Творець «Андеграунду», «Чорної кішки, Білого кота» і «Часу циган» приїжджає до Києва з єдиним концертом разом із The No Smoking Orchestra. Суто музичне «обличчя» Еміра Кустуріци — окрема цікава розповідь...
«Кустуріца? О-о, він грав у маленькій, маловідомій панк-групі. Тоді, коли ми були суперпопулярними! Ні, тепер ми не спілкуємося. Розумієте, шоу-бізнес залишає надто мало часу на спілкування...» — приблизно так цього літа у Києві на запитання про Кустуріцу відповів композитор Горан Брегович. Блискучий Емір, утім, на ту ж таки тему сварки колишніх двох нерозлучних друзів висловлювався і раніше, і набагато радикальніше. «Брегович — діджей, а не композитор!» Хай там як, але після знаменитого фільму «Чорна Кішка, Білий Кіт» світ слухає відразу двох композиторів. Один із яких — ще й кінорежисер. Естетика кого з парочки радикальніша, говорити, гадаю, не доводиться. Втім, хоч би там що ділили між собою екс-приятелі і хоч би що робили — згадуватимуть їх, схоже, завжди в одному кінематографічному контексті.
…Насправді, називати The No Smoking Orchestra групою Кустуріци — велика натяжка.
1980-го у Югославії став модним молодий співак Ненад Янкович — відомий, утім, під псевдонімом Доктор Нелле Каражлич. Саме він згодом і організував «банду», яка грала щось на кшталт етнічного панку (і вже точно, ця музика абсолютно не вписувалася в офіційну ідеологію імперії Тіто). Заодно тоді ж придумав і рух «нових примітивістів». Після чотирьох років гастролей концертними залами Сараєва й околиць «некурящі» записали перший альбом — Zenica Blues. Він зчинив багато галасу. Zenica — боснійське місто, відоме своєю в’язницею. Тож треба було й справді бути або дуже нахабним, або катастрофічно вільною людиною, щоб розспівувати блюзи про місцеві «Соловки» під боком у Тіто. Чиновники розлютилися. А альбом розійшовся у СФРЮ накладом понад 100 тис. примірників, причому більшу його частину довелося додруковувати у зв’язку з ажіотажним попитом. Уже в «те времена далекие, практически, былинные» у своїх текстах Каражлич і Ко використовували вуличний жаргон, арго і сленг, а основною тематикою їхніх пісень була, звісно ж, соціальна: етнічні конфлікти в Косово, злидні шахтарів, безпросвітне життя «маленьких людей» Югославії, проблема мігрантів…1984-го The No Smoking Orchestra записали свій другий альбом — Waiting For The Sabbath With The Devil. Назву диска запозичено з боснійського фольклору. А 1986 р. у групі з’явився новий басист — молодий панк із Сараєва Емір Кустуріца.
Першу спробу співпраці майбутньої світової знаменитості з «Оркестром» можна назвати продуктивною хіба що з погляду міжособистісних стосунків. Тобто Емір із Доктором Нелле і Ко здружилися на роки. Що ж стосується власне музики, то в той період разом вони записали всього один альбом — Greetings From Safari Land. Потім Кустуріца поїхав знімати «Час циган».
Записавши ще один альбом, No Smoking розпалися. На початку 1990-х у Югославії йшла війна. Під час бомбувань не до музики. Але, переїхавши до Белграда, у 1994-му Нелле Каражлич набрав у колектив нових, молодих музикантів. До слова, ударником «смокінгів» став Стрибор Кустуріца — син Еміра. П’ятий за ліком альбом I’m Not From Here відроджені The No Smoking Orchestra присвятили всім жертвам війни. Кустуріца-старший — на той час кінорежисер зі світовим ім’ям — повернувся в групу 1999-го як соло-гітарист. Сьогодні Емір стверджує, що він насамперед музикант і завжди був тільки музикантом, а що стосується кіно... З чуток, про режисуру, знамениті фільми і т.д. і т.п. в експансивного «югослава за національністю» (викликаючи лють у співвітчизників, так про себе говорить сам цей «анфан террібль») краще навіть не запитувати. Реакція може бути зовсім неадекватною. А все тому, що кінематограф він — уже вкотре! — зрозуміло, «залишає».
Перше ж гастрольне турне No Smoking із Кустуріцею влітку 1999 р. мало ефект вибуху. ЗМІ, які зазвичай спроби пригаслих зірок повернути колишню славу сприймають з іронією, і ті назвали повернення групи «пророчим». Усього тоді виступи «смокінгів» відвідало понад 55 тис. осіб. Тим часом із поновленням співпраці з гітаристом-кінорежисером розпочався цілком новий етап у розвитку команди. Посварившись, як ми вже згадували, прямо під час зйомок зі своїм постійним композитором Гораном Бреговичем (причиною сварки сам Кустуріца незмінно називає нібито плагіат, якого не цурається Брега), Кустуріца залучив до роботи... Ну, так, «оркестрантів». Синтез виявився настільки вдалим, що відтоді всі альбоми No Smoking, по суті, одночасно є й саунд-треками до фільмів Кустуріци. У свою чергу, сам Емір небезуспішно працює ще й на ниві композитора-пісняра. Його авторству, наприклад, належить досить відома Was Romeo Really A Jerk? Музика і кіно, з огляду на все, для Кустуріци — просто дві частини одного цілого, які в сукупності відображають світ і емоції конкретної людини набагато краще й правдивіше, ніж будь-які інші види мистецтва. «Наша музика народилася з прагнення завоювати світ, але вона відображала суперечності, які існують у нашому світі і в нашій культурі, — пояснював одного разу режисер. — Це те, що я намагався сказати у своїх фільмах: сучасні суспільства суперечать одне одному не один раз на століття, а щодня.
The No Smoking Orchestra є суттю незвичайного феномена, який показав цілком оригінальний шлях самовираження через комбінацію всіх жанрів, що існують на Балканах. Наша народна спадщина зовсім загубилася за натовпами завойовників, які змінювалися протягом тисячоліття. No Smoking принесли на сцену суміш раціоналізму й емоцій — два ключові компоненти, без яких мистецтво неможливе, плюс живий вуличний жаргон і смак пародії».
Пісні для свого останнього фільму «Життя як чудо» Емір Кустуріца написав зовсім сам. Із допомогою Дежана Спаравало. Аранжували й записали саундтрек, — звичайно ж, The No Smoking Orchestra. Стрибор Кустуріца знявся в картині в ролі капітана Алексіса. Неллі Каражлич запам’ятався за одним із епізодів. Останній у часі музичний диск групи є вже CDDVD-релізом «живого» концерту «оркестрантів» в Аргентині. З цією програмою Кустуріца і Ко і відвідають Україну.
І все-таки, що є власне музика відчайдушного панк-оркестру, де, як у тому анекдоті, «на підспівках — сам Кустуріца»? Гримуча суміш балканських мелодій, циганщини, регі, етнічної музики всього світу тощо... чесно кажучи, все-таки чимось нагадує Бреговича. Але — тільки перші кілька секунд. Та й немає у Брегі тієї неповторної веселої анархії свободи, властивої хіба що легендарним «Клеш». І — ну, так, «Оркестру».
Концерт Еміра Кустуріци і його The No Smoking Orchestra відбудеться в Києві у палаці «Україна» 1 грудня за підтримки ТМ «Олімп» у рамках проекту «Школа Голлівуду в Україні».