Тепер про любов до Батьківщини і народу дедалі частіше речуть із високих трибун, у період передвиборних кампаній, пафосно й фальшиво. Гадаю, патріотизм - це конкретні вчинки та жертви, на які ви здатні заради своєї Батьківщини. Засновника музею «Ларішес» Гулівера Альтіна з повним правом можна назвати патріотом Криму. Його предкам судилася така ж доля, що й багатьом кримським татарам: депортація 1944 року. Сам Гулівер багато років жив у Франції, в місті Ліоні, отримав блискучу освіту й міг би успішно робити кар’єру юриста, якби не його пристрасне захоплення - колекціонування всього, що пов’язане з Кримом.
Першим його експонатом стала карта Криму та Північного Причорномор’я, датована 1835 роком. Через Інтернет він збирав експонати у тридцяти п’яти країнах світу і 2005 року створив сайт «Віртуальний музей «Ларішес», який містив понад 700 зображень гравюр та літографій Криму й кримських татар. Поступово Гулівер викуповує копії робіт кримських учених та поетів, що зберігаються в архівах Туреччини, працює з каталогами кримських фондів і архівів Європи, Росії, Туреччини та США. При музеї створюється науково-дослідна лабораторія й наукова бібліотека. А 2010 року голова меджлісу кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв запропонував Гуліверу Альтіну перемістити колекцію «Ларішес» на батьківщину, в Крим.
«Преданья старины глубокой»
Музей «Ларішес» розмістився у Бахчисараї, на території комплексу «Девлет-Сарай», який заслуговує окремої уваги. З об’єктів палацового комплексу на цей час відкриті для огляду мавзолей (тюрбе) перших Гераїв, у якому поховано 18 членів правлячої родини, зокрема засновника незалежного Кримського ханства Хаджі Герая. Поруч із мавзолеєм височіє мечеть XV століття, яку готують до реставрації. Тут-таки можна оглянути і будівлю одного з найстаріших вищих навчальних закладів у Східній Європі- медресе «Зинджирли».
2 липня 2011 року відбулося офіційне відкриття семи експозиційних залів музею «Ларішес». Музейне зібрання складається з найбільшої у світі колекції зображень Криму та кримських татар, унікальної бібліотеки раритетних книжок кінця XV - початку XХ ст., великої колекції географічних карт кінця XVI - початку ХХ ст. і фонду фотоматеріалів про Крим та кримських татар у період Другої світової війни.
Експонати розміщені у хронологічному порядку від XIII по XVIII століття. Широко представлено літографії, гравюри і манускрипти. Усі гравюри створено в Європі з XVI по XIX століття, крім європейських експонатів, багата й східна колекція.
- Ви бачите зображення послів того часу, портрети ханів, серед яких одним із найяскравіших був Газі Герай - далекоглядний політик, воїн, меценат, поет і композитор, - розповідає екскурсовод, викладач одного з кримських вузів, професор Наріман Абдульваапов. - Гарвардський університет видав один із трактатів, присвячених Газі Гераю. Він написав близько 70 музичних творів. Ми видали в Бахчисараї перший том інструментальної класичної музики ханського періоду. Також у мене є записи Кельнського симфонічного оркестру, який виконує записи кримської музики XVI століття. Я сам займаюся кримською літературою. Вона стартує після XIII століття, і тільки ханська родина дала близько 30 поетів. Дуже багата лірика, релігійна тематика, суфійські мотиви, - захоплено продовжує професор. У кожному його слові - любов до рідного краю.
Домашнє вогнище
Інтер’єр кримськотатарського житла залежав від матеріального достатку його господаря й складався з каміна (оджака) з трубою та підвішеного до нього на ланцюгу казана, яскравих килимів або візерунчастих повстей, постелених на підлозі, широких і низьких диванів, розставлених уздовж стін. Ковдри і подушки складалися гіркою на скринях у спеціальній ніші. Важливого значення надавали мідному й гончарному посуду, який розміщували на відкритих полицях.
Поруч зі спальнею будували приміщення для купання, яке називалося «сув долаби». Якщо в будинку була окрема парадна кімната для гостей, то найкращі речі - килими, посуд - збирали тут. У зв’язку з м’якою погодою печі обігрівали тільки одну стіну житла. Низькі дивани прикрашали пристінні подушки. Їх вишивали справжнім сріблом. Під час голоду 1921-го люди спалювали ці подушки, добуваючи з кожної по п’ять грамів срібла. Потім обмінювали його на продукти.
Кримськотатарський застільний етикет мав свої особливості. Так, на найпочеснішому місці сідав глава родини - батько, поруч із ним - мати, потім розташовувалися старші й молодші діти. Якщо в родині були старі або гості, то найпочесніші місця віддавалися їм. Перед трапезою обов’язково мили руки. Першим їсти зі словом «Бісмілля!» («В ім’я Аллаха!») починав глава родини, а потім і решта учасників трапези. Порушення цього порядку вважалося ознакою невихованості. По закінченні трапези не вставали з-за столу доти, доки старший знову не прочитає коротку молитву.
У кримських татар були багатодітні сім’ї. Дівчатка й хлопчики навчалися окремо. Але дівчаток навчали тільки читати, щоб вони не могли писати любовні послання. Мандрівників із мусульманських країн вражало те, що татарські жінки не носили паранджі, завжди мали відкрите обличчя, - це в країнах класичного ісламу було немислимим.
Кримські татарки заплітали волосся в тонкі кіски, а щоб уберегтися від заздрісного ока, до кінців кіс прикріплювали прямокутний талісман зі священною молитвою. Голову покривали бордовою оксамитовою шапочкою, прикрашеною дрібними монетами. Нині традиційного одягу кримські татари майже не носять. Лише зрідка на весіллях можна побачити наречену в національному головному уборі, з традиційним поясом, і смушкову шапку на голові в нареченого.
Унутма
Експозиція картин Рустема Емінова «Унутма» («Пам’ятай») повертає нас до трагічних подій 1944 року - насильницького виселення кримських татар. За словами Гулівера Альтіна, період депортації представлений у картинах, бо немає жодного фотодокумента, який би відображав жахіття того часу, а серія картин Рустема Емінова найреалістичніше передає той період.
На відміну від інших депортованих народів, які повернулися на батьківщину наприкінці 1950-х років, кримських татар було позбавлено цього права формально до 1974 року, фактично ж - до 1989-го. Масове повернення народу в Крим почалося тільки наприкінці перебудови 1989 року.
Сам художник повернувся в Крим лише 2005-го. Доти він тільки чув спогади батька й діда про батьківщину і трагічні події 1944-го. Напевно, тому ця тема й стала ключовою в його творчості. Свої картини «Чорний світанок 18 травня», «Під чужим небом», «За що?», «Туманний день», «Між минулим і майбутнім», «Пам’ятай», «Поїзд смерті» автор анотує віршами:
«Там, на чужбине, где я жил немалый срок,
Мечтая о земле родной в пределах дальних,
Я на тоске своей растил невиданный цветок.
И цвет его был пепельно-печальный».
Фото автора.