Музей історичних коштовностей України, що розміщується у Києво-Печерській лаврі (за адресою вулиця Лаврська, 9, корпус 12), останнім часом став одним із найпопулярніших музеїв країни - у медійному просторі. Можливо, кияни та гості міста, які навіть не здогадувалися про існування такого унікального закладу, нарешті дізналися про нього (завдяки гучному скандалу) й тепер матимуть змогу оцінити безцінні експонати. Серед яких, наприклад, Скіфська пектораль IV століття до н.е. з Товстої Могили та інші неоціненні витвори з давно-давно минулих епох.
У період відносного музейно-скандального затишшя DT.UA вдалося зазирнути в скарбницю Музею коштовностей, погортавши вибрані сторінки минулих і теперішніх часів.
Нагадаю, детонатором, який спрацював на скандал довкола саме цього музею, став наказ міністерства культури України № 844 від 27.10.2015 року. Цим документом передбачається "оптимізація структури" Національного музею історії України, в результаті якої можлива ліквідація статусу МІКУ (як окремої філії музею) з перетворенням його на "відділ". Корегується також статус колекції МІКУ, яка переходить під патронат "старшого брата", тобто Музею історії. Таким чином, цю установу вже буде досить складно назвати музеєм, так як у філіалу зі зміненим статусом під назвою МІКУ немає навіть своєї експозиції.
Звісно, охоронці коштовностей висловили з цього приводу незгоду. Були протести біля Мінкульту, опубліковано численні листи з боку міжнародних інституцій, у яких не тільки відзначалася важливість збереження статусу Музею історичних коштовностей, а й пропонувалося створити на його основі самостійну юридичну структуру, тобто Національний музей історичних коштовностей України.
Тим часом - поки що - коштовності залишаються під пильним наглядом своїх охоронців. Один із них - Людмила Строкова, завідувач музею, заслужений працівник культури України, спеціаліст з історії ювелірного мистецтва східних слов'ян та Київської Русі. Вона 11 років працює в музеї.
Пані Людмила з трепетом розповідає про унікальну археологічну колекцію та колекцію скіфського золота. Як зазначено вище, знаковий експонат цього музею - пектораль з Товстої Могили.
- Це єдина річ в Україні, яка передбачає документ про заборону вивезення цього експонату за межі України. Тобто це, у певному сенсі, неоціненна річ, - каже пані Строкова.
На її думку, якось "оцінювати" музейну колекцію - неможливо, нереально:
- Розумієте, "оцінка" експонатів відразу перетворює їх на товар! Чому виникла така шалена суперечка довкола сумнозвісного пункту № 8 - про можливість виняткового продажу музейних предметів - у тексті концепції змін до закону України "Про музеї та музейну справу"? Тому що справді могли би в окремих випадках дозволяти музеям продавати унікальні цінності. Слава Богу, в результаті обговорень та дискусій цей пункт вилучили. Хоча менше проблем у музейній галузі після цього не стало…
***
Перш ніж торкнутися деяких проблем саме цього музею, варто сказати ще декілька слів про його історичні коштовності. Читачі нашої газети і майбутні відвідувачі музею обов'язково мають звернути увагу на твори мистецтва Стародавньої Греції, виготовлені ювелірами та ремісниками.
Серед унікальних коштовностей у музеї, наприклад, є срібна чаша з Гайманової Могили, на якій зафіксовано сцени з життя знатних скіфів ще у IV ст. до нашої ери. Це знахідка з території Запорізької області.
Не можна оминути також золоті і срібні оклади Євангелія, срібний посуд ювеліра Івана Равича, чаші для причастя, дарохранительниці.
Тут-таки - шати (золоті ризи) до Дегтярівської ікони Божої Матері, які створені на кошт Івана Мазепи…
Звісно, в рамках нарису неможливо виділити й описати найпривабливіші коштовності. Адже, за словами Людмили Строкової, таких коштовностей у київському музеї налічується 56 тис. одиниць зберігання.
***
- Пані Людмило, чи поповнюється сьогодні хоча б якимось чином ваше зібрання? - Сьогодні, звісно, це дуже проблематично. Але намагаємося проводити активну роботу. Зокрема персональні виставки художників-ювелірів. Буває, що робимо виставку - і за це музей отримує унікальний дарунок.
Декілька років тому до нас завітала киянка Олена Горбаченко, сказавши, що хоче відродити ідею меценатства в Україні. Вона принесла нам надзвичайно цінні роботи, одна з яких - витвір фірми Карла Фаберже.
Власне, вона принесла до музею те, що лишилося від її родинного спадку. Те, чого "не проїли". Ця жінка три роки йшла до того, аби подарувати нашому музею свої реліквії. У мене й зараз мурашки, коли згадую ту історію, коли думаю, про маленькі зарплати наших людей, про надзвичайно тяжкий період виживання.
Є також меценати, які хочуть допомагати музеєві. Наприклад, унікальний дарунок дістався нам від Дмитра Піркла - монета-медаль, присвячена 1000-річчю від дня смерті князя Володимира.
Фонди музею поповнюються також деякими художніми виробами, конфіскованими органами під час незаконного перетину кордону. Як відомо, існує комісія при Міністерстві культури України, яка розглядає такі питання, а вже потім іде розподіл певних предметів.
***
Музей історичних коштовностей було створено постановою радянського уряду ще 1963 р. Перша колекція - вироби золотарства і коштовних металів із музейних установ України. А для відвідувачів музей відкрив свої двері у 1969-му.
Цей музей у Лаврі є філією Національного музею історії України. Хоча завжди передбачав автономність - самостійний облік експонатів та свого головного зберігача. А всі експонати передбачали маркування МІКУ.
- У внутрішній інструкції не прописано, що маркування на наших експонатах має бути НМІУ, - каже Людмила Строкова. - Тому що зібрання Історичного музею завжди складалося з двох рівноцінних колекцій. Це колекція Національного музею історії України і колекція Музею історичних коштовностей України. Тому колекція Історичного музею маркувалася як НМІУ, а коштовностей - МІКУ. Отже, скажіть, будь ласка, який злочин у тому, що на наших експонатах не було додаткової абревіатури НМІУ? Ми ж ні від кого не приховуємо, що є філіалом НМІУ і по цей день.
Тим часом статус філії трохи гальмує розвиток цього музею. За словами пані Строкової, постійно відчувається фінансова скрута. Немає можливості для публікацій. Доводиться шукати спонсорські кошти на видання наукових збірників, путівників та каталогів. На сьогодні музейними працівниками підготовлено каталоги з колекцій, але немає можливості їх видати.
Нині цей музей у Лаврі переживає навіть проблеми з Інтернетом. Немає можливості проплатити підтримку офіційного сайту, тому матеріали не оновлюються.
***
Коли музейникам кажуть, мовляв, "ви не заробляєте", тоді вони апелюють до фактів. Так, у філіалі всього 9 експозиційних залів і 24 науковці. І порівняно з об'ємами експозиції і кількістю науковців в історичниму музеєї - це мізер. І на цьому мізері філіал заробляє вагому частину коштів до бюджету НМІУ. А ще міжнародні виставки, коли коштовності гучно експонуються за кордоном, а фінанси - звісно - до музею не потрапляють, а використовуються тільки на потреби НМІУ.
Логічне запитання: чи належним чином сьогодні обладнана система музейної охорони унікальних українських коштовностей?
- Вам не треба пояснювати, що нині в Україні багато проблем, у тому числі й фінансових? - перепитує музейна працівниця. - Тому й різні культурні інституції переживають скрутні часи. Але як можна скорочувати в нас охорону? Коли я казала, що цього робити не можна, керівництво Історичного музею мені докоряло: якщо вам треба, то заробіть на це гроші, - і хай вас охороняють! Вибачте, але ж у Законі про музеї та музейну справу чітко написано: держава повинна такі цінності охороняти. Це ж не моя приватна колекція. І не моя персональна місія - посилювати охорону державних скарбів.
Найлегше скоротити в музеї охорону, навіть не поцікавившись, яка тут взагалі охоронна система, що можна, а чого не можна робити. Власне, про що це все каже? Про відсутність професіоналізму! Не хочеться вірити, що у вирі нових "реформ" наш музей перетворять на прохідний двір. Нагадаю, що до всього це ще й сховище коштовних металів, а не просто музей.
Ви лишень підіть до скарбниці Національного банку - і зрозумієте, що пройти туди неможливо. А я наголошую: хоча наша колекція не є закритою, а в музей легко потрапити, однак не можна нехтувати серйозною системою охорони такого закладу.
***
Конфлікт двох музеїв - "історії" та "коштовностей" - свідчення того, що не всі реформи в Україні, власне, є реформами. Адже не всі серйозні якісні перетворення в тій чи іншій галузі мали б передбачати принцип артилерійського наскоку. Тим більше на такій делікатній, сакральній території, як музейні коштовності.
- Відділ, на який нас хоче перетворити керівництво історичного музею, не передбачає ні своєї колекції, ні своєї експозиції, - продовжує розповідь Людмила Строкова. - Це вже буде колекція основного музею, яка навіть не передається на експонування у філіал. Але нашу колекцію створювали 24 музеї, Інститут археології. І більшість експонатів була передана саме для нашого спеціалізованого культурного закладу. 36 тисяч одиниць зберігання передано тільки Інститутом археології.
Ще раз наголошую: все це передавалося не в Історичний музей, а виключно для колекції Музею коштовностей.
На думку Людмили Строкової, саме цей музей у Лаврі - іміджевий для України:
- Коли приїжджають іноземні делегації, поважні представники різних країн, то зазвичай президенти запрошують почесних гостей саме сюди, на огляд, на екскурсію. Наш музей був презентований на різних виставках у багатьох країнах. Здається, не були тільки в Австралії та Латинській Америці, а решту континентів охопили. Отже, відвідувачі наших виставок дізнавалися, що взагалі існує така країна як Україна. Іноземці відкривали Україну через експонати нашого музею. Якщо наш музей стане автономним, то будемо більш вільними у плануванні роботи, у своїй діяльності, без озирань на когось і на щось. Усі питання вирішуватимемо безпосередньо з Міністерством культури. І якщо наш музей отримає юридичний статус, то неодмінно буде створено наглядову раду, до якої ввійдуть і президент, і представники громадських організацій, і музейники. Цей орган був би контролюючим, аби потім міністерство, як тепер, не звинувачувало нас у тому, що, мовляв, 20 років не проводилися перевірки, а в нас (нібито!) "розікрали частину колекції".
- Як ви прокоментуєте такі заяви?
- Це не що інше як безпідставні звинувачення. Де факти, що в нас "розікрали" колекцію? Що в нас, мовляв, є підробки? Будь ласка, скажіть мені, хто і в чому конкретно нас підозрює. І тоді я запитаю: "А хто з чиновників був хоча б раз у наших фондах, хоча б раз бачив ті експонати, які ми нібито замінили?" Мені прикро й гидко, що такі інсинуації легко розносять і тиражують. Це ж наш імідж на міжнародному рівні. Безпідставні звинувачення музею у розкраданні - це нонсенс. Якщо є проблема - створіть комісію, прийдіть, отримайте відповіді на всі запитання.
До того ж ми вже звітували про повну звірку нашої колекції ще три роки тому, у 2012-му. І, взагалі, скільки нас можна лякати? Нас СБУ лякають, ГПУ лякають… Проти Музею історичних коштовностей розв'язана недобросовісна кампанія. Замість спільної потужної роботи на імідж України, довкола Музею коштовностей провокують скандали та чинять психологічний тиск на музейників. Мовляв, якщо наш музей відокремиться від історичного, то в людей будуть низькі зарплати, бо позбудемося статусу національного.
Але якщо музей стане правонаступником, то й зарплата залишиться така сама, як і була. Президент може надати музеєві статус національного.
З нашого боку немає конфлікту. Просто тут є колекція, на яку люди поклали свої життя, щоб її зберегти…
КОМЕНТАР
Ситуацію довкола Історичного музею та Музею коштовностей коментує директор Національного музею історії України Тетяна СОСНОВСЬКА.
- Пані Тетяно, чи може Музей коштовностей хоча б найближчим часом отримати окремий юридичний статус? Які для цього є підстави й механізми?
Щодо нашої філії - "Музей історичних коштовностей України". Про самостійний статус цього закладу може йти мова лише після повного звірення частини колекції Національного музею історії України, яка перебуває на зберіганні та експонуванні в нашій філії.
Нагадаю, там перебуває понад 56 тисяч предметів з коштовних металів і вмістом коштовного каміння. Останнє "повне" звірення закінчилося у 2012 р. Воно проводилося комісією, до складу якої не входили співробітники фондового відділу НМІУ. І в заключному акті звірення зазначено, що предмети не проходили зважування та апробації під час звірки.
Тому, на мій погляд, в умовах штучно створеного ажіотажу та вимоги негайного відокремлення філії - спочатку варто переконатися в цілісності колекції.
- Музей коштовностей перебуває на території Києво-Печерської лаври (Московський патріархат). Можливо, тому, враховуючи теперішній політичний контекст та інші обставини, з'являються підозри щодо можливого розкрадання колекції, які потрапляють у ЗМІ? Чи є, взагалі, підстави для таких дуже серйозних підозр?
- У таких підозр є першоджерела. Спочатку вони (підозри) з'явилися в деяких відкритих зверненнях та емоційних публікаціях самих співробітників Музею коштовностей. Згодом прозорий натяк прочитали в розлогій статті, написаній людиною, близькою до керівництва філії. Потім тему підхопили ЗМІ. Підозри почали множитися в інформаційному просторі.
Точнісінько так, як підхопили фейкове повідомлення про те, що буцімто взагалі знищується Музей коштовностей. Бажання проаналізувати ситуацію майже ні в кого не було, бо з'явилася сенсація, і довкола неї можна будувати не одне упереджене повідомлення.
- Який конструктивний вихід із цієї ситуації бачите ви? Тобто основні кроки виходу з "кризи"?
- Конструктивний вихід полягає, на мою думку, ось у чому. Сконцентрувати увагу на найнагальнішому для кожного музею, а надто МІКУ, - науковому опрацюванні фондової колекції та сприяти її інформативній відкритості. На сьогодні наукове опрацювання має лише трохи більше половини колекції. Інші предмети потребують ретельного наукового опису.
Важливо унормувати структуру філії таким чином, аби вона відповідала всім інструктивним вимогам та гарантувала ефективну роботу закладу. Терміново розпочати осучаснення всіх напрямів роботи філії, як фондової роботи, так і залучення відвідувачів до музею. Сьогодні музей-філія з такою прекрасною експозицією може і повинен приймати значно більше відвідувачів.
- Чи є на сьогодні порозуміння з керівником Музею коштовностей?
- Керівник філії виконує доручення і накази, що спрямовані на координацію роботи філії в тих напрямах, які передбачає й декларує Національний музей історії України. - Не завжди виникає конструктивний діалог. Інколи складається враження, що напруга створена штучно або зумисне. Однак Людмила Володимирівна має великий досвід музейної роботи, багато років очолює філію, і наше завдання - спільними зусиллями спрямувати запал та енергію в напрямі сучасного розвитку філії. Бо теза "у нас так було 50 років, і ніколи не було претензій" тепер не на часі.
Свого часу керівник відмовилася разом зі співробітниками прибути на нараду в НМІУ, тому наші колеги не змогли вчасно дізнатися, що надання статусу самостійної юридичної особи для "Музею історичних коштовностей України" викличе істотну зміну штатної сітки, функціональних призначень співробітників, істотне зниження заробітної плати практично для всіх категорій працівників (у 2-2,5 разу) та вимогу значно активізувати надання платних послуг. Сьогодні можемо говорити, що НМІУ за 11 місяців 2015 р. дотував свою філію (МІКУ) більш ніж на 180 тис. грн., аби музей міг нормально працювати.