Кілька років тому співробітники ГУ «К» СБ України запобігли контрабандному вивезенню за кордон великої колекції художніх полотен і антикваріату, що були значною історичною й культурною цінністю. Ті, хто цікавиться проблематикою захисту культурної спадщини країни, напевно пам’ятають цю гучну кримінальну справу, в якій, зокрема, фігурував відомий пейзаж М.Глущенка «Відлига». Хазяйку контрабандного вантажу спіймали на гарячому під час митного огляду в аеропорту «Бориспіль» і згодом засудили на три роки. Було розкрито розгалужене злочинне угруповання (до його складу входили й дуже впливові іноземні громадяни), яке всіма можливими засобами тривалий час добувало й вивозило за межі України культурні цінності. У Чопі затримали автофургон, під обшивкою якого знайшли ікони й картини. У столиці на орендованій квартирі, перетвореній на склад, вилучили чотири сотні предметів мистецтва, іконопису XVII—XIX ст., стародруки. Картини Коровіна, Маковського, Шовкуненка, Бокшая, Кашая й інших майстрів були підготовлені для відправки до Італії. Ще одного киянина, котрий обслуговував контрабандні перевезення, засудили на півтора року позбавлення волі в колонії посиленого режиму. Організатор контрабандного каналу, італієць, встиг виїхати на батьківщину. Іноземні замовники картин цього разу залишилися ні з чим.
Із різних причин вийшли сухими з води багато другорядних співучасників картинної афери. Оперативники й нині кажуть, що ця історія може вважатися хрестоматійною, бо висвітлила багато гострих питань боротьби з «культурною контрабандою», актуальних і сьогодні. Тоді в «приватній» колекції раптом спливли рідкісні полотна з музейних запасників, використовувалися щедро оплачені зловмисниками підроблені дозволи на вивезення культурних цінностей за кордон, видані на основі також фальшивих експертних висновків, гірко відлунила відсутність державного реєстру історичних і культурних «перлин», ефект надзвичайно копіткої роботи оперативників почасти змазав нелогічний лібералізм відповідних законів.
Типовим було й те, що за лаштунками цієї ситуації, як і в усьому, пов’язаному зі справді вартісними раритетами, виявилися великі фінансові можливості організаторів контрабандного каналу, чиновницькі зв’язки й зовсім не випадковий закордонний покупець. Мабуть, неспроста на захист засудженої контрабандистки в пресі з’явилася низка статей. А сам факт раптової появи в молодої, ніде не працюючої жінки, учорашньої студентки, своєї «приватної колекції», оціненої під час слідства в мільйонні суми, а заодно й шикарної квартири в престижному будинку, звісно, наштовхував на роздуми. Але запитання так і залишилося між рядками судового вироку.
Ще не вельми давно дозвіл на вивезення антикваріату можна було одержати лише в підпорядкованих міським управлінням культури висококваліфікованих експертів у Києві, Ужгороді, Одесі й у Львові. За минулі роки стихійної капіталізації контроль за переміщенням культурних цінностей через український держкордон пережив, як прийнято вважати, «глибоку демократизацію». Іншими словами, якщо хтось хотів неодмінно щось вивезти з нашої країни — йому це цілком вдавалося. Причому не контрабандно, у схованках, а цілком інтелігентно, із дозволами й усіма належними печатками. Нині регіональні групи експертів перепідпорядковані знову створеній 1999 року столичній структурі Держслужби з контролю над переміщенням історичних і культурних цінностей за кордон, створено жорстку вертикаль, але й це не виключило суб’єктивізм у прийнятті рішень, не стало базою для вироблення єдиного алгоритму в розв’язанні спірних питань.
1992 року, коли чимало з того, що нині вже знаходиться за рубежем, ще можна було зберегти для країни, Кабмін України ухвалив постанову про створення Державного реєстру національного культурного надбання. Досі робота над реєстром перебуває в початковій стадії, що дуже полегшує декому процедуру безповоротного вивезення за кордон безцінних полотен, скульптур і предметів давнини. І вже сьогодні ті самі музейні хранителі хапаються за голову: до реєстру від самого початку передбачається вносити лише «унікальні» речі. Тоді як у тій же таки археології в процесі встановлення цінності нових знахідок використовується принцип аналогій із уже відомими науці зразками. Навіть використання терміна «рідкісні», вважають фахівці, могло б стати основою для збагачення музейних експозицій, державних колекцій, для збереження приватних колекцій, пластів історії й культури для нащадків. А наші експерти-мистецтвознавці, як показує практика, вельми полюбляють таке визначення, як «деяка антикварна цінність» предмета, що відкриває раритетам вільний шлях на Захід.
Прийнятий 1999 року Закон України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей», описуючи процедури переміщення раритетів через кордон (увезення-вивезення), практично не передбачає контроль над цим процесом, зокрема, не визначає, хто ж має «контролювати контролерів». Розроблена замість «радянської», яка діяла аж до 9 липня 2002 року, нова «Інструкція про порядок оформлення права на вивезення, тимчасове вивезення культурних цінностей...» упевнено відсилає фахівців та всіх зацікавлених... до державного реєстру, якого немає.
Інстанції, у чию компетенцію входить боротьба з контрабандою культурних і історичних цінностей, знайшли в новій інструкції безліч нестиковок, які можуть стати зручними лазівками для злочинців і корумпованих чиновників. Приміром, усі заявлені до вивезення історичні цінності підлягають обов’язковій державній експертизі. Водночас нормативні акти про порядок її проведення, державних експертів, форми експертних висновків і відповідальність за їхній зміст — відсутні. Новою інструкцією не визначено юридичний статус мистецтвознавців-контролерів, їхня відомча приналежність, не розроблено типову технологію взаємодії митного інспектора та знавця мистецтв. Істотних зауважень до інструкції, взятих, що називається «з життя», набралося до сотні. Служба безпеки інтенсивно інформувала зацікавлені інстанції й нарешті її почули. Генпрокуратура України врахувала позицію спецслужби й зобов’язала Кабмін скорегувати інструкцію відповідно до чинного законодавства...
Знаючи можливості різних бюрократичних гальм, можна уявити, які знадобляться зусилля, аби навіть удосконалений до ідеалу документ запрацював. Досі не визначено умови оплати праці мистецтвознавців-контролерів, відомі випадки видачі ними свідоцтв на право вивезення предметів давнини чомусь на бланках старого зразка, ясна річ, уже ніде не врахованих. Вимагаючи проведення експертизи й оцінку культурних цінностей від територіальних органів Держслужби контролю, їх не забезпечили довідниками, каталогами, не кажучи вже про комп’ютери. Не визначено перелік організацій, які уповноважені здійснювати державну експертизу предметів побуту, приладів (годинники, барометри, стародавня оптика), військової атрибутики, які досить часто зустрічаються в багажі контрабандистів,
Фахівці з боротьби з даним видом контрабанди стверджують: незаконне вивезення історичних і культурних цінностей за кордон залишається останніми роками приблизно на одному рівні, попри те, що показники за фактами затримання контрабандистів на гарячому, вилучення власне предметів контрабанди зростають. Але щойно перекривають один контрабандний канал, відразу з’являються інші, адже попит на антикваріат також паралельно зростає.
За оцінкою Інтерполу, тільки в Західній Європі діє близько 40 організованих злочинних угруповань, що спеціалізуються на викраденні й контрабанді культурних цінностей з України й інших пострадянських країн. У їхньому складі превалюють вихідці з цих держав. Нерідко на їхне замовлення здійснюються крадіжки з музеїв і приватних колекцій. За даними МВС України, лише протягом 2000 року злочинці викрали майже 500 унікальних музейних експонатів. Знов-таки безстороння статистика засвідчує: розкривається тільки кожен другий такий злочин.
Після крадіжки неможливо знайти фотозображення пропажі — таких каталогів просто немає, особливо якщо йдеться про запасники музеїв, віддалених від столиці. Лише в процесі теоретичного відпрацювання перебуває такий перспективний захід, як ізотопне маркірування предметів мистецтва, у чому, до речі, сусіди-росіяни уже досягли успіху. Грошей на ці потреби поки що не передбачається. Чиновникам доводиться зберігати добру міну при поганій грі...
Час від часу реанімується не нова ідея покласти весь обсяг «роботи з антикваріату» на СБУ. Проте Кримінально-процесуальним кодексом уже розподілено функції в цій сфері між кількома силовими структурами. Різко втрутившись у ситуацію, можна порушити систему, не здобувши натомість нічого. Так, розслідування злочинів, пов’язаних із присвоєнням знайденого чи чужого майна, що має історичну, наукову, художню або культурну цінність, з приховуванням скарбів, руйнацією чи псуванням пам’ятників історії або культури, віднесено до підслідності органів внутрішніх справ України.
На відповідний підрозділ ГУ «К» СБ України покладено функції виявлення й локалізації протиправної діяльності організованих злочинних угруповань, зокрема й міжнародних, у сфері незаконних операцій з антикваріатом, боротьби з контрабандою історичних і культурних цінностей. СБУ відловлює й «чорних археологів», перешкоджає реалізації раритетів, знайдених під час нелегальних розкопок.
Лише за останні два роки у провадженні органів досудового слідства Служби безпеки України перебували 136 кримінальних справ стосовно контрабанди культурних і історичних цінностей. Перекрито десятки каналів витоку цінностей за кордон, під час розслідування вилучено 1406 предметів контрабанди. Особливий сплеск спостерігався торік — понад тисячу вилучених у зловмисників картин, ікон, археологічних знахідок. Більшість «речдоків» уже передано до державних музеїв у Києві й регіонах.
Більшість вилучень контрабандних картин і стародавніх речей на кордоні здійснюється в результаті тривалих підготовчих заходів, реалізованих у взаємодії з міліцією, митною та прикордонними службами. Проте досить часто багатоходові оперативні розробки ніби зависають у повітрі, не маючи можливості обіпертися ні на належну законодавчу базу, ні на необхідну адміністративну систему контролю над вивезенням вітчизняної спадщини за кордон, ані на усвідомлення важливості питання владними структурами.
Громадянина Німеччини, на митному посту зі стародавніми іконами, розміщеними в схованці його автомобіля, засуджено судом до трьох років позбавлення волі, але — із відстрочкою виконання покарання. Поляка, котрий неодноразово вивозив з України ікони в переустаткованому автомобільному бензобаку та якого затримано на гарячому на кордоні, засуджено на п’ять років, але також із відстрочкою, і вже нині він удома. За останні роки співробітники МВС і ГУ СБУ в Криму безпосередньо під час незаконних розкопок, «на кістках пращурів» затримали десятки груп «чорних археологів». Затримали з інструментами, знахідками в руках, і — що? Більшість із них... відпустили «через відсутність складу злочину»... Аргумент — пам’ятник не внесено до реєстру археологічних пам’ятників, не встановлено охоронний знак, бо грабіжницькі розкопки велися поза зоною, визначеною цим документом, тощо. До речі, процедура занесення нововідкритих археологічних пам’ятників до спеціального Державного реєстру сьогодні триває не менш як три місяці, протягом яких грабіжники не дрімають.
Оперативники наводять приклад сусідньої Румунії, яка збільшила термін покарання за несанкціоновані археологічні розшуки до десяти років позбавлення волі — і статистика таких злочинів відразу ж відобразила приголомшуючий ефект цього рішучого кроку. Незаконні розкопки й контрабанда предметів археології — це послідовні ланки однієї проблеми, що чекає на невідкладне розв’язання в правовій площині.
Провокує контрабандистів і відсутність централізованих відомостей про музейні колекції, особливо про запасники. У країні немає сьогодні банку даних із вичерпною картиною того, «що де лежить», тому й «лежить» украй погано.
Те, що ми не вміємо поки що ні цінувати, ні берегти, у країнах Заходу в ціні лише зростає. Приклад того — зовсім недавній випадок, про який розповіли співробітники ГУ «К» СБУ. Отримавши відповідні матеріали зі спецслужби, працівники митниці предметно поцікавилися багажем, який їхав окремо від господаря — громадянина США, співробітника однієї з міжнародних організацій, які мають представництво в Україні. На об’ємних картонних коробках були чіткі написи з переліком особистих речей пана, які нібито знаходилися в упаковках. А насправді в багажі виявилися п’ять ікон XVIII—XIX ст. у срібних і позолочених окладах, старовинні різьблені шафи, давня дорожня скриня з бронзовими прикрасами й навіть грамофон із скринькою з червоного дерева й неабияк потертою трубою. Експерти високо оцінили знахідки. За фактом спроби контрабанди СБУ порушила кримінальну справу, отож про особливі подробиці до суду довідатися не вдалося. Утім, наш суд стосовно іноземців, як правило, милостивий...