З 22 січня на каналі «1+1» — прем’єра багатосерійного документально-публіцистичного фільму «Кримінальна Росія». Разом з авторськими програмами Анатолія Борсюка й Ольги Герасим’юк серіал ітиме в новій рубриці каналу «Кримінальна країна».
Цікаво: чого ми боїмося, до того нас і тягне. І тому продюсер, котрий береться за кримінальну тему, практично безпомилково потрапляє в десятку інтересу глядачів. Про що найвідоміші російські серіали останніх років? Авжеж, про злочинців та їхніх виловлювачів. Нескінченні менти, здавалося б, уже давно викрили й переловили всіх любителів легкої наживи та блатного життя. Але реальність виглядає інакше. А як вона виглядає, ми дізнаємося з не менш багатосерійного й не менш популярного, ніж «ментівська епопея», документального фільму «Кримінальна Росія». Проект телекомпанії НТБ «Кримінальна «Росія» інтернаціональний не лише завдяки приголомшуючим фактам скоєння злочинів у будь-якій точці світу, там, де тільки ступала нога людини. Крім того, автор і продюсер серіалу Девід Гамбург — «наш» американець. Він народився в Ризі й емігрував у США ще в 70-х. На природне запитання: «Чому Росія і чому кримінал?», він відповів так: «Рівень злочинності в Америці безумовно вищий, ніж у Росії. Але знаєте, що вражає? Раніше вулиці Москви патрулювали, переважно, беззбройні міліціонери. А сьогодні стражі порядку походжають з автоматами навпереваги. А в Америці озброєний до зубів поліцейський — виняток із правил». Для нас, глядачів, мотивація пана Гамбурга непереконлива настільки ж, наскільки й не важлива. Головне — невичерпний і безмежний інтерес народу до кримінального світу, що в повсякденні вкритий легким романтичним флером, який залишився з 50-х років. Гіпноз теми й у тому, що кожен з нас мимоволі приміряє на себе «подвиги кримінальних героїв».
Драматургійно вибудуване кіно — результат копіткої роботи, яка раптом може застопоритися через безліч юридичних проблем, як, приміром, одержання згоди реального героя згадувати його ім’я в фільмі чи оприлюднення нюансів слідчої роботи. Кожна серія присвячена одній із гучних або, навпаки, неафішованих справ — від появи нового наркотику до історій воєн між мафіозними кланами. Деякі серії, як «Справа Головкіна, «Удав» не рекомендується дивитися дітям і людям зі слабким здоров’ям. Це історія маніяка, котрий шість років тримав у напруженні Москву та область, гвалтував і вбивав десятирічних хлопчиків. Так, мабуть, будь-яка зі «справ» не дозволить глядачеві поєднувати перегляд фільму з приємним попиванням чаю чи поглинанням пива з чіпсами.