На 72-му Венеційському міжнародному кінофестивалі перемогу віщують фільмові Олександра Сокурова "Франкофонія".
Якими б абсурдними не видавалися передчасні прогнози, які випускають із уваги той факт, що сокуровський "Фауст" тільки чотири роки тому вже отримував головний приз фестивалю, слід визнати: "Франкофонія" з промовисто уточнюючим заголовком "Лувр під німецькою окупацією" - найяскравіший і найпотужніший конкурсант із-поміж 21 претендента на Золотого Лева. Так би мовити, інша вагова категорія, що залишає примарну передфестивальну надію очікування дива з нізвідки.
Дива трапляються вельми рідко, та все ж. У 2000-му році тут, у Венеції, міжнародна асоціація кінокритиків ФІПРЕССІ вручила свій приз фільмові "Бути Джоном Малковичем", сценаристом якого і був такий собі чорт із табакерки - Чарлі Кауфман.
На 72-й конкурс у Венеції режисера запрошено з його другою роботою - повнометражною ляльковою анімацією "Аномаліза". За синопсисом, історія про пропащого заклинателя успіху, врятованого новою музою (зіграною, до речі, голосом Дженніфер Джейсон Лі), схожа на класичну драму про повернення до себе. А ось у якому напрямі рухається сам Кауфман - "від" чи "вглиб" абсурдизму, що став його брендом, дізнаємося на прем'єрі.
Успіх п'ятирічної давності у Венеції фільму Єжи Сколімовського "Необхідне вбивство" - ще одне свідчення фестивального дива з розряду "друге дихання класика". Тоді Сколімовський у 72 роки переживав, і цілком заслужено, черговий кар'єрний злет, і своєю картиною, настільки ж суперечливою, як і досконалою, поділив фестиваль на противників і прихильників нагороди акторові Вінсенту Галло, що тягнув на собі увесь фільм, за роль вбивці в бігах.
У новому трилері "11 хвилин" озаглавлений час відводиться на історію життя одного з персонажів, і, з урахуванням хронометражу, нас чекають такі собі 7 з половиною.
Остання картина нового президента знаменитої Болонської сінематеки Марко Беллоккьо "Кров моєї крові" теж іде слідами торішніх венеційських нагород: 2012-й презентував доволі провальну "Сплячу красуню", але в роздачу слонів втрутилася італійська гордість, і фільму видали двійко незначних призів.
Так чи інакше, участь "Крові ..." нинішнього року - швидше, данина національній квоті Венеційського конкурсу: з чотирьох італійських номінантів на Золотого Лева Беллоккьо - найіменитіший.
Славу канадському кіно приніс етнічний вірменин, залюблений у кінематографічність снігових рівнин, Атом Егоян. Після багаторічного безуспішного полювання на Каннську гілку режисер вирішив змінити локацію і сьогодні представляє у Венеції драму про пошуки нацистської злочинниці "Пам'ятай".
З незмінною місією роздивитися під кінолупою Ізраїль та його історію в конкурсі - Амос Гітай і його версія вбивства Іцхака Рабіна "Рабін. Останній день".
Але якщо чимсь і здивували відбірники цьогорічного фестивалю, і, можливо, цей подив буде з приємних, - то це участю арт-легенди, піонера експериментальної електронної музики, перфомансистки й композитора, багатолітньої супутниці, а останніми роками - і офіційної дружини Лу Ріда - Лорі Андерсон. Десь у другу й третю чергу вона - і художник, і скульптор, і драматург, і, виявляється, - режисер. Дебют названий по-булгаковськи - "Собаче серце", але йдеться в ньому, швидше, про серце власне, яке відкривається глядачеві в калейдоскопі образів та рефлексій Андерсон, серед яких особлива роль належить улюбленій собаці Лолабель.
Удруге після позаторішньої "Гравітації" (а її варто згадати хоча б тому, що головує в журі її автор Альфонсо Куарон) Венеційський кінофестиваль відкриється фільмом у 3D. "Еверест" Балтазара Кормакура схожий на реінкарнацію жанру "гірського фільму" - в нових об'ємних технологіях боротьба людини з природою обіцяє якщо не більшу драматичність, то, безперечно, нову видовищність. Традиційно оголошені лауреати почесних нагород. Золотого Лева за кар'єру отримує француз Бертран Таверньє, а премія на славу мистецтва кінорежисури Jaeger-LeCoultre цьогоріч випадає Браяну Де Пальмі, для якого Венеція - насамперед рідні береги незмінного композитора пальмівських фільмів Піно Донаджіо.
Режисер удостоєний і документального есе про життя-творчість у позаконкурсній програмі, яка, своєю чергою, наполовину складається з документалістики. Тут і новий фільм своєрідного кіносоціолога інтелектуала Фредеріка Уайза про чорні квартали Нью-Йорка, і модна для останньої п'ятилітки великих фестивалів музична документалістика - цього разу портрет Дженіс Джоплін.
Тут і два фільми, пов'язаних з Україною. Один - номінально, оскільки його автор Сергій Лозниця, але, взагалі-то, теж про "Подію" (назва картини) з нашої історії - "путч" 1991 р. Інша, що вторить торішньому "Майдану" Лозниці, - "Зима у вогні: Українська боротьба за свободу", знята ізраїльтянином Євгеном Афінеєвським за підтримки онлайн-платформи Netflix. Цей американський сервіс із величезною аудиторією в 60 млн передплатників, який дає доступ до кіно та серіалів, обіцяє через місяць після фестивальної прем'єри викласти фільм у мережу.