Так, ідеться про Інтернет. Про віртуальний світ, який у наш час став відбитком «реала», а для деяких — і його заміною. Сайти, чати, безліч необхідних і непотрібних відомостей, анонси, реклама тощо — нині це стає доступним дедалі більшій частині населення нашої (не побоюся цього слова) планети.
Однак без «але» не обійтися. І саме в результаті моїх «походів» в Інтернет написано цю статтю. Дуже швидко сформувалася відображена в мережі панорама столичних інтересів, зокрема в галузі культури. Ситуацію можна визначити як клубно-ресторанний бум. Меню з заморськими назвами, казино, що ваблять значними сумами виграшів, клубні вечірки на тему й без теми — ось, здається, основне завдання творців сайтів. Безумовно, потрібно й це. Усі ми любимо добре відпочивати. Але кожен вибирає вид відпочинку за смаком. І, погодьтеся, існує поняття високої культури, а отже, перелічені вище заклади можна віднести скоріше до проявів субкультури. Тоді виникає очевидна розбіжність між обсягом мегабайтів, виділених на останню, і на власне культуру. Невже важко задовольнити потреби тієї частини населення, котра, приміром, не проти прилучитися до концертно-театрального життя столиці?
Або важко, або тут набирає сили визначення «не модно». От і доводиться бідним меломанам задовольнятися афішами в театральних касах. Отже зручність Інтернету — не для всіх? Залишається лише закликати до справедливості в обурених нотатках на форумах сайтів, які відповідають (на думку авторів послань) за інформацію про культурні події міста. Вони-то відповідають, але їхні «відповіді» надто неповні. І часом злість із цього приводу трансформується, зрештою, на рішення сходити в рекламований (до того ж анімаційно!) клуб.
Виходить, на сайтпромоутинг, тобто розкручування сайтів, у держструктур не вистачає грошей? А постійно присутні на моніторі «клікни мене» все-таки відкладаються в пам’яті, і деякі назви сайтів стають просто знайомими. Результат: безпрограшний вплив на людину, котра, найімовірніше, скористається запропонованим за поданим посиланням. Так чому не скористатися б існуючими сьогодні електронними способами «просування» й у галузі культури? Приміром, розмістити посилання театральних сайтів на поштових серверах. А раптом почнуть через певний час займати перші місця в рейтингу з відвідування. І до театрів ставлення змінилося б, адже побачене на екрані (чи то TV чи комп’ютер) — авторитетне.
Але шанувальники культурного (пам’ятаємо про існування субкультури) проведення часу не здаються й цілком точно висловлюють, звісно, у писемній формі, свої вимоги. Основний пункт — публікація театральних і концертних програм, на які якщо й можна натрапити в рідкісних випадках, то знайдеш там інформацію лише на тижневий проміжок часу. А хочеться бодай на місяць... І, зауважте, навіть не йдеться про наявність на сайтах відносно повного репертуару оркестрів і театрів. Природно, адже це вимагає постійного поновлення інформації.
Тішать web-сторінки філармонії, органного будинку, театру ім. І.Франка, на яких розміщені фотографії, історичні дані, програма, анонси, загалом, стандартний набір стандартного сайта. Але, погодьтеся, без цього ситуація стала б зовсім критичною. Лякає відсутність сайта, можна сказати, одного із наймаститіших театрів міста (якщо не країни) — Національного театру опери та балету
ім. Т.Г.Шевченка. Тут, мабуть, no comments. Звісно, хочеться вірити солодким обіцянкам адміністратора запустити сайт із нового сезону. Але хіба досі цей факт не викликав занепокоєння в керівництва?
Можна заперечити — адже є афіші. Безумовно, але, по-перше, вони знаходяться в центрі. Не забуватимемо, що Київ — місто велике, і не кожен працюючий на його околиці вирушатиме в довгу дорогу до театральних афіш. І потім, на афіші можна помістити певний мінімум інформації, на сторінках Інтернету ця інформація може бути набагато докладнішою та привабливішою.
До речі, якщо брати до уваги всю Україну, картина web-простору в галузі культури зовсім не орієнтується на столицю. Якщо кияни в основному задовольняються сухим текстом Київміськдовідки, то, приміром, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк надають своїм жителям набагато повнішу і, скажемо так, барвистішу панораму того, що відбувається. Навіть не заходячи на персональний сайт певного театру, можна переглянути афішу, дізнатися про його історію на сторінках із загальною театральною інформацією. Складається враження: нестоличні жителі значно більше цікавляться концертно-театральними подіями, ніж ми. Не вперше зіштовхуємося з тим, що столиця стає культурною периферією.
Цілком обгрутновано можна казати про своєрідну солідарність «реального» й «віртуального» стосовно культури. На жаль, не в позитивному сенсі. Спостерігається гранично чіткий поділ на розкручене, модне й, відповідно, навпаки (куди негласно віднесли, скажімо, академічну культуру). Перевага першого очевидна. Радує лише те, що іноді серед шанувальників web з’являються такі, котрі цікавляться й оперними постановками, і філармонічними концертами. Шкода, але навіть вони, «шукаючі», не удостоюються належної уваги з боку творців сайта. А що вже казати про тих, хто зовсім випадково потрапляє, приміром, на балет? Можливо, не даремно існували в недалекому минулому трафаретні заклики на кшталт «культуру — в маси». А раптом і зацікавилися б навіть ті, хто й подумати про себе такого не міг. Дивися, і збільшувалася б поволі кількість шанувальників музики. А вже кращий засіб для цього, ніж Інтернет, і знайти важко: сучасно? — Так. Масово? — Ще б пак! Невже все впирається в «осоружний метал»? Адже є ж відповідні сайти, хоч і небагато. Скоріш, справа в нашому ставленні, в іронічній посмішці, яка з’являється після виголошення фраз «давайте піднімати культуру» тощо.
Що ж, сподіваємося (частенько щось доводиться сподіватися), у недалекому майбутньому віртуальний світ виправдає наші сподівання й існуючу думку про його необмежені можливості.