У Національній опері України відгриміли прем'єрні залпи: місту і світу показали балет Л.Мінкуса "Баядерка". Хореографія М.Петіпа, а ось постановка (і сценічна редакція) - Наталії Макарової, легенди світового балету. Вона кинула всі свої справи в Америці і на запрошення керівника балетного підрозділу нашого головного музтеатру Дениса Матвієнка приїхала в Україну - радувати та дивувати місцевих балетоманів. У підсумку київська прем'єра "Баядерки" зібрала "весь цвіт" на сцені та в партері. І навіть найвимогливіші поціновувачі відзначили "соковитість" і виразність постановки, чудову роботу солістів і кордебалету. Ще після генеральної репетиції - злегка втомлена, але все ж таки переможно сяйлива - пані Макарова розповіла DT.UA про свої "па" на сцені і в житті.
Той, хто бачив Наталію Макарову в кращі сценічні роки (у її ж кращих балетах), той говорить про неї як про міф. Як про ікону танцю ХХ століття. Біля її ніг були всі провідні балетні критики. Партнерами танцівниці були Михайло Баришников, Олександр Годунов, Рудольф Нурієв. Легендою її життя стало 4 вересня 1970 р., коли під час гастролей Ленінградського театру опери і балету ім. С.Кірова в Лондоні Макарова попросила політичного притулку у Великобританії. Відтоді для одних вона стала ворогом народу, для інших - забороненим плодом (який солодкий), а для третіх, як і раніше, залишалася найвіртуознішою балериною.
Життя в Європі і в Америці, звісно, ніколи не дозволяло їй почивати на лаврах. Завершилася успішна кар'єра балерини - розпочалися її постановки на різних континентах. Випробувала вона себе й в амплуа драматичної актриси, попрацювавши з Робертом Павеллом, Романом Віктюком.
Словом, одного цього життя вистачило б на два десятки балетів. І тепер вона скромно сидить у київській гримерці - великі гарні очі, якесь надзвичайне енергетичне внутрішнє світіння. Ніби інкрустована статуетка... І я відразу попереджаю: звісно, ні слова про її поневіряння в СРСР, про переслідування КДБ, про дружбу з Баришниковим-Нурієвим (як правило, без цих шаблонних запитань не обходиться жодне інтерв'ю з нею).
А вона тим часом розкладає на гримувальному столику купу фотокарток. Макарова і Барак Обама. Макарова і двоє якихось незнайомих ставних чоловіків...
- Ну, Обаму я впізнав, а хто ці двоє?
- Вони - моє щастя і моя гордість. Чоловік і син.
- Син, судячи з голлівудських зовнішніх даних, теж займається мистецтвом, як і ви?
- Ні - фінансами. Він бізнесмен. А оце фото, зверніть увагу, де я з Обамою, зроблено в Центрі виконавських мистецтв імені Джона Кеннеді у Вашингтоні. Тоді президент Америки вручив мені спеціальну премію за внесок у розвиток американського мистецтва. Така ось історія: російська балерина отримала нагороду за внесок в американське мистецтво.
- Чудово! Ви, до речі, прекрасно виглядаєте поруч із Обамою. Як відомо, ви мешкаєте з чоловіком у Каліфорнії. І кажуть, у вас розкішний будинок. Віктюк там бував і багатьом про це розповідав...
- Мабуть, "дача" у Каліфорнії - для мене найкомфортніше місце на землі. Принаймні сьогодні. Навіть Сан-Франциско менше люблю, ніж цей будинок...
- І це з урахуванням того, що ви, як і раніше, багато подорожуєте світом - постановка за постановкою. Давно були в рідному Санкт-Петербурзі? Яким сьогодні бачите це місто, цитуючи Мандельштама, "знайоме до сліз"?
- Уже минув той час, коли між мною і Петербургом була "залізна завіса". Тепер вже їжджу туди частіше - на фестивалі, в інших справах. Ось і зовсім нещодавно була в Петербурзі, щоб обговорити з художником В'ячеславом Окунєвим деталі постановки "Баядерки" у вас у Києві. А мої подальші маршрути? Найближчим часом буде поновлення балету "Жизель" у Стокгольмі, тому незабаром вирушаю в Європу.
- Наталіє Романівно, "Баядерку" ви ставили... Де ви її тільки не ставили... Список країн і міст вражає: Америка, Швеція, Італія, Фінляндія, Чилі, Австралія, Лондон, Сан-Франциско, Ріо-де-Жанейро, Гамбург, Варшава, Токіо... Практично вся земна куля. Яку зі своїх версій "Баядерки" ви вважаєте найдосконалішою?
- Всі вони - мої. І всі - досконалі.
- Добре. Сформулюю інакше. В якому місті світу цей балет вам вдався найкраще, з огляду на художні й технічні складові?
- У цьому випадку, мабуть, насамперед слід говорити про Американський театр балету, де в 1974-му та в
1980-му було моє звернення до "Баядерки". Далі - Ковент-Гарден... І в Японії в 2009-му була чудова "Баядерка". Там узагалі приголомшливі артисти й надзвичайний кордебалет. У японських танцівників якась дивовижна сценічна витривалість, самодисципліна. От вони як стали на сцені - так і стоятимуть на ній нескінченно, якщо того вимагає постановник. Якийсь залізний у них характер. Мені тоді здавалося, що якби хтось із японських танцівників невчасно чи неправильно поворухнувся, тієї ж миті сталося б харакірі...
- У "Баядерці" незрівнянна музика, пряний сюжет...
- Чекайте-но, а чому ви вирішили, що в "Баядерці" прямо-таки незрівнянна музика?
- Вибачте, а як можна говорити інакше про музику Людвіга Федоровича Мінкуса?
- Про неї можна говорити довго і добре. Це справді прекрасна, чудова музика. Але це не велика музика балету, як, наприклад, у Чайковського, - "Лускунчик" чи "Лебедине озеро".
- Тоді скажіть, чи вдається вам щоразу, коли заново входите у світ цієї музики і в простір хореографії Маріуса Петіпа, знаходити якісь нові смисли й несподівані барви в цьому класичному балеті?
- Безперечно. Коли приходиш у нову трупу, щоразу відкриваєш щось нове. І не може бути інакше. Я сама ніколи не танцювала на сцені "однаково" - жоден балет! Щоразу по-різному, по-іншому.
- Що насамперед намагаєтеся відкрити чи виявити в незнайомих вам виконавцях?
- Залежно від індивідуальності намагаюся витягти з них головне. А головне для мене - спіритуальність. Духовність. Якщо "посудина" порожня - мене це пригнічує. Але якщо хоч щось у людині закладено природою, то хочеться надихнути виконавця, дати йому можливість відкрити в самому собі раніше невідоме. І, мені здається, я вмію це робити.
- Ну, ось ви прийшли в колектив нашого київського театру. Непроста, але талановита балетна трупа. Непрості, але зрозумілі внутрішні стосунки (все ніяк не можуть визначитися, хто ж "ватажок" цієї "зграї"). Хоч хтось вам щиро припав до душі з наших молодих? Хоч у комусь ви бачите потенціал майбутньої зірки світового балету?
- Ну звичайно. Мені багато хто подобається. Катя Чебикіна, Денис Недак, Ольга Голиця. Деякі інші. За успішного збігу життєвих і творчих обставин у цих артистів може бути яскрава кар'єра - і на батьківщині, і на Заході.
- А що би ви сказали про українську балетну школу (як про якесь збірне явище в мистецтві)? Яким вам бачиться рівень цієї школи? І про які дефекти-недоробки можна було б чесно сказати?
- Якщо справді чесно, то деякі з випускників цієї школи, як би це м'якіше, "заморожені" трішки. Деякі недостатньо експресивні. Їхні руки також потребують більшої роботи. Деякі не вміють природно поводитися на сцені - маю на увазі певну пафосність, екстатичність, старомодність. А я вимагаю від них органіки. А для того щоб її досягти в балеті, потрібно дуже багато працювати.
- Перенесімося в часи вашої роботи на драматичній сцені. У 1992 р. Роман Віктюк спеціально для вас поставив знамениту п'єсу В.Гібсона "Двоє на гойдалці", де ви грали Гітель. До речі, дуже складна драматична роль.
- Про миті роботи з Віктюком можу говорити довго. Бо таких прекрасних митей було дуже багато. Сам він - людина-свято, людина-феєрверк. Своєю закоханістю в п'єсу і в нашу виставу він постійно надихав і мене, і мого партнера - актора Валентина Клементьєва (він працює в Художньому театрі в Тетяни Дороніної). Пам'ятаю, в Москві ми репетирували з Віктюком у якомусь старовинному приміщенні. І мій партнер по виставі підняв мене на руках високо-високо - і я немовби застрягла під стелею серед якихось страшних іржавих конструкцій. Віктюк тоді зойкнув від здивування: "Треба ж - навіть я до такого не додумався б!". Загалом, я дуже вдячна йому за ту роботу, за той період. Хоча в мене було чимало й інших драматичних вистав. Мій дебют як драматичної актриси відбувся на Бродвеї в проекті "На пуантах". Потім - вистава "Товариш" за п'єсою Ж.Дюваля (партнер Роберт Павелл). Були також вистави за п'єсами Ноела Коварда ("Невгамовний дух") і Бернарда Шоу ("Мезальянс")... Багато чого було... Але здебільшого це ролі комедійні! І тільки Віктюк у виставі "Двоє на гойдалці" змусив мене плакати на сцені.
- Скажіть, а який ваш балетний образ, за вашими ж відчуттями, мав найбільшу владу над глядацькою залою?
- Жизель, Манон Леско, Джульєтта. Мені так здається.
- А як ставитеся до сучасної модної хореографії, до сценічних експериментів Начо Дуато чи нашого співвітчизника Олексія Ратманського, який, попрацювавши у Большому, незабаром опинився у "великому світі"?
- Я не дуже добре знаю роботи Начо Дуато, котрий, якщо не помиляюся, сьогодні працює в Берліні. Тому й не беруся судити про нього. Ратманський - подобається. Щоправда, не все до вподоби з його експериментів. У принципі, є хореографи, причому дуже талановиті, про яких думаю: от із ним я не змогла би працювати, оскільки недостатньо агресивна для його творчих задумів.
- Наталіє Романівно, ніхто мене не зрозуміє, якщо не поцікавлюся вашою думкою про ситуацію в балеті Большого театру Росії. Про це пишуть усі західні ЗМІ. Чого, на ваш погляд, у цій історії більше - особистісного, політичного, корупційного?
- Це про ситуацію із Сергієм Філіним, якого облили кислотою? У всьому цьому - найбільше жаху! Непроглядного мороку. І мені здається, я ніколи б не змогла працювати в тих умовах. Не змогла б творити в тій атмосфері, яка сьогодні в Большому. Свого часу я навіть у Кіровському театрі не відвідала жодних зборів. А тим паче сьогодні...
- А наскільки в цьому сюжеті "концептуальна" роль танцівника Ніколая Цискарідзе?
- Навіть не запитуйте мене про таке! Що я можу відповісти? Ви й без мене багато чого чудово розумієте...
***
…Щадячи співрозмовницю й усвідомлюючи, що її передпрем'єрне хвилювання ще не минуло, повільно переходжу до світської бесіди про київські цікавинки, про її уподобання у світі кіно, моди. І, мабуть, це вже не так цікаво. Вона робить жест - мовляв, треба прощатися. Утім, відлітаючи до Америки, обіцяє повернутися. Якщо знову запросять в Україну...
З досьє
Наталія Макарова народилася в Ленінграді. 1959 р. закінчила Ленінградське хореографічне училище. З грудня 1970-го - прима-балерина Американського театру балету, з 1972-го - запрошена зірка Лондонського Королівського балету. Танцювала в балетних трупах Марселя, Гамбурга, Штутгарта, Парижа. 1974 р. дебютувала як балетмейстер, поставивши в Американському театрі балету акт "тіней" з "Баядерки" Л.Мінкуса, а в 1980-му цю виставу поставила повністю. У грудні 1982 р. відбувся її дебют на Бродвеї як драматичної актриси.
Наталія Макарова
Київська "Баядерка"