Започаткована чотири роки тому Київська міжнародна книжкова виставка-ярмарок, попри всі негаразди вітчизняного книговидавництва, готується прийняти гостей в останні дні серпня 2002 року, тим самим не тільки підпорядковуючись низці акцій святкування Дня незалежності України, але й певним чином підсумовуючи певні зсуви у становленні нашої національної самосвідомості.
Книга як літопис часу, джерело інформації та чи не найважливіший фактор формування світогляду, безперечно, посідає чільне місце в соціальному житті кожної нації. Тому проблеми «Книжкового світу» стосуються кожного з нас. Про це розмова з його розпорядником, генеральним директором підприємства «МЕДВІН» Едвіном Задорожним.
— Едвіне Михайловичу, не будемо зараз торкатися питань, пов’язаних з необхідністю змін у нормативно-правовому полі, які б дозволили перевести книжково-видавничу галузь у стан ефективної інвестиційної рентабельності, державі б дали можливість отримувати суттєві дотації до бюджету, а книжку захистили б від примітивного статусу «товару». Це парафія Верховної Ради й Кабміну, де зараз на розгляді знаходяться відповідні пропозиції перед тим, як бути переданими восени до парламенту. Поговоримо про самі принципи організації вашої виставки. Передусім її статус.
— «Книжковий світ», що відкриється 28 серпня в експоцентрі «Спортивний», проводиться згідно з розпорядженням Кабінету міністрів України і має чимало організаторів. Це передусім Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів, асоціація «Навчальна книга», Господарча асоціація книгорозповсюджувачів України. Ми також щиро завдячуємо нашим співорганізаторам — Київській міській державній адміністрації, Державному комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України, Міністерству культури та мистецтв України, Міністерству освіти та науки України, Спілці письменників України, Асоціації українських письменників та Українській бібліотечній асоціації.
— Отже, виставкою опікуються, крім державних і громадських організацій, також організації комерційні. Як вам вдається координувати різні вектори функціонування вашого книжкового вернісажу, починаючи від суто професійних поліграфічно-видавничих та маркетингових проблем до формування «репертуарної» політики на майбутнє?
— Звісно, становлення виставкової справи відбувається як паралельний процес економічного розвитку країни. Проте певною мірою можна вважати, що нам вдається випереджати реальний ринковий стан, який, поза сумнівом, залежить від добробуту держави та населення. Спираючись на прогностичні тенденції, а також прагнучи піднести галузь на належний рівень, коли наші зусилля принесуть нам певні прибутки, а не тільки сприятимуть створенню позитивного іміджу, ми намагаємося відійти від занадто меркантильних орієнтацій, дбаючи насамперед про престиж виставки. Цьому, звісно, сприяє наша підвищена увага до авторів. От і цього разу з ініціативи президента Української асоціації видавців та книготорговців Олександра Афоніна відбудеться форум авторів, принадність якого в тому, що відвідувачі дістануть змогу познайомитися не тільки з доробками видавництв, але й безпосередньо з авторами книжок, а також із художниками-ілюстраторами та журналістами. Цього року в рамках форуму плануються зустрічі не тільки з відомими письменниками, а й тими, хто тільки починає свій шлях у літературі. Саме опікуючись майбутнім літературного процесу ми започаткували доволі оригінальний захід — ярмарок рукописів, на якому за допомогою куратора будуть створюватися умови для більш тісних контактів автора з видавцями.
— Ваша виставка анонсована як міжнародна. Минулими роками це була радше данина престижу, ніж справжнє представництво, яке зазвичай обмежувалося кількома зарубіжними партнерами, переважно з Росії та Білорусі? Що чекає на відвідувачів цього року?
— Мені довелося бути одним із організаційних фундаторів «Книжкового світу» від самого початку і тому я хочу нагадати, що це тільки четвертий вернісаж і його традиції ще тільки закладаються. На жаль, наша виставка відбиває наявний стан неконкурентоспроможності української книжки, якій ми протидіємо суто ідеологічно, віддаючи перевагу національному виробнику. Проте з радістю запрошуємо до участі у виставці і представників пострадянського простору, і закордонні видавництва. Справді, ви маєте рацію — поки що окрім згаданих Росії та Білорусі, ми можемо розраховувати на участь лише кількох наших традиційних партнерів із Польщі, Словаччини, Ірану та Німеччини. Сподіваємось ще на участь деяких країн ЄС, але здебільшого тут йдеться не про участь престижних видавництв, а про їхні представництва в Україні. Так, є взаємна зацікавленість у презентації виданих за кордоном книжок із вивчення іноземних мов.
— До речі, як змінилося на вітчизняному ринку співвідношення української та російської книжки у зв’язку з підвищенням цін на книжкову продукцію в Росії?
— Росія надала величезну стартову фору книговидавцям, тому навіть введення часткового податку не здатне повністю загальмувати процеси випередження російською книжкою української.
— Годі порівнювати за масштабами «Книжковий світ» із Паризьким салоном або загальновизнаними Франкфуртським, Лейпцізьким, Варшавським чи навіть Московським книжковими ярмарками. Проте що ви можете сказати стосовно самих принципів організації вашого вернісажу та зарубіжних? А також чим відрізняється ваша виставка від добре знаних в Україні Львівської, Харківської та Одеської?
— Традиції зарубіжних виставок формувалися десятками років. Зараз можна сказати, що вони мають більш професійний, тобто видавничо-маркетинговий ухил, тоді як, наприклад, Московський вернісаж є радше культурологічним явищем. У цьому плані ми теж намагаємося виходити за межі суто технічного підходу до книговидавництва, орієнтуючись передусім на виконання місії гуманітарного просвітництва та беручи участь у формуванні певних засад загальноукраїнського маркетингу. Цим, до речі, Київська виставка відрізняється від згадуваних регіональних, що опікується інтересами тільки локального ринку.
— Отже, іншими словами, надметою «Книжкового світу» є виведення проблем галузі на загальнодержавний рівень, що й має відповідати статусові столичної виставки. А зробити це можна тільки через перманентний маркетинг з вирішенням питань національної ідеології.
— Справді, ми починали тоді, коли українська книжка була нікому непотрібна, організовуючи спершу «Дні української книги та преси» переважно в російськомовних регіонах. Ідея створення київської виставки прийшла пізніше — разом із бажанням зробити її достойною столичного положення. Крім того, в Києві, з огляду на постійно діючий книжковий ринок Петрівки, з яким ми практично не можемо конкурувати, акценти зроблені не на конкретному продажі, а на презентації видавництв і вирішенні економічних питань галузі.
— Що ви можете сказати про стан книжкового ринку в Україні? Чи залишається до цього часу це поняття радше географічним, ніж маркетинговим?
— Фактично це так, бо державна система книгорозповсюдження зруйнована, а на стихійному ринку переважає російська більш дешева, різноманітна й інтелектуально насичена книжка. Порівняння загального рівня поліграфії теж не на нашу користь. Тому нам залишається тільки сприяти створенню економічно вигідних умов для видавничої діяльності, прогнозуючи кардинальні зміни в майбутньому. Ми також намагаємося презентувати повний спектр книжкової палітри із залученням не лише україномовної, але й російськомовної книжки, що видається в Україні, тобто на відміну від регіональних виставок закласти основи загальноукраїнського маркетингу.
— У зв’язку з цим, що ви робите для розвитку торговельної мережі як необхідного інструменту для книгорозповсюджувачів?
— Ми якраз і намагаємося наблизити книгу до читача, а також забезпечити плідні робочі контакти професіоналів. Під час роботи виставки відбудеться презентація відкриття найбільшої в Україні книгарні в колишньому будинку Морозова біля Університету, де буде представлено не менш, ніж 40 тисяч різних видань. Взагалі треба налагодити справу таким чином, аби вона давала прибутки і щоб з’явилася економічна можливість спонсорувати українську книжку.
— Які новини на нас чекають у періодиці?
— Наша виставка завжди була в тісному контакті і з друкованими, і з електронними ЗМІ. В цьому нам незмінно допомагає Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України та особисто його голова Іван Чиж, зацікавлений у використанні недержавних важелів розвитку книговиробництва. Крім того, працівники комітету постійно надають нам суттєву організаційну допомогу. Передбачаються і спеціальні заходи. Позаторік саме в нас на виставці було презентовано перше число «Книжника-ревю», який готує спеціальний виставковий випуск газети, що виконує не лише довідниково-маркетингову функцію, але передусім рейтингову. Крім того, ми традиційно випускаємо до акції офіційний каталог із переліком видавництв, інформаційних спонсорів та повною програмою виставки.
Відомо, що проблема української книжки не лише в особливостях фінансової політики держави відносно книговидавництва. Адже книгу не можна оцінювати суто в економічних категоріях. Свого часу про це вдало сказав Маврікій Вольф — відомий у XIX столітті російський видавець та продавець книг: «Книги — це товар, але товар особливий. Жодні найтонші та найпрозоріші матерії, жодні найкоштовніші метали та каміння не можуть зрівнятися за делікатністю з цим недоторканим товаром, оскільки товар цей утілює собою думку, натхнення, мрію…»
— Які кроки робляться для розвитку змістовного наповнення української книги, щоб вона стала дійовим фактором просвітництва на європейському рівні, презентуючи доробки національної культури в контексті світової?
— Ми всіляко вітаємо появу нових імен. Цьому сприяють і наші щорічні конкурси на найкращу книгу в кількох номінаціях, і той же Форум авторів, на якому позаторік, прміром, виступала Оксана Забужко, а цього року планується зустріч із Андрієм Курковим. Це автори нової ґенерації, які дістали інтелектуальне визнання. Скороченню шляху автора до видавництв через недержавні канали має сприяти і ярмарок рукописів. Проте на один новий захід, який певною мірою є прямою відповіддю на ваше питання, я б хотів звернути особливу увагу. Мається на увазі презентація оригінального проекту, що фігурує у нашій програмі під назвою «Текст + Контекст», ініційованого керівником видавництва «Факт» Леонідом Фінкельштейном. Йдеться про інтегральну книжку, яка, крім текстів вітчизняних та зарубіжних авторів, включає ще й матеріали, які дозволяють відчути духовну ауру епохи через епістолярію, історичні документи чи літературні коментарі. При цьому упорядники піднесені до рівня авторів. Це Максим Стріха, Володимир Панченко, Віра Агєєва й Людмила Таран, які представлять на виставці перші п’ять книг цього проекту.
До речі, ще один «круглий стіл», безпосередньо адресований інтелектуалам, буде присвячено проблемам технічної, наукової та енциклопедичної літератури.
— Позаторік мені довелося брати участь в організації семінарів на вашій виставці, і я дотепер пам’ятаю чудову доповідь директора Книжкової палати Миколи Сенченка, присвячену 600-літтю з дня народження Ґутенберга. Чи тривають ваші творчі контакти із суміжними організаціями?
— Так, звісно. Вони допомагають значно розширити горизонти нашого вернісажу. А Микола Сенченко, до того ж, вже не перший рік головує в журі виставкового конкурсу на кращу книжку.
Розпочавшись з маркетингових ін’єкцій в окремих містах України, «Книжковий світ» завдяки столичному статусу намагається об’єднати різні аспекти книговидавничої діяльності, зібравши під своїм дахом як недержавні, так і державні структури, заповнюючи існуючу прірву між автором та читачем та допомагаючи українській книжці позбутися марґінальності у власній країні. Залишається тільки побажати, щоб «Книжковий світ» став «Книжковим всесвітом» в очах читача.