Визначені переможці восьмого міжнародного конкурсу виконавців естрадної пісні імені Володимира Івасюка, який відбувався у Чернівцях з 12 по 16 липня на сцені Літнього театру. Ними стали: Ірина Костіна (Молдова) — 1 премія, Наталя Валевська (м.Хмельницький, Україна) — 2 премія, Радука Чіоркалан (Румунія) та Олена Трибой (Молдова) — 3 премія. Для українців негусто. Після перемоги Марини Одольської 1998 року (вона завоювала Гран-прі) та першої премії Дениса Барканова у 1999-му два роки підряд перемагали зарубіжні гості — Неллі Чобану (Молдова) та Гюнеш Абасова (Білорусь). Торік першу премію отримала Ольга Нека з Києва. Звичайно ж, відсутність призерів на конкурсі не ставить під сумнів загальновизнану співучість нашої нації, а лише доводить, що українські виконавці, на відміну від зарубіжних, гірше підготовлені, бо об’єктивність роботи журі безсумнівна. Причини вже набили оскомину — у першу чергу фінансові. Як зазначила володарка другої премії Наталя Валевська, важко знайти 300—350 умовних одиниць на запис якісної фонограми в Києві. Проте ніхто не заперечуватиме й інше: складовими перемоги є не лише якісна фонограма для супроводу (учасники виступають під «мінус» — на оркестр досі не спромоглися, хоча конкурс міжнародний) чи вокальні можливості артиста. Один із найкращих виконавців пісень Володимира Івасюка Василь Зінкевич вважає творчість свого друга прекрасною школою для співака, але при цьому підкреслює, що «виконувати його пісні — то не просто так співати ноти, співати треба серцем».
Цього виступу Зінкевича, звичайно ж, не чула лауреат конкурсу 1999 року, а нині член журі співачка з Білорусі Ірина Дорофєєва, але і її враження співзвучні: «Учасники цьогорічного конкурсу здебільшого демонструють свої вокальні можливості, поверхово трактують пісні Івасюка, не відчуваючи їхньої глибини».
Справді, такі твори потребують серйозної роботи над змістом. Своєю метафоричністю, образністю, глибиною вони надто вже відрізняються від того, що нині лунає зі сцени. Більше того, чимало учасників узагалі не знають, хто такий Володимир Івасюк, чому проводиться конкурс саме його імені. Одна з учасниць, наприклад, зізналася, що їй було б цікаво, що композитор пише зараз, чим займається (а його немає вже 24 роки!). То про що мова? Просто відспівав технічно на першому турі піcню Івасюка, а далі вже виконуєш усе, що душа бажає. Бо ж «на прохання зарубіжних гостей» (див.інтерв’ю Миколи Мозгового в «Сучасній освіті») умови конкурсу змінили: замість двох обов’язкових пісень Івасюка залишили одну. Та й ті з року в рік повторюються — звучать по 4—5 разів чи «Балада про мальви», чи «Тільки раз цвіте любов». На останньому конкурсі найпопулярнішою була «У долі своя весна», а вперше виконувалась «Юнацька балада» — Наталею Валевською. До речі, ніхто зі співаків досі так і не ризикнув підступитися до «Кленового вогню» і «Літа пізніх жоржин». Напевно, відлякує як глибокий зміст, так і складна музична структура твору. І складається враження, що Івасюк узагалі написав зо два десятки пісень, хоча їх більше сотні, а опубліковано 75 — є з чого вибрати! Звичайно, пісні треба перевидавати, бо, приміром, книжка 1983 року вже стала бібліографічною рідкістю. А у «Вибраному», надрукованому фондом імені В.Івасюка, всього 23 твори. От їх і виконують.
Участь зарубіжних виконавців у конкурсі — добра справа, й прихильники її можуть стверджувати, що така практика сприяє популяризації пісенної спадщини Івасюка в інших країнах. Але не треба бути настільки наївними, бо за ці роки тільки одна Ірина Дорофєєва знову звернулася до творів буковинського автора і на відкритті виконала «Нестримну течію» на вірші Б.Стельмаха білоруською мовою. Решта ж співали власні пісні. І це природно. До речі, на відкритті конкурсу, який відбувався у рамках фестивалю «Пісня буде поміж нас», Івасюкова пісня зазвучала аж... тринадцятою. Закриття «врятувала» Софія Ротару, виконавши «Червону руту». А знаменитого твору «Пісня буде поміж нас», що дав назву фестивалю, глядачі так і не почули.
Проте голова жюрі Микола Мозговий вважає, що це нормально: «Конкурс не пам’яті Івасюка, а його імені». Безперечно. Але 1993 року це пісенне змагання засновувалось на батьківщині композитора саме з метою популяризації його прекрасної спадщини. І потім, чи ж можна уявити, скажімо, конкурс імені Чайковського без його творів?
З 1998 року конкурс проводиться завдяки фінансовій і організаційній допомозі Чернівецької міської ради і особисто її голови Миколи Федорука. До честі чернівчан, вони за будь-якої погоди приходять на концерти. І тоді, коли конкурс відбувався холодного жовтня, і тепер, коли всі три дні лив літній дощ, зал Літнього театру був заповнений. А в день відкриття годі було знайти вільне місце. Закриття ж конкурсу й фестивалю відбувалось на стадіоні «Буковина». Того дня о 6-й вечора почалася така злива, що зупинився транспорт. Але до 21.30 небо очистилося від хмар. Тисячі людей, і не лише мешканців Чернівців та області — були також гості з інших міст України, з Росії — прийшли, щоб дізнатися, хто ж став переможцем і почути гостей фестивалю, серед яких були Олександр Пономарьов та улюблениця Буковини Софія Ротару.
За рішенням оргкомітету кошти, виручені за квитки, будуть перераховані на потреби меморіального музею Володимира Івасюка в Чернівцях. Благодійний концерт у фонд музею дала народна артистка України Софія Ротару.
Як пообіцяв чернівецький міський голова, ІХ конкурс імені Володимира Івасюка обов’язково відбудеться. Хотілося б, щоб у ньому окрім співаків-початківців взяли участь і відомі виконавці з України — щоб і для них, як для молдован чи болгар, брати участь у конкурсі Івасюка вважалося престижним.