UA / RU
Підтримати ZN.ua

Кольорова революція на Майдані: вождь — корейський передвижник

І ось тепер упродовж двох тижнів на Майдані проросте гігантський «Золотий лотос».

Автор: Ганна Пароваткіна

Нинішній український Майдан тільки за останні десятиліття знав чимало символів. Природно, Володимир Ілліч, який колись цілеспрямовано дивився поверх будинків на бані Софії. Нині любима народом «Галя» як символ незалежної української жінки. І ось тепер упродовж двох тижнів на цьому ж таки Майдані проросте гігантський «Золотий лотос» (під колір бань українських храмів). Це небачене досі квіткове диво вибудує на головному майдані країни всесвітньо відомий художник із Кореї Чой Джонг Хва. Він відомий як автор скульптур та інсталяцій із різнобарвного пластику. Його «об’єкти» прикрашають найбільші міста різних країн. Ці об’єкти ставали візитівками найбільших світових бієнале, включно з Венеціанською та Сіднейською. Проростання «Золотого лотоса» на Майдані пов’язане з майбутньою Київською міжнародною бієнале сучасного мистецтва АRSENALE-2012 (через певний час «лотос» і перебазується в «Мистецький Арсенал»).

В ексклюзивному інтерв’ю DT.UA п. Чой Джонг Хва розповів про особливості проекту та призначення творця в цьому світі.

- Квітка лотоса, як і мої попередні, зроблена з пластику та з різних уже використаних матеріалів, - каже художник. - Самі ці матеріали «родом» із Південної Кореї.

- Низькі температури та сніг не позначаться на функціональності вашої інсталяції, - адже золотий лотос буде «дихати» і рухати пелюстками за рахунок гумових «надувних» частин?

- Ні, це фабрична робота. А рухається квітка завдяки електриці.

- Ваш лотос - попередник київського - прикрашав відкриття Олімпіади в Пекіні. Чия ідея - встановити скульптуру на Майдані Незалежності?

- Виключно моя!

- Чому ви знову віддали перевагу саме цій квітці? І, до речі, чи відомо вам: в Україні дуже багата природа - у нас ростуть свої «лотоси». Називають їх, правда, «лататтям» або навіть «ліліями».

- О-о! Лотос - прекрасна квітка, яка росте в брудній воді. Це - квітка сонця й місяця. Вона бачить і ніч, і день. Вона - поєднання протилежностей. Тому чудово уособлює ідею мого проекту на бієнале - Time After Time.

- Ваші лотоси в різних країнах різного кольору й мають різні імена. У Сан-Франциско, наприклад, колись був встановлений червоний, а називалася та статуя «Дихаюча квітка». Чи є «своє» ім’я в київської «рослини»?

- Time After Time. Просто в кожної країни чи міста - свої проблеми, своя специфіка. У Каліфорнії люди потребують повітря, дихання. А в українців - інші потреби… Конкретно вам підходить скульптура саме під назвою Time After Time.

- Чому роботу для ARSENALE 2012 ви назвали Time After Time?

- За назвою знаменитого поп-хіта…

- Френка Сінатри, джазового стандарту чи…

- Ні, це пісня поп-виконавиці. Її звати… (не може згадати знайомого імені)

- Сінді Лоупер?

- Точно.

- Другою частиною вашого проекту нібито стануть «античні руїни» на території «Мистецького Арсеналу». Як поєднуються ці дві частини Time After Time?

- Не буде жодних пластикових руїн. Тільки лотос і пластикова інсталяція. Я створю інсталяцію з різнобарвного пластику, а не руїни!

В її основі лежать «київські» мотиви. Точніше, мій погляд на ваше місто. У вас багато золота в архітектурі, багато золотих церковних бань… У Києва своя неповторна атмосфера. Взагалі, я в захопленні від української історії, філософії, культури. І в Time After Time хочу розповісти про те, як їх бачу, помістивши у вселенський, світовий контекст.

Ще - і це теж головний меседж проекту - хочу сказати всім українським глядачам: «Мистецтво - це не складно, воно не потребує додаткових пояснень. Ваші серця - це моє мистецтво».

- А що ви знаєте про українську культуру, історію? Чи відомі вам, наприклад, імена сучасних наших художників?

- Е-е… Мистецтво не можна пояснити - ти його відчуваєш. Я дивлюся на ваших людей, на вашу архітектуру - і вже завдяки цьому мій життєвий досвід і мої знання розширюються. Що ж стосується конкретних імен… Я бачив тільки книжки з репродукціями.

- Вам сподобалося побачене?

- О, так! Не має значення, звідки художник - із Москви, Києва чи Нью-Йорка. Головне - що саме він робить. А мистецтво сьогодні «глобальне». Для України у плані арту важливо, що ви перебуваєте між Європою й Азією.

- А які фінансові умови вашої участі в українській бієнале? Зрозуміло, що конкретних сум ви не назвете, але давайте в порівнянні. Наприклад, порівняємо з Сіднейською бієнале, в якій ви також брали участь…

- Собівартість моїх робіт вища, ніж мені платять (адже тільки транспортування матеріалів коштує недешево). Але гроші у даному разі для мене не мають значення. Я беру участь в арт-форумах (і у вашому в тому числі), щоб набратися нового життєвого досвіду.

Насправді всюди контемпорарі цікавий дуже вузькому колу людей. Умовно кажучи, його розуміє і сприймає 1% глядачів.

Але якщо картини сучасних художників-експериментаторів купують у галереях дуже багаті колекціонери, мій лотос адресований усім глядачам, 99% публіки, яка й приходить на ваш Майдан.

- Як, до речі, до «актуального» мистецтва ставляться у вас на батьківщині, в Південній Кореї, що славиться унікальною тисячолітньою культурою, і, зокрема, традиціями національного живопису?

- Так само, як і в Україні. Це мистецтво - для 1%, решта вважають, що contemporary займаються дурні чи божевільні.

- А корейська держава сучасне мистецтво у вас підтримує?

- Так, дуже. Крім того, є приватні ініціативи: гранти, програми…

- Ваші роботи виставляються по всьому світу, і завдяки вам говорять і про вашу країну. На державному рівні ваші заслуги з популяризації Південної Кореї відзначені?

- Ні… Але ж і я популяризую насамперед себе! На жаль, у самій Кореї моя творчість відома мало - це у світі я «популярний художник».

Можливо, через 5-10 років на мене звернуть нарешті увагу й на батьківщині… А поки що в Кореї не було жодної моєї виставки - тільки за кордоном!

Якщо робити дизайн кав’ярні в Кореї - це не вважається мистецтвом, просто оформленням інтер’єру. Люди зможуть прийти, випити, попоїсти в приємній обстановці…

- В Україні є система державних звань і нагород, якими нагороджують за ті або інші заслуги. Якби лотос нашого співвітчизника прикрасив Олімпіаду в Пекіні, його автор точно став би «заслуженим» художником чи отримав би орден.

- (Після тривалих пояснень суті справи регоче до сліз). О-о, в нас такого немає - мені ордена не дали!

- Сучасне мистецтво дедалі більше скидається на шоу.
І багато хто, включно із серйозними арт-критиками, вже скаржиться, що, завойовуючи у видовищності й масовості, воно втрачає в глибині. По суті, втрачає сенс. Чи можна, на вашу думку, говорити про таку тенденцію?

- Це справді важливо. Сучасним людям потрібне шоу. І мистецтво, я вважаю, просто зобов’язане бути масовим, повинне йти до людей. Якщо взяти мою інсталяцію, ця квітка - вона велетенська, глядачі нею захоплюються, фотографуються на її тлі, потім діляться враженнями, потім про події навколо лотоса пише преса... Отже, він сприяє комунікації, встановленню міжлюдських стосунків.

Завдання мистецтва - захищати людину від самотності.