохворої людини.
Одне слово, клубок настільки заплутаний, що вистачить на десятиліття — мемуарів, касових фільмів, психодрам і просто драм, а головне — численних спекуляцій, вигадок, містифікацій. Міфологія як ніколи потрібна сучасній людині. Але найбільше про 11 вересня з’явиться різноманітної літератури. Не один конспіролог з письменницькими амбіціями захоче зробити на цій гарячій темі собі ім’я. Першу поважну спробу подібного ґатунку вже зроблено: подарунок французького автора Тьєррі Мейсана американцям до перших роковин трагедії. Упевнений, його книжка «11.09. Велика брехня» поб’є всі рекорди популярності в США. Отож кожен працює, як може. І використання трагедії з власною метою — аж ніяк у наш час не можна забороняти. Та й хто наважиться заборонити вигадувати?
Але перемагає той, хто у своїх вигадках заходить якнайдалі. Головний висновок вигадливого француза такий: атака на Світовий торговий центр і Пентагон здійснювалася без участі захоплених літаків. Письменник твердить, що світ обманули ще задовго до подій 11 вересня. Теорія Мейсана полягає в тому, що військова кліка в американському уряді використала дистанційне управління, аби спрямувати два літаки у «близнюків», і що в Пентагон врізався не літак Аmerican Airlines, а американська ракета. (Цікаво, а де поділися 64 пасажири рейсу №77 разом із літаком?)
Попри нищівну критику з боку французьких ЗМІ, книга кілька місяців трималася на піку популярності. Мейсан шляхетно сподівається, що його книга викличе бурхливі дебати у США, які відкриють світові очі на те, що ж насправді сталося. А поки такі дебати не ведуться, письменник гребтиме лопатою заслужені американські гроші, що теж, зрештою, вельми шляхетно. Є в його словах і дещиця розумних міркувань про те, як Америка використала ситуацію з 11 вересня у «наведенні порядку» в Афганістані, якому перепало за гіпотетичне перебування там гіпотетичного Осами, який гіпотетично причетний до американської трагедії. Але для цього відкриття можна і не бути письменником.
В цілому ж книжку Мейсана вважають ідеологічним замовленням лівого французького інтелектуального істеблішменту, який і досі страждає на традиційний антиамериканізм. А такі речі, як і будь-яка, навіть дуже закамуфльована, ксенофобія, дуже добре продаються. Так само добре розходяться в Росії антисемітські опуси О.Проханова, так само в США ходять по руках антиарабські брошурки, так само в Пакистані з успіхом продається антиіндійська література. Так завжди було. Але, на жаль, після 11 вересня все це набуло розмірів якоїсь тотальної ненависті і нетерпимості. А трагедії — лише контрапункти, які іноді піднімають найгірше, що є в людині.