Під такою назвою відбулася в Норвегії виставка сучасного українського мистецтва. Не маючи точних інформаційних даних, але провівши низку приватних досліджень, усе-таки можна говорити про першу за роки незалежності презентацію професіонального українського мистецтва в цій північноєвропейській країні. Раніше Україну представляли різноманітні музичні колективи, переважно фольклорні.
Маленький і затишний Клепп, сателіт нафтової столиці Ставангера, справді радо й тепло зустрів роботи Андрія Блудова, Андрія Бокотея, Олександри Гордієць, Олександра Добродія, Олександра Дубовика, Людмили Жоголь, Ольги Петрової, Олени Рижих, Івана Семесюка, Андрія Чебикіна, Франса Черняка.
У норвежців є приказка: у нас холодна погода, але теплі будинки й серця. І це виявилося правдою. Контрастність клімату, побуту та звичаїв відбивається у величному мовчанні суворої природи і людини, яка віддавна жила в союзі з нею, вміючи грізність кам’янистих стихій перекладати в оповіді про тролів і музику. Двоїстість як відмітна риса архітектури кафедрального собору в Ставангері, де переплелися романський та готичний стилі, робить його унікальним пам’ятником мистецтва і вкотре зміцнює в думці, що на цих землях контрастність зливалася в гармонію з давніх часів.
У зв’язку з цим хочеться згадати, що й вектор історії з варяг у греки проходив оссю Ставангер—Київ. Саме на цьому місці відбулося об’єднання трьох племен вікінгів 890 року, в пам’ять про яке скульптор Фріц Роуен збудував величний монумент «Мечі, устромлені в землю». А майже через 150 років перший норвезький король Харальд Суровий обручився тут із київською князівною Єлизаветою, дочкою Ярослава Мудрого. Це свідчення бережуть не тільки манускрипти, а й назви вулиць міста.
Мета художнього проекту — налагодити культурний діалог, де полеміка велася б із допомогою високих орієнтирів та ідеалів мистецтва як вічних загальнолюдських цінностей. У можливості гуманітарного спілкування між Норвегією та Україною, коли наші країни розділяє величезне провалля соціальних, економічних і політичних розбіжностей, на допомогу приходить своєрідна альтернативна мова спілкування — мова образів, символів, знаків, композиційних ритмів і колористичних плям, відкритих емоціям.
Виставка мала безперечний успіх: за три дні — понад дві тисячі відвідувачів, а також живе обговорення в місцевій пресі.
Ми зробили перший крок на шляху порозуміння. Крок у відповідь — із боку норвезьких художників — відбудеться в травні 2004 року: у Національному художньому музеї України буде представлено виставку «Вікінги повертаються».