Якщо дозволити собі перефразувати вислів Горація, що загального схвалення удостоюється той, хто поєднує приємне з корисним, то країна снів, у яку поринаємо всі — без географічних, соціальних та інших обмежень, — заводить нас саме у цей стан гармонії utile dulci.
У галереї «Ірена» вже втрете відкрилась персональна виставка київського художника Олександра Добродія. Малярська країна снів, як стан марева, що поволі рухає колеса фантазії і де плине завмерлий час під «Мелодії вулиць старого міста» (назва одного з творів), вражає вибагливою фантасмагорією, переведеною на досить ліричний «авторський» лад.
Творчий доробок художника, за яким мені пощастило стежити протягом десяти років, дає підстави для деяких висновків-зауваг. Добродій — постійно схожий сам на себе... Проте ця схожість окреслюється лише його персоналією. Безмежність творення художнього образу на опрацюванні культурно-міфологічної спадщини минулого — саме той хід, а точніше, шлях, який обрав для себе Олександр Добродій.
Якщо малярські образи спробувати перевести у площину слів, то приблизно це можна окреслити так: досить цілісне й потужне індивідуально-філософське ядро, на яке нарощуються шар за шаром досвід, зрілість, майстерність. Одна з попередніх виставок художника мала назву «Арт архів», і це видається зараз досить симптоматичним. Добродій, хоч як гучно це звучить, співпрацює з «архівом людства», певною мірою позичає теми, сюжети, символи та знаки, а потім повертає — і то вже є зріз минулого з погляду сучасності.
Художник мислитель, а не художник, який зображає чи відображає, — це, мабуть, найважливіше надбання минулого століття. Олександру Добродію поталанило, він був учнем великого Данила Лідера, майстра сценографії, митця-філософа. На стику тотального, не хочеться казати — соцреалізму, а дозволимо собі інший термін — соціального реалізму мистецтво сценографії давало значно ширші можливості для абстрактного бачення дійства. І цю споглядальну систему віддзеркалення світів Добродій розвинув у площинах станкового живопису.
Якщо проглянути послужний список виставкової діяльності митця, то вона досить інтенсивна, з наскрізною географією від Києва на Мадрид, Нью-Йорк, з поверненням у рідні пенати через Стамбул. Проте у цьому контексті хотілось би хоч пунктирно окреслити декілька проблем, що стосуються сучасного художнього процесу в Україні.
Виставкова діяльність митців за кордоном носить суто спорадичний характер. Україна, як terra incognitа для світу, блискавками розкидає свої таланти. А точніше, ознайомлення з нашою культурою відбувається у порядку приватних ініціатив. Повністю відсутня загальна програма культурної презентації України світові.
На теренах внутрішньої художньої ситуації, в межах фракцій та коаліцій, навішуються певні ярлики як діагнози. Так, наш герой, Олександр Добродій, бачиться як сюрреаліст. Якщо бути обачливішими, не калькувати сталих термінологічних форм, опрацьованих Заходом, і дозволити собі мистецтвознавчу паузу, хоча б таку, як випростана рука між скальпелем та очима хірурга, то й оцінки власної спадщини будуть точніші та коректніші.
А поки що обмежимося узагальненням: доробок Олександра Добродія — це «добрий», що й співзвучно з прізвищем автора, рівень сучасного українського мистецтва.