Словенська рок-група Laibach випурхнула з попелу комуністичної Югославії і відтоді вдало пародіює тоталітарні режими різного штибу, використовуючи свої улюблені прийоми з перелицювання та перевдягання, мовляв, свого ворога світ має знати в обличчя.
Здебільшого ці антипартійні трюки виконані настільки переконливо, що були часи, коли словенську команду звинувачували - то у неонацизмі, то у фашизмі, то в шовінізмі, то ще в якомусь "-ізмі". - Інші б виправдовувалися, тоді як ці лише поглиблюють шок: "Ми фашисти настільки, наскільки Гітлер був живописцем".
Безперечно, епатують Laibach парадоксально. Але вони справді - поліглоти, які з десятиліття в десятиліття досконало опановують мову диктатур у національному вбранні, аби видобувати на світло денне Правду. Тому справжнім творчим кредо лунають слова з п'ятого документального фільму про групу Liberation Day ("День визволення"), знятого чотири роки тому в Північній Кореї - "Усе мистецтво піддається політичним маніпуляціям. За винятком того, що говорить мовою тієї ж маніпуляції".
Напередодні єдиного в Україні концерту, що відбудеться 12 листопада в Міжнародному центрі культури та мистецтв (Жовтневий палац), ми поспілкувалися у скайп-конференції з ідеологом словенської культової групи Іваном Новаком (Любляна) та промоутером української частини світового туру The Sound Оf Music Tour Геннадієм Гутгарцем (Київ).
- Іване, це правда, що ви говорите словенською лише тоді, коли вам є що приховати?
- Ні, словенську мову ми використовуємо нарівні з іншими мовами: Laibach може співати німецькою, англійською, французькою, японською мовами. Словенською мовою ми розпочали виконувати власні пісні у 1982-му і досі її часто використовуємо.
- Достоєвський говорив, що краса врятує світ. Минуло півтора століття, чи не вважаєте ви, що світ врятують пародія і сарказм?
- Це досить складне питання. Адже у сучасних умовах нам, аби врятувати світ, доводиться використовувати і красу, і гумор, і пародію, і сарказм. Але насамперед нам належить використовувати людяність і розум.
- Один з найвідоміших у світі киян Казимир Малевич у 1913–1915 р. написав "Чорний триптих" - квадрат, коло і хрест. І блискавично основні форми візуалізованої натури перетворилися на три першофігури супрематизму. Зокрема "Чорний Хрест" у Казимира Малевича знаменував народження з нуля форм іншої, нової форми ускладненої побудови. Полотно "Чорний Хрест" Малевича, 79х79 см, зберігається в Центрі Помпіду у Парижі. Яке значення ви, Іване, вкладаєте у свій "Чорний Хрест", що рясніє в кліпах Laibach, на обкладинках, атрибутиці?
- Уперше цей прадавній символ ми використали у далекому 1980-му, коли група відіграла один із перших концертів. Тоді це ніяк не було пов'язане з Малевичем, точніше, не тільки із Малевичем… Хрест - то універсальний символ, що здавна існує у кожній культурі світу. Його ми можемо знайти у різних національних традиціях та духовних практиках. Тому Малевич став для нас тільки одним із джерел натхнення.
У деяких ситуаціях хрест значить дуже багато, тоді як в інших - майже нічого. Символ цей має дуже багато інтерпретацій, і це саме те, що з ним робить Laibach.
* * *
У кожного митця є власний хрест, є такий і у Laibach.
Намертво закриті держави, ізольовані від іншого світу місцевими царьками, - просто ідеальні місця для рок-провокаторів з Любляни. Історична місія Laibach - ззовні допомагати внутрішньо пригнобленим народам зрозуміти, наскільки вони ув'язнені й відокремлені від зовнішнього світу; чому тут так живуть, навіть не уявляючи реального ступеня свого поневолення: щільні шеренги, зціплені зуби, штучні посмішки, диктатура на марші.
У випадку з Північною Кореєю, яку словенський септет Laibach відвідав у серпні 2015 р., вони вкотре зіткнулися з суворою ідеологією та небаченими культурними розбіжностями. Буквально крізь голкове вушко цензури довелося з місяця в місяць добувати дозвіл на публічний виступ у Пхеньяні. Чи вартувало це зусиль? Так. Адже на кону стояла сама можливість виступити перед аудиторією, яка ніколи не чула не те що альтернативної музики, а взагалі рок-н-ролу. Тутешній народ більше звик до того, що на кордоні між двома Кореями гарчать пропагандистські гучномовці, оголошуючи зворотний відлік до початку братовбивчої війни.
На власні очі переконавшись, що у Північній Кореї найбільш популярним є класичний кіномюзикл "Звуки музики" (1965) режисера Роберта Вайза, у 2018 р. Laibach видали п'ятий кавер-альбом - The Sound Оf Music, перегравши дев'ять класичних пісень авторства Річарда Роджерса у своїй характерній індастріал-манері, доповнивши репертуар знаменитою корейською народною піснею. Утім, у пам'яті не спливає жодна інша відома рок-група світу, яка працювала б у жанрі "політичний мітинг".
* * *
- Як це - бути першими у світі рок-виконавцями, які виступили в Північній Кореї?
- Так, чотири роки тому ми відіграли два концерти у Пхеньяні. Усе було просто фантастично. КНДР виявилася гостинною країною, де живуть приязні люди. Звісно, ми пишаємося, що саме ми відчинили для наших колег двері в Північну Корею. Про ту поїздку режисер Уґіс Олте за сценарієм Мортена Траавіка зробив відеофільм на сто хвилин - "День визволення". У квітні 2018 року картина з'явилася на DVD, і тепер документальну стрічку може переглянути кожен охочий. Мортен Траавік повсякчас повторював: "Мене не цікавить мир, мене цікавить Правда".
- Скільки часу потребувала підготовка міні-туру до Північної Кореї?
- З місцевими чиновниками наш менеджмент вів переговори близько року. Коли ж ми прибули до Пхеньяна, аби зіграти концерт на честь 70-ї річниці визволення Кореї від панування Японії, знадобився один тиждень, аби все гарно підготувати. Місцевий, з дозволу сказати, шоу-бізнес не мав належного досвіду роботи з такими проєктами. Та ми були готові все зробити самі.
- А скільки знадобилося часу, аби підготувати цьогорічний концерт в Україні?
- Кхе… Це взагалі не було проблемою… Ми не перше десятиліття знайомі з київським промоутером нашого туру Геннадієм Гутгарцем. Немає ніяких сумнівів, що концерт у Києві відбудеться вчасно і без жодних проблем.
* * *
Із слов'янських країн Laibach - найвідоміша рок-група, яка створює продукт світового рівня і на вибір може змусити слухача думати, танцювати і маршувати під ту саму музику. Українці, зокрема кияни, вже мали змогу в цьому переконатися. Нагадую, вперше у столиці команда виступила восени 1997 року.
Організатором двох шоу: у нічному клубі "Нью-Йорк" (5 жовтня) та Міжнародному виставковому центрі (6 жовтня) - був український промоутер Геннадій Гутгарц. Тоді шоу відбулось у рамках світового турне Jesus Christ Superstars.
Після перерви у 22 роки словенська група Laibach знову відвідає столицю України. Нове світове турне і стара добра команда в Києві! 12 листопада у Міжнародному центрі культури і мистецтв у рамках світового турне The Sound Оf Music культова група-загадка відіграє єдиний в Україні концерт.
* * *
- Скажіть, Геннадію, ви почали готувати листопадовий візит Laibach до Києва ще навесні поточного року. Якою виявилася найбільша проблема?
- Занепокоєння викликав той факт, що пік рекламної кампанії української частини світової траси The Sound Оf Music Tour припаде на дні планованих виборів до Верховної Ради. Проте вони відбулися раніше, і ми спокійно поширюємо інформацію про єдиний в Україні концерт культової словенської групи.
- Уже відомо, в якому складі вони приїдуть в Україну?
- Це буде той самий склад, який у різних країнах представляє концертну версію п'ятого кавер-альбому Laibach - The Sound Оf Music, виданого минулої осені британською незалежною фірмою грамзапису Mute Records: Мілан Фрас - вокал, Іван Новак - ідеолог групи, основний автор пісень. Марина Мартенссон - вокал, акустична гітара, Боян Крланко - ударні інструменти, Лука Джамнік і Рок Лопатіч - синтезатори, Вітя Бальжалорський - гітара.
- Такий склад виступав у Північній Кореї?
І.: Майже. За сімейними обставинами Міна Шпілер не зможе взяти участь у київському концерті. Тому буде фічеринґ - Laibach на сцені підтримає Марина Мартенссон.
- Що слухачі почують на київському концерті?
І.: Переважно той самий матеріал, який лунає у рамках світового турне The Sound Оf Music Tour, але будуть виконані й найбільші за майже сорокарічну історію існування хіти команди. Особливим подарунком стануть треки з новітнього фінсько-німецького комедійного бойовика Iron Sky: The Coming Race ("Залізне небо: Прийдешня раса"; 2019), саундтрек до якого написали Laibach.
- О-о-о, прекрасно! Я бачив ваше останнє відео, титульний трек Iron Sky: The Coming Race! Це там, де актор грає Путіна, який вирізає карту України із мапи, приклеює до Росії десь між Ленінградською областю та Фінляндією, а потім вистрибує з-за столу, зриває сорочку та дає гопака!
- Так, це воно.
- Геннадію, скажіть, чи є якісь специфічні пункти у райдері гостей?
- У побутовій частині - ні, лише у питаннях технічного забезпечення концерту. До саунду Laibach дуже вимогливий. Деяких із замовлених приладів в Україні не знайшлося, тож ми замовили апарати із сусідніх країн. Підкреслю, українська частина світового турне ніяким чином не відрізнятиметься від шоу, які відбувались чи відбудуться в інших країнах. Ніяких технічних компромісів!
- В останньому кавер-альбомі The Sound Оf Music раптом з'явилася корейська народна пісня "Аріран", яка вважається неофіційним гімном країни. Невже всі словенські народні пісні Laibach переспівав?
І.: Хочу сказати, що в Північній Кореї ми зіштовхнулися із суворою цензурою. Державні чиновники буквально крізь лупу переглядали не лише тексти, але й пісні. Утім, нас це не обходило. Так, вони відцензурували наш репертуар, але концерт від цього не змінився ніяким чином. Ще на батьківщині ми знали про пильну цензуру в КНДР і були готові до такого стану справ. Тим часом пісня "Аріран" стала даниною поваги до простого корейського народу. У цьому разі цензура не мала особливого значення, головне, що ми виступили в Пхеньяні.
- Поясню читачам: пісня "Аріран" побутує в Кореї, може, в сотні варіантів. У ній йдеться про молоду пару: поки хлопець із побратимами б'ється за волю в горах у лавах повстанців, дівчина тужить і чекає на коханого.
Г.: Додам від себе: помиляються деякі музичні оглядачі, які закидають Laibach низькопробність та потурання найнижчим людським інстинктам, вважаючи цих музикантів провокаторами…. У випадку із піснею "Аріран" ми маємо справу з високоінтелектуальним рок-продуктом. І тут Laibach використовує так званий піксель єдності. У репертуар вони включають твір, близький обом Кореям, вибудовуючи мовою сучасної музики програму спілкування. Це - місія, яка лежить у площині над будь-якими цензурами. Що складніше за пошук взаєморозуміння, що солодше за віднайдену спільну мову? Про такий піксель єдності належить і українцям подбати: важливе не те, що нас роз'єднує, а те, що може об'єднати. Як на мене, у вітчизняній рок-музиці у групи "Скрябін" є така потужна пісня - "Старі фотографії".
- Лунає на рівні передвиборної програми…
Г.: Перепрошую, тут я висловив власну думку, і розписуватися за Laibach наміру не мав.
І.: Важливим залишається одне: два наших концерти у Північній Кореї були успішними. Скажу більше: якщо взагалі говорити про цензуру, для нас важливий був інший факт: ми виступили у Пхеньяні.
- Ваш концерт у Києві відбудеться в рамках світового турне? Чому саме Україна?
І.: По-перше, нас запросили сюди приїхати і відіграти концерт. Це наша робота - виконувати замовлення на нашу музику, які надходять з різних куточків світу.
Г.: Від себе додам, Україна потребує високоінтелектуального музичного продукту, який має лунати в національних концертних залах. Саме такою, на мій погляд, є музика Laibach. За винятком, можливо, Білорусі, немає європейських країн, де б не виступала словенська група. Лише весняна частина світового турне The Sound Оf Music Tour становила 42 концерти у 18 країнах. Де є освічений, інтелектуальний слухач, там Laibach і виступає.
І.: Уточню, ми граємо не лише в Європі, хоча в кожній країні зіграли концерт, але й у Сполучених Штатах та Канаді. Наприклад, після України ми зіграємо по одному концерту в Ізраїлі, Сербії та Австралії.
- Скажіть, Іване, чи досі існує ваша віртуальна держава NSK (Нове словенське мистецтво), яку колись утворило кілька молодих художників? І коли відкриєте посольство у Києві?
- Творча коаліція NSK виникла в 1992 році. В неї об'єдналися кілька груп художників. Так виник рух, що назвався "Нове словенське мистецтво"… Минув час, такого утворення, як NSK, більше не існує. Але проєкт "Нове словенське мистецтво" продовжує жити. Тепер це прихисток для громадян NSK. Ідея виявилася простою і потужною - створити ідеальну державу без територій. Група Laibach бере участь у підтриманні життєдіяльності "Нового словенського мистецтва". Звісно, ми б відкрили посольство у Києві, але не від нас має йти ініціатива.
- Зроблю вкрай важливе уточнення: свого часу віртуальна держава NSK реально допомогла сотням людей, адже її паспорти визнали, наприклад, Сполучені Штати. Іване, можна про це почути з перших вуст?
І.: Паспорти NSK для своїх членів ми запровадили у 1992-му. Між іншим, вони і досі існують та дійсні. Коли розпочалася громадянська війна в колишніх країнах Югославії, ми видали близько трьохсот паспортів біженцям із Сараєво, Боснія. Частина з них користувалися тільки тими документами, бо інших у переселенців не було. Переказували, що чимало військових офіцерів дивилися на ті паспорти і серйозно їх сприймали як документи. Більше того, діяли такі документи і в деяких європейських країнах. Зізнаюся, навіть музиканти Laibach і досі інколи використовують паспорти NSK, перетинаючи деякі державні кордони.
- Не уявляю, яка б інша зі світових рок-груп наважилася на такий інтелектуальний проєкт: віртуальна держава з власними паспортами…
І.: Так, ідея виявилася цікавою.
- Які фантастичні проєкти вам ще не вдалося зреалізувати?
І.: У січні 2020-го у нас - Австралія, у лютому - великий проєкт у Берліні, а ще ми почали працювати над колосальною ідеєю і задумали наступного року дати концерт у Тегерані, Іран. Повірте, на 2020-й у нас чимало глобальних проєктів.