UA / RU
Підтримати ZN.ua

Лети, як "Гагарін"!

Мала проза Сергія Жадана, Любка Дереша, Руслана Горового, Євгенії Кононенко, Юрія Винничука лягла в основу нової вистави Київського Молодого театру "Гагарін і Барселона". Прем'єра відбулася на початку року. І за короткий період встигла стати справжньою сенсацією театрального Києва: квитків не дістати на декілька місяців наперед.

Автор: Юлія Самборська

Мала проза Сергія Жадана, Любка Дереша, Руслана Горового, Євгенії Кононенко, Юрія Винничука лягла в основу нової вистави Київського Молодого театру "Гагарін і Барселона". Прем'єра відбулася на початку року. І за короткий період встигла стати справжньою сенсацією театрального Києва: квитків не дістати на декілька місяців наперед.

Цей театр сьогодні є незаперечним лідером за кількістю (і водночас якістю) постановок, які не тільки розширюють жанровий діапазон репертуару, а й доводять: від генія Леся Курбаса Молодому перейшла не лише назва, - йому передалося через покоління нестримне бажання новаторства в театральній справі.

Отже, ініціювавши проект "Про-ЗА-Театр", головною його метою Молодий проголосив популяризацію сучасної української малої прози. Автор художньої концепції та художній керівник постановки - режисер Андрій Білоус. Над окремими сюжетами працювали його учні, майбутні режисери, а поки що студенти Київського університету імені І.Карпенка-Карого: Марі Акопян, Марія Лук'янова, Ілля Полоз, Наталія Сиваненко, Лідія Філовська. Художник проекту - Борис Орлов.

Як зазначено вище, виставу "Гагарін і Барселона" створено на основі поєднання й чергування оповідань Руслана Горового "Гагарін і Барселона", Любка Дереша "Тату, ваш син - вегетаріанець", Сергія Жадана "Територіальні води її ванни", Юрія Винничука "Ще один гарний день" та Євгенії Кононенко "Поцілунок у сідниці" і "Два квитки до опери".

Шість різних історій, актуальних, життєвих, часом доповнених нереальним світом уяви авторів/режисерів/акторів, виявилися різними фарбами, з яких вдалося створити цілісне і яскраве полотно.

Основою вистави, давши їй назву, стало оповідання Руслана Горового "Гагарін і Барселона". Це історія про дві надломлені душі, кожна з яких після пережитих потрясінь не зневірюється у цьому світі, а знаходить сили жити далі, не зрікаючись своїх мрій, спроб стати щасливими й навести лад у своїх душевних мікрокосмах, створивши єдиний спільний, який навіки об'єднає - любов.

Гагарін вривається на сцену під звуки літака й чітко, як молитву-мантру, звернену виключно до неба, благає його "не зникати".

Але як може зникнути небо? Хто може забрати в людини те, чого людство навіть не змогло повністю осягнути за всі часи свого існування?

Проте Гагарін дозволяє глядачеві впродовж дійства зрозуміти, що в людини можна забрати не лише землю під ногами, не лише небо, а й увесь світ загалом.

Повний тезка свого "небесного" кумира, Гагарін у виконанні студента університету імені Карпенка-Карого Ігоря Лагая захоплює своїм умінням бути і дорослим, і дитиною водночас, а ще - своєю сором'язливістю й щирою наївністю, з відтінком тонкої інфантильності, схожістю своєї усмішки з усмішкою справжнього першого космонавта планети.

Ще дивовижніше поєднання продемонструє та, яка вривається в життя Гагаріна на швидкості реактивного літака. Вона просто Віка Барселона. Батько-архітектор. Гауді, захоплення Іспанією - як пояснення "майже імені" і нестримного бажання відвідати омріяну Барселону. У неї своя трагедія, що перекриває всі 1856 днів її щастя. Вона сміється, демонструючи біль, який її розриває зсередини.

Вона намагається повірити у своє щастя - нове щире кохання - тоді, коли рани ще не зажили і єдиним, чим можна себе заспокоїти, є пустушка її дитини, котра … загинула. Пустушка, якою Барселона спиняє крик свого розпачу від необхідності продовжувати жити в цьому жорстокому світі.

Барселону грає також студентка університету імені І.Карпенка-Карого - Марина Кошкіна. Слід зазначити, що в суцільній картині вистави Марина особливо захоплює глибиною подачі драматизму. Є в цьому світі речі, які можна пояснити лише тим, що вони походженням із Космосу, з чогось, нам невідомого. Таким я бачу й талант, яким, безумовно, наділена ця молода актриса. Крик, що звучатиме у розв'язці, Марина подає з таким внутрішнім надривом, наче її справді шматують живою. Це не крик силою голосу. Це крик силою таланту.

Окремої уваги заслуговує гра іншого харизматичного таланту - наскрізного героя вистави Валєрки Івановича у виконанні народного артиста України Валерія Шептекіти. Це мудрий безхатько, який допомагатиме героям знайти правильні вирішення їхніх проблем. Він має власну історію-розповідь про дивне потойбіччя, викрадену наречену та справжню пристрасть. Але при цьому Валєрка Іванович ділиться досвідом своїх помилок, щоб інші їх не робили: щоб іншим жилося краще.

Саме такі "непомітні" розповіді безхатька допомагають батькові зрозуміти: те, що син став вегетаріанцем (оповідання Любка Дереша "Тату, ваш син - вегетаріанець"), зовсім не є проблемою, бо втрачати сина через такі дрібниці - боляче. Головне, що син живий.

У наші часи, коли вегетаріанство набуло великої популярності, така історія, а головне - правильне ставлення до неї, може виявитися близькою тисячам українських родин і допомогти залагодити те, що насправді не є навіть третьорядною проблемою.

Сина-вегетаріанця блискуче комічно грає актор Молодого театру Артем Мартинішин. У новелі є можливість насолодитися поєднанням досвіду різних поколінь. Адже бабусю онука-вегетаріанця чудово грає народна артистка України Тетяна Стебловська. Їй достатньо лише погляду, щоб донести свою думку. І цей глибокий погляд блискавично діє як на партнерів по сцені, так і на глядацьку залу.

Безумовно, кожен актор у цьому проекті заслуговує добрих слів з боку театрального критика: Ярослав Гаврилюк, Надія Козленко, Артем Атаманюк, Іванна Бжезінська, Володимир Чигляєв, Юрій Потапенко, Ірина Свєтлякова, Анна Бащева, Олексій Нежурко, Олександр та Вікторія Ромашко, Ірина Кравченко, Дарина Панасенко, Анна Сердюк, Давид Лежава.

Енергетично сильну емоційну складову додає виставі вдало дібране музичне оформлення: в кожній історії звучать пісні українського інді-рок-гурту Viviénne Mort. Дивно й навіть парадоксально, що стільки пісень одного гурту за текстами і манерою виконання органічно поєдналися з постановкою. Неначе Viviénne Mort спеціально написали музику, створили пісні для них.

Цікаві й інші історії, які, на перший погляд, можуть здатися виключно побутовими, проте вони є невід'ємною частиною нашого повсякдення. Ці історії живі, гострі й повчальні, і тому заплющувати очі на них або казати, що такого не буває, - не вийде.

Хтось в історії про розбіжність поглядів на виховання дитини та конфлікт у трикутнику бабуся-мати-дитина, можливо, впізнає себе чи своїх знайомих. Хтось зможе зрозуміти хтивість молодої дівчини, в якої проблема сексуального потягу стає головною проблемою життя.

Але були й такі глядачі, які в комп'ютернику Аліку - в історії про Анну-Марію - впізнали свого знайомого Костю. І вже в антракті намагалися придбати для нього квитки, щоб він побачив себе з боку й змінив імідж, адже їхні слова на нього не діють.

І це тільки одне підтвердження того, що сучасні оповідання на сцені - актуальні. Що цей проект у такому комбінованому форматі сучасних творів допоможе не лише поліпшити настрій після перегляду, а й змінити щось у житті загалом.

Ця постановка презентована на основі сучасних оповідань. Тобто, у тому числі, і побутової мови наших сучасників. Але вистава тішить відсутністю ненормативної лексики. Зважаючи на те, що останнім часом ненормативний епатаж став певною театральною нормою, у виставі "Гагарін і Барселона", на щастя, перемагає чистота і культура мови.

Двічі після показів я мала змогу спостерігати, в якому емоційно збудженому стані глядачі залишають Молодий театр. Коли вистава вже завершилась, а хвилювання від прожитого у маленькому мікрокосмі Молодого тривають.

Після першого перегляду помилково здалося, що вистава має цільову аудиторію - молодь. Згодом стало зрозуміло: проект для тих, хто молодий душею, адже біологічний вік не має значення.

У черзі до гардеробу почула, як розмовляла літня пара: чоловік просив дружину сказати синові, щоб той знайшов пісні Viviénne Mort, записав їх, мовляв, треба послухати, бо вистава сильна, а ще - попросив її не плакати, коли заново переживатимуть емоції від вистави.

Це ще одне свідчення того, що сучасна українська проза успішно презентована в експериментальному театральному форматі.

Отже, політ триває.