Як історик-мистецтвознавець, який присвятив 17 років проблемі повернення втрачених малюнків із голландської колекції Ф. Кенігса й опублікував їх бурхливу історію, хочу відповісти на емоційну статтю Ольги Петрової, надруковану в «Дзеркалі тижня» № 27 (502), 10—16 липня 2004.
По-перше, як старший куратор малюнків і гравюр музею Бойманса ван Бейнінгена в Роттердамі (Нідерланди), можу запевнити українських любителів мистецтва, що малюнки, так великодушно повернуті голландському народові урядом України, не будуть передані в руки приватних осіб. 8 липня 2004 року Президент Л.Д. Кучма в присутності Його Королівської Високості Наслідного Принца Віллема-Александра, Принцеси Максими та прем’єр-міністра Нідерландів Я.П.Балкененде офіційно повернув малюнки Королівству Нідерландів. Відтепер малюнки законним чином стали державною власністю Голландії. Вони офіційно були передані на адміністративне піклування Інституту культурної спадщини (Іnstіtuut Collectіe Nederland) Міністерства культури Нідерландів. Музей Бойманса ван Бейнінгена, в якому я відповідаю за колекцію малюнків та гравюр протягом двох років, одержав від цього інституту повернуті малюнки як довгострокову державну оренду. Оскільки у своїй попередній іпостасі я був заступником Головного інспектора з питань культурної спадщини, можу запевнити в чіткому дотриманні всіх офіційних процедур. Мій музей професійно зберігатиме і об’єднає малюнки з колекції Кенігса (становить 2.671 малюнок), з якої вони були вилучені нацистами в 1941 році. 139 повернутих малюнків з 8 липня по 26 вересня експонуватимуться в нашому музеї. Усі вони описані в чудово виданому ілюстрованому каталозі, розповсюдженому по всьому світові, що символізує тісні дипломатичні й культурні зв’язки наших країн. Як відомо, витвори мистецтва на папері піддаються впливові світла і тому виставляються тільки час від часу. Коли виставка закінчиться, малюнки будуть законсервовані нашими співробітниками, вставлені в рамки з картону на безкислотній основі, в разі потреби реставровані і, нарешті, поміщені в коробки колекції Кенігса під моїм особистим наглядом. Вони будуть доступні публіці для ознайомлення в разі потреби. Я запрошую пані Петрову, чиє занепокоєння глибоко поважаю, або будь-якого іншого українця відвідати мене при нагоді і разом зі мною одержати насолоду від малюнків.
Другий мій коментар може здатися емоційним, за що я прошу вибачення у читачів «Дзеркала тижня». Українські читачі, особливо молодь, не повинні вводитись в оману емоційним характером аргументації, що ці малюнки повинні служити «… як часткова компенсація за людські та матеріальні втрати в роки гітлеризму». По-перше, з міжнародної точки зору, загальним консенсусом серед держав і юристів-міжнародників як до, так і після Другої світової війни слугувало те, що витвори мистецтва не можуть розглядатись як компенсація за втрати під час війни, а мають бути повернуті їх законним власникам. По-друге, можливо, не зайвим буде нагадати, що Нідерланди також тяжко постраждали від нацистської окупації під час Другої світової війни, так само як Польща, Україна та інші європейські держави. За п’ять років окупації моя маленька країна втратила понад чверть мільйона жителів, які загинули в результаті бомбувань, розстрілів та в концтаборах. Таким чином, з емоційного погляду, чи правильно буде компенсувати страждання й культурні втрати українських людей витворами мистецтва, незаконно вивезеними з дружньої країни, яка так само постраждала від цієї війни?
По-третє, як спостерігач за офіційним переговорним процесом передачі колекції Кенігса я не погоджуюсь із заявою пані Петрової, нібито нещодавно повернені малюнки «не перестали бути власністю України» і що Нідерланди вивезли «національну скарбницю України» з країни без належного дозволу на те Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України. Насправді передача власності з України до Нідерландів відбулася лише після того, як 23 червня 2004 року було підписано угоду між Україною та Нідерландами, в якій офіційно зазначено, що Україна передає 139 малюнків і три гравюри представникові уряду Нідерландів. Ще раніше дипломатичною нотою від 17 лютого 2004 року Україна вже визнала законну приналежність колекції Кенігса Королівству Нідерландів. Отже, не можна порушувати питання про незаконне переміщення малюнків із території України. Це також практично неможливо було б здійснити, оскільки українська поліція і митниця ніколи не дозволили б транспортувати й експортувати ці малюнки без наявності належних документів. Повага і сприяння розвитку міжнародного права зафіксовані в конституції Нідерландів. Крім того, відповідаючи на поставлене пані Петровою запитання, яким чином передача стала можливою без резолюції О.Федорука, читачі «Дзеркала тижня» повинні знати про те, що акт передачі з української сторони був підписаний виконуючим обов’язки голови Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України С.Шкляр.
Нарешті, як старший куратор музею Бойманса ван Бейнінгена в Роттердамі я маю повідомити читачам «Дзеркала тижня», що Нідерланди не мали наміру повертати вивезені нацистами зі Львова два згаданих малюнки А.Дюрера в обмін на малюнки колекції Кенігса шляхом «натуральної оплати». Такий обмін був і є юридично неможливим принаймні з чотирьох причин: (1) два малюнки А.Дюрера були офіційно куплені в 1955 році на відкритому ринку творів мистецтва (у продавців творів мистецтва Колнагі в Лондоні) від (2) особи (принц Любомирський), що була визнана союзницькою владою законним спадкоємцем і, як наслідок, законним власником. (3) Легітимність їхнього нинішнього статусу встановлена на міжнародному форумі в Нью-Йорку в грудні 2001 року, про що Україна належним чином була поінформована (для інформації читачів: в усьому світі є ще 11 музеїв, у яких містяться малюнки А.Дюрера зі Львова, що були офіційно повернуті їх законному власникові — принцові Любомирському союзниками в 1950 р.). (4) Уряд Нідерландів не є власником двох малюнків А.Дюрера. Справді, у той час (1955 р.) малюнки були куплені голландським приватним фондом, непідконтрольним владі, який передав малюнки в оренду моєму музею.
Нідерланди дуже добре усвідомлюють жахливі втрати, яких українська культура зазнала в роки Другої світової війни. Я особисто звернув увагу голландської влади на те, що Україна позбулася величезної кількості культурної власності, включно з 283 782 художніми роботами, знищеними або викраденими з її 21 музею. Лише музей ім. Б. і В. Ханенків у Києві втратив 24 714 творів мистецтва внаслідок нацистського руйнування та грабежу.
На прохання Президента України Л.Д.Кучми, уряд Нідерландів узяв зобов’язання допомогти Україні в пошуку цих загублених творів. З цією метою Нідерланди готові поділитися своїм досвідом у сфері міжнародної експертизи. Крім того, Нідерланди готові допомогти в облаштуванні кількох відомих українських музеїв, що сприятиме їхньому відродженню та професійному оснащенню й перетворить їх на сучасні центри мистецтва, які приваблюватимуть тисячі відвідувачів із усієї України та Європи. Українські шанувальники мистецтва отримають велику користь від цієї професійної допомоги, яку Нідерланди готові подати Україні.
Я щиро вірю, що в інтересах усіх краще було б перегорнути цю сторінку й припинити дебати про компенсацію від союзника часів війни, сконцентрувавши увагу на майбутньому. Майбутньому, в якому українські музеї можуть із допомогою експертної поради Інституту історії мистецтва Нідерландів повернути відсутні художні твори і, у відповідності до спеціальних програм навчання, пропонованих Асоціацією музеїв та Інститутом культурної спадщини Нідерландів, бути професійно переоснащені до сучасних стандартів, чим стимулюватимуть зарубіжні музеї до співробітництва та організації обмінних виставок на благо широкої аудиторії України та за її межами.