Зрештою ця стрічка і здобула цілий сонм нагород: нагороду кінокритиків FIPRESCI; "Золотого Дюка" за найкращу акторську роботу в національному конкурсі (Ірма Вітовська); приз глядацьких симпатій, а також Спеціальну згадку журі (Андрій Лідаговський).
Про що кіно? Фільм пропонує історію про молодого звукорежисера Вадима. Зазнавши безліч невдач у роботі та особистому житті, він дістає нагоду розпочати все спочатку. Просте завдання - записати голоси закарпатських тварин - може стати його шансом назавжди залишити "незручну Україну" і вирушити до "привабливої Канади". Але... все виявляється набагато складніше, коли головним супутником у новій роботі виявляється мама Вадима.
…Іноді так буває, що задовго до виходу на широкі екрани певний фільм починає обростати легендами, міфами, заздалегідь провокує цікавість. Після "Думок" режисера Антоніо Лукіча дехто з наших кінофахівців уже називає "українським Вуді Алленом", а стрічці пророкують яскраве фестивальне життя. Цього літа "Думки" вже здобули престижну нагороду в Карлових Варах - це спеціальна нагорода журі у секції East of the West ("На Схід від Заходу"). Отже, про український фільм-подію DT.UA розповідають його продюсер Дмитро Суханов та виконавиця головної ролі Ірма Вітовська.
* * *
- Кінопроєкт трагікомедії "Мої думки тихі" став одним із переможців Десятого конкурсного відбору Держкіно, - розповідає DT.UA продюсер картини Дмитро Суханов. - Виробництво стрічки здійснювалось на студії "Toy Cinema". Прокат заплановано на початок 2020-го, точні дати будуть повідомлені найближчим часом. Зараз вибираються стратегії просування фільму, тривають консультації з мережами кінотеатрів, дистриб'юторами. Скажу, що попервах ця стрічка була задумана як кіно для фестивального прокату. Робота в цьому напрямі також ведеться. Нашу команду дуже радує, що у картини "Мої думки тихі" - вже не одна нагорода.
Оскільки цей фільм авторський, то майже повністю він був створений за підтримки Держкіно. Це 90% бюджету, а решта коштів - продюсерські. Наша компанія існує з 2003-го, але це наш дебютний проєкт у повнометражному українському кіно. Поряд зі мною продюсером стрічки виступила Алла Бєлая.
Взагалі команда студії "Toy Cinema" намагається потрапити в нову екосистему, привозити багато навчальних проєктів. Навіть з боку приватного бізнесу шукаємо якихось точок розвитку в міжнародному плані. Другий фільм, який вийшов за підтримки Держкіно і також за нашої участі, це "Спадок брехні" - британсько-український проєкт, в головній ролі Скотт Едкінс. Але там залучені інвестиції різного роду - і приватні, і державні. Зараз картина в стадії монтажу.
* * *
- Моя героїня, мама, в стрічці "Мої думки тихі" - досить складний, об'ємний і глибокий персонаж, - каже Ірма Вітовська. - Взагалі "всередині" її відбувається багато різних війн. Їй за 40 - і це час, коли треба відпустити дитину, тобто сина, якого грає Андрій Лідаговський, на якого в неї була монополія. До того ж у неї самої життя доволі яскраве, ще хочеться якоїсь романтики, але… іноді в цьому віці треба адекватно оцінювати себе в часі. І тут виникає конфліктність. Гадаю, цей образ буде дуже близьким для наших жінок, та й взагалі для всіх жінок світу. Тобто тема матері і сина. Знаєте, цю історію я прочитала зсередини і, скажу, що з режисером Антоніо Лукічем було дуже цікаво відкривати ці пласти.
- Пані Ірмо, тобто сценарій фільму від самого початку писався на вас, як на головну жіночу роль?
- Так, ще спочатку було вирішено, що за сценарієм я буду мамою головного героя. Тут не було ніяких кастингів. А от всіх інших персонажів ми добирали суто за кастингом. Адже є ролі, які проходять через фільм - вони вриваються і зникають. І задля цієї історії треба було знайти візуально точних акторів, щоб вони запам'яталися. Взагалі робота всіх департаментів стрічки "Мої думки тихі" - просто надзвичайна. Тут багато дебютів - режисерський, головного героя Андрія Лідаговського в повнометражному фільмі. Два роки тому Антоніо Лукіч разом з Валерією Кальченко зняв короткометражку "В Манчестері йдуть дощі", яка отримала "Дюка" в Одесі. Також у фільмі дебюти продюсерської групи - це Дмитро Суханов і Алла Бєлая, оператора-постановника Іллі Єгорова. А щодо музики, то у нас були викуплені права у Spice Girls, а це молодість моєї героїні, тобто мамина епоха.
- Чи складно було психологічно працювати з режисером-дебютантом, адже ви зріла актриса?
- Скажу, що режисер Антоніо Лукіч абсолютно зрілий як для режисера-дебютанта. Коли почалися репетиції фільму, то відчула, що він допомагає відкривати те, що в мені. Пам'ятаю, коли сценарій тільки потрапив до мене, то спочатку плакала, коли його читала, попри те, що це комедія, тобто трагікомедія. Але я читала сценарій з боку свого персонажа. А вже потім насміялась. Пам'ятаю, як ми вперше познайомилися з режисером. Просто перед зустріччю з режисером у мене була фотосесія для гламурного журналу в образі спокусливої гламурної діви. Це був лютий місяць, йшов сніг, я під'їхала, дивлюся - стоїть хлопчина. Подумала, що це асистент, вийшла і сказала: "Я готова, ходімо знайомитися з режисером". А він каже: "Це я режисер". Я відразу запитала: "Це ви написали такий сценарій? Скільки ж вам років?.."
З часом він мені признався, що, коли вперше мене побачив, то дещо злякався і подумав, як відправити цю артистку назад, мовляв, це не його Мама, яку він писав у сценарії.
Потім ми почали говорити, і я сказала, що весь цей гламур мені теж заважає і завтра я прийду вже в іншому образі, натуральному. Я відчула, що Антоніо хоче зробити пристойне кіно і підсвідомо поставила завдання присвятити цей фільм всім мамам. Різні долі, різні жінки, але для кожної з них приходить момент, коли треба відпустити дитину. І це завжди супроводжується певним психологічним надломом.
- Вашому синові вісім років, а у фільмі ви граєте матір доволі дорослого сина. З якими труднощами та пересторогами особисто вам доводиться зустрічатися у процесі вихованні свого власного сина Ореста?
- Так, Оресту вісім років, тому в мене все попереду - про що йдеться в фільмі. Але я маю дуже добру школу ремесла, у мене аналітичний мозок і, здається, я зрозуміла, що це буде за період. Мій син захоплюється пластом, це український скаутинг. І, скажу, що діти, які займаються цією туристичною практикою випереджають тих, хто цього не робить - в плані аналізу, виживання, бачення. Вони подорожують як туристи без телефонів, без батьків, розвиваються, проводять квести, вчаться орієнтуватися. Тобто це все знадобиться у майбутньому - і парубку, і дівчині. І, на відміну від піонерів, тут йде ставка на особистість, а не на колектив.
- Чи триватиме фестивальна подорож цієї картини в інші міста та на інші форуми?
- Я думаю, що зараз буде процес переговорів. Далі - визначення прокату в Україні - це 2020 рік, не раніше. Нині картина заслуговує на дуже багато фестивалів, це імідж і правильний шлях. У Карлових Варах рецензії на фільм були блискучі. Можливо українців заінтригує наш фільм? Адже там є де посміятися, але, можливо, це гумор іншого формату, не такий прямий, а дещо тонший, на межі інтелектуального. Фільм буде цікавий для молоді - від 17 до 25 років, а також для середнього покоління глядачів. Але ті люди, які не відкривали ніяких книжок у своєму житті, не сприймуть цей фільм, адже тут треба включитись інтелектуально. На жаль, у нас така ситуація склалася і таких людей немало, які звикли сміятися на показаний палець.
- Скажіть декілька слів про ваші нові театральні проєкти…
- На цей сезон в мене заплановані дві роботи в Молодому театрі. Також пітчингуються картини, які будуть запущені в новому сезоні - і на мене там розраховують. Я не знаю, як мені все встигнути, нікому не хочу відмовити. У трьох картинах точно братиму участь.
Знаєте, я не розділяю кіно і театр. Тому що все залежить від актора. Від уміння їздити на різних лижах. Я просто лижниця, тому мені просто пояснити, як акторське ремесло можна порівняти з лижами - з гірськими, водними та біговими. Це кіно, театр і телебачення. Якщо ви йдете на бігові лижі - це телебачення, - то часом це довга дистанція, але нескладні ландшафти. В Україні не знімають серіали рівня "Netflix". У нас ТБ - територія для дозвілля, з неглибокими героями. Тому наше телебачення робить з акторів роботів, які володіють суперкльовою імітацією, яка іноді доходить до автоматики. У мене теж була дуже успішна телекар'єра, але я зрозуміла: якщо перебувати весь час в "телеку", то велике кіно не світить.
А велике кіно можна порівняти з гірським лижами, коли потрібно розрахувати кожен свій спуск - це абсолютне перевтілення, довгий час підготовки.
Водні лижі - це театр, тому що вода - стихія, нестала форма, де кожного разу інші глядачі. Та й ми, актори, кожного дня інші, адже психофізика людини нестабільна. І ці три види лиж - це й є акторське ремесло, тобто уміння володіти різними видами техніки.