На початку березня Ігор Павлюк був запрошений до Лондона й Оксфордського університету на презентацію своєї нової поетичної книжки "A Flight Over the Black Sea" ("Політ над Чорним морем"). Цю книжку ініціював британський ПЕН-центр. Переклав вірші Стівен Комарницький, який неодноразово засвідчував свою перекладацьку майстерність.
Чи довго ще можливий український політ над Чорним морем? Метафора, винесена в назву поетичної збірки І. Павлюка, сьогодні викликає різні конотації. Навіть у розмові про поезію політична ситуація в Україні не полишала британських читачів, які реально співпереживають українцям і готові допомогти в боротьбі за їхнє право бути вільними. Україна стала глобальною країною, від України залежить доля планети, і це твердження у Великій Британії не сприймається як перебільшення. Крім того, англійські презентації збіглися в часі з відзначенням 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Всі ці теми спонукали запитати в поета і науковця (І. Павлюк - науковий співробітник Інституту літератури ім. Т.Шевченка) про візію України -як у міжнародних геополітичних, так і культурних координатах.
- Яка сьогодні роль поета, яке його місце в суспільній ієрархії? Поет - разом зі своїм народом чи без нього, чи й над ним? Іще 10 років тому українські поети передусім позиціювали себе "вільними" від будь-яких суспільних зобов'язань. Чи не змінилася ситуація?
- Поезія нині посідає місце в духовній сфері суспільства між релігією та ідеологією, вона завжди на духовно-душевних барикадах, на тоненькій вібруючій межі між смертю і життям. Кажуть, що достатньо краплини, аби море вийшло з берегів. Отож, достатньо дитячої сльозини, щоби людська душа втратила рівновагу - і почалося колективне безумство. Поет перетворює цю сльозу на метафору, не даючи підірвати планету ядру атома урану в руках якогось божевільного диктатора. Інколи народ веде поета (як було на Майдані), інколи - поет мусить стримувати чи вести за собою людей. А загалом-то, поет завжди духовно зі своїм народом, із усім людством у часі й просторі. Зовсім вільний від людського суспільства поет хіба що боже-вільний. Травам і звірам вербалізована людська поезія "до лампочки", Всевишньому потрібна молитва, а ось людям - поезія... Не обов'язково у власне словесній формі, адже захід Сонця в море, перший поцілунок, усмішка дитини - це також поезія...
- Чи у вашій поезії немає передбачень тієї ситуації, яка склалася нині в Україні, - коли ми опинилися на межі війни з Росією? Чи були у вас колись поетичні прозріння?
- Є. Постійні. Хоча передбачувати влітку осінь, а взимку весну неважко. Наші предки передбачали, яка буде погода, скажімо, 28 березня із молекулярною точністю, знаючи, наприклад, погоду 28 вересня. Усе йде по колу спіралі, як відомо... Якщо чутлива, як лоза без кори, душа поета камертонно налаштована на запахи, звуки, кольори, доторки світу, Всесвіту, засвіту - то вона чує суспільні землетруси. Але хто зараз дослухається до поета? Хіба - поети. А війна з Росією - це якась жахлива громадянсько-визвольна ахінея, адже справді дуже ми по-сусідськи, по-родинному переплетені. Гірше хіба що війна релігійна.
- Чому ви вирішили йти до читача "по всій планеті"? Що дає вам це спілкування? Тільки за останні кілька місяців ви побували в Пакистані, Росії, Великій Британії, у жовтні була презентована книжка польськомовних перекладів, а щойно вийшла й англомовна збірка. Як в одну мить поліський, питомо український поет заволодів світом?
- Світ ловить мене, як я свого вільнолюбного й водночас одомашненого папужку. Але навряд чи йому вдасться мене приручити. Я вільнолюбна істота. А свобода любить сильних. Очевидно, мій внутрішній біль, боротьба із самим собою та зі світом настільки загартували мене, що перетворилися у світло, яке помітили здалеку - й вирішили погрітися біля нього. Це закон існування духовних сфер. Мені також цікаво і потрібно обмінюватися енергією з усім світом, засвітом, Всесвітом. Але, щоби не задихнутися, я мушу бути зв'язаний з Україною, із моєю малою батьківщиною Волинню - як риба з водою.
- Які найцікавіші випадки траплялися з вами під час закордонних зустрічей? Не кожен поет долетить, перефразовуючи класика, до Пакистану… А Ви мали можливість зустрітися з читачами Лахора, культурної столиці цієї країни.
- Про це я напишу колись окрему мемуарну книжку. Найстрашніші – вони, очевидно, й найцікавіші, адже потім здаються смішними і милими. А ще цікаві ті, які дивують. Те, що ніж до горла приставляли не раз, чи дуло до пуза, обкрадали не раз, - не дивує... Жись така. А ось коли цілком незнайомі люди різного кольору шкіри, віросповідання тощо шляхетно запропонують нагодувати, завести, провести/провезти безплатно, усміхнуться душевно, обігріють - приємно дивує, обнадіює, що людство ще не втратило ірраціональне, божественне в собі... Не все купується і продається. Це й тримає наш світ у Всесвіті.
- Чим для вас є "поліська ідентичність", про яку ви часто згадуєте в інтерв'ю? Чи може поліська ідентичність бути цікавою у світі?
- Екологічно чистою рамкою для ікони духу, душі, красивої тугої плоті. Полісся - один із райських природних куточків планети, який ще не загиджений пекельною пластмасою цивілізації. Там ще не увірвався зв'язок часів по вертикалі. Там іще діють закони природи між річкою Бугом і Богом. А первісна природа завжди культурна.
- Ви мали можливість спілкуватися з Нобелівським лауреатом Мо Янем? Яким постає той, хто належить до найуспішніших письменників нашого часу? У чому секрет успішності письменника? Якими рисами володіє митець, здатний зацікавити мільйони?
- Емоційно чесний, відкритий, мудрий, сильний, шляхетний, простий... Геній живе і творить, життєтворить за законом своїх генів, тобто слухає лише їх – або ж іде строго проти них. Скажімо, коли людина від природи сором'язлива, а космічною силою волі змусить себе стати суперовим оратором, говірка - загнуздає себе до мовчання. Адже геній, як відомо, - друг парадокса. Відкритий, комунікабельний Мо Янь примушував себе мовчати, адже Мо Янь (його псевдо) і означає по-китайськи "мовчи". Ця боротьба й народила дивну енергію, трансформовану у слово, яку помітили в Китаї та у світі, захотіли погрітися біля неї... А ще є, звичайно, дар від Всевишнього, який мітить своїх улюбленців стражданням і світлом... Мо Янь, до речі, підтримав мою книжку віршів "A flight over the black sea", яка щойно надрукована в Англії.
- Якою є ваша поетична іпостась - гуру? Воїна? Блазня? Як ви створювали себе, віднаходили свій образ, своє слово? Коли поезія відкрилася вам?
- Мені найприродніше, добре, коли я почуваюся наївною дитиною, яка безмірно любить життя. Тоді і війна, і любов, і все навколо для мене - божественна гра... Поезія, енергію-матеріал для трансформації якої і передачі світові у словесній формі я і беру зі своїх вражень первісного дитинства, що минало в мене на вільній природі, серед мудрих діда, прадіда, бабусі, прабабусі... А почався в мене той одержимий стан катарсису від писання віршів, обміну енергією із Всесвітом через слово у 18 років, у Петербурзі, в замкнутій, як і монастир, системі військового училища, куди я вступив, шукаючи романтики, як вовченя - цицьки матері-вовчиці. Моя душа не могла бути інакшою. Досі не може... Поет - як міцне дерево без кори. З корою - воїн.
- Чи може сьогодні поезія об'єднати людей в одній країні? На планеті?
- Загалом, чесно кажучи, зараз місце Поета посів естрадний співак. Тобто, скажімо, Майкл Джексон ще недавно був живою легендою, як колись, наприклад, лорд Байрон. Чому? Тому що світ стає динамічнішим, ритм частішає. Люди хочуть густого синтезу мистецтв, полі-, а не моно-звучання. Швидше плине час, швидше рухаємось у просторі... Тому, якщо ми сприйматимемо поезію ширше, ніж вірші, то, очевидно, так - об'єднує. Правда, коли деякі російські письменники складають і підписують заяву на підтримку путінської експансії у Крим, а інші їхні російські побратими по перу - проти цієї агресії, - то це, погодьтеся, два різні їх об'єднання.
- С. Гантінгтон у "Зіткненні цивілізацій" вважав, що в майбутньому війни матимуть "культурний" характер. Чому культура стає одним із найважливіших ресурсів?
- У широкому розумінні, культура - це обожествлений хаос. Війна за одуховлення космосу, прірви, порожнечі і триває з допомогою нас, людей, вільних від природи у своєму праві виборі: стати на бік світла - і світлом стати, чи на бік темряви - і стати тінню.
- Але ж ваша поезія - проти війни? Ви під час виступу на Бі-Бі-Сі в Лондоні ствердно сказали, що місія поета сьогодні - бути миротворцем? Що ви мали на увазі?
- Парадокс у тому, що поет закликає до миру під час війни, але до боротьби - під час рабського застою, задухи поневолення. Тобто я всіма фібрами душі і зябрами тіла проти громадянської війни, але за боротьбу визвольну. Інколи поет несе мир, а інколи - меч, допомагаючи відновлювати в Універсумі динамічно пульсуючу рівновагу, коли вона втрачається з різних причин.
- Як ви оцінюєте ситуацію в Україні? Чи маєте якийсь вихід, візію порятунку?
- Стрес. Але немає лиха без добра. Наші попередні стримані майдани мусили, за всіма природними законами розвитку суспільства, прорватися у космічний крик... Зовнішня агресія об'єднала націю, як мало коли в історії. Нас почули, ідентифікували, полюбили у світі. А далі будемо боротися до кінця. І - дійся воля Божа. Як там у "старика Хема": "Людину можна знищити, але не можна перемогти", якщо вона сама себе не вважає переможеною. Так само й націю. Згадаймо нашу УПА, в якій, до речі, воювали мої діди.
- Насамкінець: ваші побажання українським і зарубіжним читачам?
- Терпіння. Щоби витерпіти те, що неможливо змінити. Натхненної сили і здоров'я - щоби змінити те, що можемо змінити на краще. Розуму - щоби відрізнити перше від другого. Слава всім світлим, шляхетним, сильним і добрим людям! Вічна слава Україні і нашим героям.