Останнім часом довкола композитора Миколи Леонтовича роїться чимало пристрастей, пов'язаних із будинком на Вінниччині, з популярністю його творів у світі. До одного з таких творів - легендарного "Щедрика" - знову хочеться повернутися, адже і в цій історії є білі плями.
Славнозвісний "Щедрик" Леонтовича став своєрідною візитівкою України у світі. Він лунає кожних Різдва та новорічних свят майже по всьому світі. Але, хоча походження "Щедрика" досліджували десятки українських і закордонних музикознавців та мистецтвознавців, деякі деталі з історії його першого виконання й наступної популяризації досі потребують як уточнення, так і узагальнення - для створення цілісної картини.
Тим паче що з цим легендарним твором пов'язано доволі багато розбіжностей, які набули "епідемічного" поширення в наукових виданнях та ЗМІ.
В абсолютній більшості наукових, популярних праць, у яких ідеться про перше виконання найпопулярнішого твору Миколи Леонтовича "Щедрик", зазначається дата: "25 грудня 1916 р." (за ст. стилем) - на день Різдва - у приміщенні Київського університету
Св. Володимира.
Однак насправді "Щедрик" подільського композитора вперше прозвучав 29 грудня 1916 р. у залі Київського купецького зібрання (нині - приміщення Національної філармонії).
Причина помилки в тому, що 25-го грудня в газеті "Киевская мысль" з'явився лише анонс виступу на четвер, 29-го грудня. Того року це був четвертий щорічний вечір-концерт українських різдвяних колядок, які традиційно виконував мішаний хор під орудою шанованого киянами диригента Олександра Кошиця. Прем'єра концерту українських колядок була започаткована колективом Кошиця 27 грудня 1913 р., у залі громадського зібрання (вул. Володимирська, 45), отримала схвальні відгуки, тому вирішили продовжити тематичні виступи і в наступні новорічні свята. У концертних програмах 1914-1915 рр. лунали не лише українські колядки, а й польські. Про виконання "Щедрика" саме під час четвертого концерту колядок згадував сам диригент у своєму листі до Павла Маценка: "Приїхав до Києва Леонтович і привіз з собою на розгляд щось нове, не пам'ятаю, що. Це була вже друга його візита до мене, і так само, як в перший день знайомстви, ми сіли пограти і мої розкладки… А потім я одержав від нього "Щедрика", в якому головну роль грає той самий музичний засіб, і тоді ж (я) вивчив його з Студентським хором для наступного концерту колядок в 1916 році. Це був початок популяризації Леонтовича в моїх концертах і взагалі перший його виступ у світ, як компоніста. Виступ був дуже вдалий і успішний".
"Щедрик" виконав мішаний хор студентів університету Св. Володимира і хор слухачок Вищих жіночих курсів. Збір коштів від концерту пішов на користь Товариства надання допомоги населенню Півдня Росії, яке постраждало від військових дій. "Квитки у В. Ідзіковського (Хрещатик, 37) і у Бюро "Натураліст" (Володимирська, 52) від 10 год. ранку до 7 год. вечору, а 26 і 27 грудня - від 11 год. ранку до 5 год. вечору", - сповіщав анонс.
Усі вечори колядок були благодійні, зокрема в попередні роки хористи влаштовували співи на користь товариства швидкої допомоги учням вищих навчальних закладів та товариства "Самоосвіти". Останні концерти колядок у Києві під керуванням О. Кошиця відбулися 27, 30 грудня 1918 р.. У програмі було три твори М. Леонтовича, серед них і "Щедрик" у ІІ відділі.
Чимало дослідників творчості Леонтовича помилково вважають, що за межами України "Щедрик" уперше виконали 5 жовтня 1921 р. (!) у Карнегі-Хол (Нью-Йорк), де він і здобув світову славу. Насправді музична мініатюра Леонтовича вже декілька років до виконання у США у 1922 р. була відома європейським артистичним колам.
"Щедрик" в Україні ще за життя композитора набув широкої популярності і багаторазово виконувався музичними колективами в різних аудиторіях. Твір Леонтовича під час революції співав у Києві Український національний хор під керуванням Кирила Стеценка; 1919 р. у Кам'янці-Подільському "Щедрик" був виконаний під орудою самого Миколи Леонтовича. 31 травня
1920 р., під час перебування Директорії у Вінниці, відбувся виступ капели Давидовського, яка презентувала і найкращі твори Леонтовича. Лунав "Щедрик" і в Тульчині у виконанні місцевої капели, сформованої у вересні 1920 р. самим автором.
Учні Леонтовича і гадки не мали, що їхній учитель є автором більшості творів, які вони готували. Як згадував один із його вихованців, диригент Одеської опери Микола Покровський: "Про те, що Леонтович є автором чудових обробок українських народних пісень, ми, тульчинці, дізналися лише завдяки Кирилу Григоровичу Стеценку, який восени 1920 р. приїхав до нашого міста з Другою пересувною хоровою капелою "Дніпросоюзу". Концерт капели відбувся у залі колишнього Офіцерського зібрання, поряд з кімнатою, де колись жив О. В. Суворов. Серед творів М. Леонтовича виконувалися "Моя пісня", "Щедрик", "Дударик", "Над річкою бережком", "На городі качки пливуть" та ін. Майже всі номери доводилось повторювати "на біс". Потім К. Стеценко оголосив автора творів і витягнув на сцену Миколу Дмитровича. Важко передати, що було в тім залі: овації, овації без кінця. К. Стеценко з капелою поїхав далі з концертами, а М. Леонтович залишився таким же скромним, яким був і раніш".
Останні прижиттєві концерти Леонтовича відбулися у другій половині грудня 1920 р. в подільських містечках Шаргород та Бершадь. За словами очевидця тих виступів Івана Чорноволюка, Микола Леонтович завітав до Бершаді проїздом із Шаргорода, оскільки хотів послухати місцевий шкільний хор, про який "слава докотилася до самого Тульчина". "Концерт відбувся у міському театрі, колишньому приміщенні лісового складу. Зібралося багато жителів міста, які бажали послухати чарівні пісні улюбленого композитора. Ведучий концерту учень Дмитро Гончарук дзвінко оголосив: "Микола Дмитрович Леонтович. "Щедрик". Диригує автор!" У залі вибухнули оплески, які з появою композитора перейшли в овацію".
Тріумф світової слави найкращого твору Миколи Леонтовича розпочався з появою в січні 1919 р. Української республіканської капели, біля витоків якої стояв музичний відділ при Міністерстві мистецтв та національної культури. Очолював музичний відділ Кирило Стеценко, а поряд із ним працювали і Микола Леонтович, і Олександр Кошиць, останній, до речі, був головою етнографічної секції. На початку 1919 р., за вказівкою Головного Отамана Симона Петлюри, постало питання організації хорового колективу для відправки в закордонне відрядження до Франції, щоб посилити українську дипломатичну місію на Паризьких мирних переговорах. Під час виборів диригента цієї капели Микола Леонтович разом із Кирилом Стеценком зняли свої кандидатури на користь Олександра Кошиця.
У січні - квітні 1919 р. Українська республіканська капела виступала на Поділлі, Станіславщині, Закарпатті, де остаточно сформувала колектив та творчий репертуар, і у складі 81 особи в травні прибула до Праги.
Саме в цьому місті українська пісня не лише привернула увагу європейської спільноти до нашої самобутньої культури, а й заявила про цілий народ, що прагнув до ідентичності та визнання за ним права на власну самостійну державу. Перша травнева репетиція українського хору в Празі в "Народньому Дівадлі", на якій були присутні музичний бомонд, критики, газетярі, викликала справжній фурор. Як зазначав один із адміністраторів капели, Олександр Пеленський: "Це був великий день для нашої справи, бо в цей день, історичний для українського народу, українська пісня здавала іспит своєї зрілості, а празький музичний Олімп визнав нашу музику як високу культурну цінність". Перша музична критика була не на концерт, а на генеральну репетицію, і починалася вона пророчими словами Цезаря "Veni, vidi, vici" в чеському часопису Venkov. Українцям кричали: "Слава!" та відзначали, що "виконання найліпше, яке ми коли-небудь чули". Гастролі в Чехословаччині тривали понад два з половиною місяці. Заклавши тривкі підвалини тріумфу в сусідній слов'янській державі, Українська республіканська капела під орудою диригента-чарівника О. Кошиця вирушила у світове турне. Калейдоскоп концертів проходив в Австрії, Швейцарії, Франції, Бельгії, Голландії, Англії, Німеччині, Польщі, Іспанії та інших країнах, деколи по кілька разів, - і скрізь шалений успіх, овації, слава.
Легендарна капела презентувала старій Європі через пісню унікальну, самобутню українську культуру. Недарма газета "Киевская жизнь" відзначала: "Капела Кошиця сприяє успіху української справи за кордоном набагато більше, ніж українські дипломати".
На жаль, поразка Української революції негативно позначилася на хоровому товаристві українців. Фактично, призупинилося фінансування, влітку 1920 р. у капелі стався розкол: частина співаків на чолі з О.Приходьком залишила колектив і створила нову хорову одиницю, а капеляни під орудою О.Кошиця почали називатися - Український національний хор (у пресі інколи писали - "Український республіканський хор". - Авт.). Олександр Пеленський пізніше з цього приводу згадував: "У Берліні відспівала (капела) свою останню "лебедину пісню" і розділилася на дві нерівні частини, і пішли кожна іншим шляхом, яко урядова установа перестала існувати у Варшаві зимою 1921 року". Незважаючи на розкол, у програмах обох колективів збереглися твори композитора Леонтовича.
Восени 1921 р. новостворений колектив виступав у Німеччині, Іспанії, зокрема 21 та 23 листопада - у Мадридському театрі Comedia. Під час співів українців були присутні іспанська королева Вікторія Євгенія та декілька баварських принців і принцес. Україномовна американська газета "Свобода" на своїх шпальтах писала: "В розмові з представниками хору королева висловилась, що в Англії чула багато гарних висловлювань про український хор і вона поставила собі за ціль його почути… хор справив на неї велике враження. Як у провінції, так і в столиці хор мав надзвичайний успіх. Публіка раз у раз домагалась повторення "Щедрик-Щедрик" Леонтовича…" Далі хористи мандрували, співаючи в містах Алжиру та Тунісу. Через рік частина співаків знову повернулася до капели під орудою О.Кошиця.
Заручившись підтримкою відомого імпресаріо Макса Рабінова, 16 вересня 1922 р. на кораблі "Каронія" Український національний хор у складі 43 осіб на чолі з диригентом Кошицем відплив до Америки (США). За 10 днів українські співаки дісталися Нью-Йорку, де їх сердечно зустрічали представники різноманітних українських громад і товариств, американська преса, працівники кінотеатрів. На кораблі публіка фотографувалася з українськими хористами, що були одягнені в національні шати, члени спеціально створеного Комітету привітання говорили промови, а на завершення хор відспівав гімн "Ще не вмерла Україна".
5 жовтня 1922 р. - у престижному концертному залі Карнегі-Хол - розпочався американський тур українських співаків. Відкривали концертну програму твором Миколи Леонтовича - кантом "Почаївська Божа матір" ("Ой зійшла зоря вечеровая, Над Почаївом стала"). Як писав оглядач Цегельський: "…Саля (зал. - Авт.) виповнюється громом. Таких оплесків склепіннє Карнегі-Гол певне ще ніколи не відбивало". Далі виконали ще одну пісню подільського композитора - "Ой там, за горою", а завершили першу частину виступу легендарним "Щедриком". "Хор відходив з естради серед демонстративних оплесків усієї салі". Того ж дня прозвучали ще дві пісні Леонтовича - "Дударик" та "Ой пряду, пряду". Тріумф у Нью-Йорку був таким великим, що наступний концерт відбувся 15 жовтня у найбільшому театрально-концертному приміщенні міста - розкішному залі Гіподрому, неподалік Таймс-скверу, який на той час вміщав 5200 місць. Зал був переповнений, а успіх - ще більший.
Хор О. Кошиця у 1919-1926 рр. об'їздив весь культурний світ Європи й Америки, дав близько тисячі концертів, а кожен виступ тривав не менше двох годин, деколи доводилося виступати двічі на день і більше. Поряд із найкращими хоровими творами та обробками народних пісень, чільне місце займали і твори Миколи Леонтовича. У програмі було 15 творів подільського композитора: "Почаївська", "Ой там за горою", "Щедрик", "Ой пряду, пряду", "Коза", "Діду мій, дударику", "Чого, Івасю, змарнів", "Ой у полі при дорозі", "Ой вийду я на улицю", "Мак", "Ой з-за гори та й стовпом дим", "Зайко", "Женчичок-бренчичок", "На городі качки пливуть", "Ой темная, та й невидная ніченька". За кількістю пісень у репертуарі хору Леонтович посідав третє місце після Лисенка та Кошиця. Найулюбленішими у публіки були кант "Про Почаївську Божу Матір", "Щедрик", "Ой пряду, пряду".
Як згадував О. Кошиць: "Леонтовичеві пісні співали, за малим винятком, усі. "Щедрик" став коронною точкою нашого репертуару в усіх краях впродовж п'яти з половиною років".
"Новина в аранжовці полягала в трактуванні народної мелодії, вокальної по суті, як об'єкт інструментальної розробки. Це надавало безумовно свіжости аранжовці, чулось щось незвикле, і подобалось публіці дуже, включно до надання титулу геніальності самому авторові".
Ще один свідок тих подій, колишній учасник капели О. Пеленський, відзначав, що пісні Леонтовича "все і всюди очаровували публіку, і не раз бувало, що з боку публіки передавано карточками бажання, щоб одну з цих пісень заспівати, коли її не було в програмі".
Лунали твори Леонтовича і у виступах хорів у таборах інтернованих осіб у Польщі, Чехословаччині, співочих товариствах, студіях української емігрантської громади, студентських громадах Австрії, Німеччини, Бельгії, Голландії, які масово виникали у 1920-х рр.
"Щедрик" Миколи Леонтовича так сподобався американцям, що 1936 р. Пітер Вільговський, українець за походженням, написав текст англійською мовою, і досі американські хори, професійні й непрофесійні, співають цей твір як коляду на Різдво. Ця маленька українська щедрівка стала справжнім музичним дивом, яке розійшлося по всіх континентах. Тільки у США "Щедрик" мав 600 редакцій та 50 видань на грамплатівках упродовж 1950-
1974 рр. і донині використовується у різних народів Європи й Америки у святах новорічної обрядовості, в сучасних голлівудських фільмах, на концертах, телешоу, в рекламах відомих брендів. Мелодію українського "Щедрика" використовують у різних стилях: від джазу до року.
Саме тому творчість нашого видатного земляка - Миколи Леонтовича потребує як дослідження, так і популяризації, оскільки "Щедрик" уже давно став світовим хітом, різдвяною мелодією ХХ ст., а ім'я Леонтовича за кордоном досі відоме лише вузькому колу фахівців.