Цього тижня в столиці виступив Стінг. Разом з Національним симфонічним оркестром України (диригент - Сара Хікс). Один з ідолів сучасної музики виконав у концерті понад двадцяти своїх хітів у «неокласичних» аранжировках. А київський Палац спорту, де проходив концерт Symphonicity, нагадував вулик: публіка була готова підспівувати, підтанцьовувати… Хоча, на жаль, і акустика в залі нікудишня, і «дансинг» перебував на такій відстані від артиста, що слід було брати військові біноклі, аби тільки ближче розглянути велику зірку.
Звичайно, Стінг вражає. Голосом. Природним артистизмом. Один вигляд цієї витонченої людини, яка однаково успішно «управляє» і українським оркестром, і десятитисячним залом, свідчить багато про що… Передусім про те, що великі естрадні артисти (такі як Стінг, Елтон Джон, Тіна Тернер etc.) - носії ексклюзивної сценічної енергії, завдяки якій вони вже стільки років і впливають на… Уявіть, і на молодь теж!
Послухати Стінга прийшло багато молоді. Тих, хто ще не народився, коли він уже починав «етапи великого шляху».
Нагадаю, «виріс» він з рок-руху як фронтмен в The police («Поліція»). Саме там Стінг не на словах, а на ділі довідався, що означає «секс, наркотики, рок-н-рол».
А те, чим займається Стінг зараз, - «створення якісної популярної музики».
Концерт у Палаці спорту тривав понад дві години. На сцені - 46 музикантів Національного симфонічного оркестру й музиканти самого Стінга. Дифузія жанрів. Плюс до всього диригент Сара Хікс, яка рухалась в такт музиці.
Публіка особливо розігрілася в другій частині концерту. А після пісні Desert rose («Троянда пустелі») деякі сектори й увесь «партер» аплодували стоячи.
Пролунали майже всі знамениті хіти. Починаючи із часів його участі в групі The рolice. Аранжування містили невеликі цитати творів Мусоргського, Вагнера. Про двадцятихвилинну перерву після першого блоку Стінг попередив особисто, та ще й українською мовою: щоб не помилитися, читав речення з телефону. Зі словом «перерва» не склалося. Але публіка підтримала успіхи британця в освоєнні української.
Уже після закінчення концерту Стінга двічі викликали на біс. Зрештою, для вдячних глядачів він (без оркестру) виконав Message in a bottle («Лист у пляшці»), віртуозно граючи на гітарі, яку не випускав із рук ще з аеропорту «Бориспіль».
Кажуть, візити зірок такого масштабу в країни СНД - прояв певного спаду інтересу до виконавця на Заході. Стінг, безсумнівно, приїхав і заробити (він завжди ставив високо матеріальні цінності!). Але є для нього й дещо важливіше за гроші. Це - музика. І це - принципи.
27 червня Стінг скасував концерт у Мінську (зі зрозумілих причин) і переніс його у Вільнюс. Скасував концерти і в Астані - після повідомлення Amnesty International про те, що казахські власті обмежують права співробітників нафтогазових компаній і їхніх родин.
Із цього, мабуть, випливає, що його концерт у Києві - свідчення відносної політичної стабільності в нашій країні? Або ж Стінгові просто не все розповіли?
Альбом Symphonicity, який вийшов 2010 року, і з презентацією якого він і приїхав в Україну, звичайно, певною мірою натяк на знаменитий альбом групи The police: який називався Synchronicity («Синхронність») і вийшов ще 1983-го. Шанувальникам творчості Стінга, той альбом запам’ятався хітом Every breath you take («Кожний твій подих»). Ця пісня звучала і в Палаці спорту. Саме після приголомшливого тріумфу тієї платівки виконавець остаточно вирішив піти з групи… Усвідомивши, що подібний успіх (у тому складі) більше не повториться…
…У нинішньому стилі Стінга помітна якісна еклектичність. Очевидно, що як і раніше він не боїться експериментувати і поєднувати жанри. Популярності Стінга свого часу сприяли чудові вокальні дані. Але не меншу роль для його успіху відіграли оригінальність текстів, мелодійність композицій.
Актуальність, провокативність, безперечний талант - от, мабуть, три кити його творчості.
Актуальність Стінга виявляється хоча б у тому, що він відчуває час і відповідає часу. Різному часу. Згадаємо, як 1985 року - у рік приходу до влади М. Горбачова - він створює Russians («Росіяни»), де згадує слова М.Хрущева «ми вас поховаємо». Страшилки часів холодної війни багатьох лякали. Тому така «правильна» пісня швидко завоювала популярність. Кон’юнктура? Стосовно до Стінга це хочеться назвати - відчуттям часу. Його останні успішні спроби виступати із симфонічними оркестрами - теж відчуття часу і своїх можливостей.
Адже так чи інакше, Стінг - світовий бренд. І він сам усвідомлює це. І його бажання виконати старі пісні в новому класичному «звучанні» - своєрідна позолоть власної творчості. Тобто такий концерт - ще й для самого себе… Нібито спроба підбити попередні підсумки своєї стрімкої, переможної кар’єри.
Конфліктність Стінга, яка часто переростає в провокативність, в основному стосується текстів. У них він завше був категоричним (недаремно й псевдонім у нього - sting, тобто «жалити», а в переносному значенні - «уражати»). Це своє друге ім’я, як відомо, він отримав завдяки чорно-жовтому смугастому светру, у якому вперше з’явився на сцені. Коли 1981-го у Північній Ірландії почалося голодування ув’язнених-учасників північно-ірландського конфлікту, Стінг пише Invisible Sun («Невидиме сонце») - від імені в’язня в’язниці. І знімає кліп з нарізкою відео часів збройного зіткнення. Бі-бі-сі тоді заборонила показ кліпу, аргументувавши, що відеоряд містить «політичну заяву». У вже згаданій пісні Russians, Стінг говорить про загрозу ядерної війни й риторично запитує: «Я сподіваюся, росіяни теж люблять своїх дітей?».
У різних інтерв’ю Стінг зізнається, що свого часу був «зомбований» пропагандою антирадянських настроїв і з побоюванням дивився на Схід.
Конфліктність у Стінга може бути закладена навіть не в самому тексті, а в загальній темі… Так, у пісні Roxanne («Роксанна»), у якій йдеться про любов до проститутки, так чи інакше присутній своєрідний конфлікт із суспільством, певний виклик, мовляв, «а вам слабо?» Ця пісня лишається одним з найкращих його ліричних здобутків.
Конфліктність характерна і для іншої знаменитої пісні Englishman in New York («Англієць у Нью-Йорку»), у якій ліричний герой страждає від непорозуміння й неповаги, але продовжує залишатися самим собою: «Я іноземець, я легальний іноземець, я англієць у Нью-Йорку».
Звичайно, конфлікт може бути й міжособистісним, як у випадку з When we dance («Коли ми танцюємо»), де виникає любовний трикутник: «Якби він любив тебе так, як люблю я…».
Але розмова може бути й внутрішньою. Тоді пісні Стінга - сповіді, і торкаються вічних філософських питань. Як, наприклад, Brand new day («Зовсім новий день») або Fragile («Крихкість»)…
Втім, про його талант і працьовитість написано сотні текстів у ЗМІ! Сам співак написав про себе книжку - «Розбита музика». У ній він розкриває своє життя до того моменту, коли прийшла перша популярність. До 28 років з ним траплялось багато чого: тілесні покарання в католицькій школі, роки розпачу й пошуку себе, роки голодування й матеріальна скрута. Але завдяки праці й вірі в себе Гордон Самнер перетворився на Стінга! Він дійсно, «зробив себе» і, як бачимо, продовжує робити…