Образ антиглобаліста, послужливо нав’язаний нам випусками теленовин, передбачає вуличні заворушення, погроми ресторанів McDonald’s, застосування сльозоточивого газу й поліцейських кийків. Проте недавня зустріч у Луврі, яка завершилася прийомом в Єлисейському палаці, мала зовсім інший характер — вишукані манери, високий рівень представництва (від найвідоміших артистів до міністрів культури), чітке усвідомлення стратегії й тактики майбутньої кампанії. І лише мета цих високих зборів — зведення перепон на шляху асфальтового котка глобалізації — ріднила його учасників із вуличними протестантами. Представники професійних культурних організацій із 35 країн світу зібралися в Парижі для координації зусиль зі збереження культурного різноманіття й беззастережного виключення культурної продукції зі сфери регламентації Світової торгової організації.
Термін «культурне різноманіття» запропонували за аналогією до «біологічного різноманіття», збереження якого (це вже доведено) необхідне для підтримки сталості всієї природної екосистеми. 1995 року під егідою ЮНЕСКО було підготовлено доповідь, у якій обгрунтовувалося, що сталість «культурної екосистеми», представленої складною мозаїкою окремих культур, також залежить від життєздатності її окремих складових. І зникнення хай навіть найдрібніших і найменш відомих культур істотно збіднює культурну спадщину, що перейде до наступних поколінь. Чіткіше необхідність збереження культурного різноманіття сформульовано на Стокгольмській 1998 року міжурядовій конференції з культурної політики з метою розвитку. А під час підготовки до конференції СОТ у Сіетлі 1999-го стало зрозуміло: з принципами вільної торгівлі й чесної конкуренції ця мета абсолютно несумісна. Провал конференції в Сіетлі істотно підвищив готовність до компромісів, і поняття exception culturelle (відхилення від правил в галузі культури) міцно ввійшло до лексикону договірних сторін. Цей термін означав: щодо культурної продукції, зокрема кіно- й аудіовізуального товару, квоти й субсидії, спрямовані на підтримку національного виробника, не розцінюватимуться як підстави для антидемпінгових розслідувань. Набагато важливішим, із погляду прибічників СОТ, було створення єдиного фронту захисту від піратства й порушення авторських прав. Саме з урахуванням такої позиції 142 країни на конференції СОТ 2001 року в Досі дійшли згоди щодо плану подальших заходів, спрямованих на досягнення остаточних домовленостей.
Проте з наближенням 1 січня 2005 року — терміну, до якого всі формальності слід залагодити, позиції протиборчих сторін знову починають розходитися. Джек Валенті, президент Американської кіноасоціації, вважає: жодної потреби робити для культурної продукції винятки з загальних правил СОТ немає. «СОТ передбачає достатню гнучкість для країн, які ставлять за мету збереження культурного різноманіття», — заявляє він. Природно, сама Америка до таких країн явно не належить — адже 85 відсотків світового кіноринку припадає саме на американську продукцію. Правда, у Франції цю частку вдалося скоротити до 60, що відразу викликало в американської сторони нарікання на «нечесну конкуренцію». Ось як цю ситуацію оцінює пан Валенті: «Візьмімо, приміром, субсидії. Франція щорічно субсидіює свою кіноіндустрію на 400 мільйонів доларів. Ми не заперечуємо. Проте практику стягування частки доходу з кожного проданого квитка на користь такого субсидування вважаємо нечесною. Адже якщо 60 відсотків квитків продається на американські фільми, то, виходить, ми на 60 відсотків субсидіюємо французьку кіноіндустрію. І при цьому самі доступу до таких субсидій не маємо».
Однак представники національних культур, що прибули до Парижа, наполягають на необхідності ухвалити глобальну конвенцію, яка передає питання регламентування ринку культурної продукції від СОТ до ЮНЕСКО. Основними призвідниками цієї ініціативи виступили Франція й Канада, проте їх уже готові підтримати багато інших країн, які побоюються навіть не глобалізації, а американізації світової культури. Утім, США без бою здавати своїх позицій не збираються. І навіть заявили про намір після 18-річної перерви повернути собі членство в ЮНЕСКО. Не пускати ж вирішення питань, які мають значний комерційний інтерес, на небезпечний самоплив.