Експерименти з часом і простором — одна з прикмет мистецтва минаючого ХХ століття. Але щороку в осінньому Києві експериментування зі сфери художнього проникає в наш буденний сірий тривимірний світ. На цілий тиждень долається магічний «бермудський трикутник»: дім, консерваторія, робота», і ти живеш у просторі концертних залів, у часі музичних творів. Це — «Київ Музик Фест».
Відзначивши минулої осені своє десятиріччя, головний музичний фестиваль Києва в цьому сезоні вступив у добу творчої зрілості. Це засвідчувало вже попереднє знайомство з його програмою: 29 концертів, із яких особливо радувала кількість симфонічних музичних вечорів — сім (коли торік їх було лише чотири), нові акції й велика кількість прем’єр. Майже не було одночасного проведення кількох концертів, і слухач тільки двічі за фестивальний тиждень виявився в ситуації казкового Івана-Царевича на роздоріжжі. Грунтовно було продумано й загальну драматургію «Київ Музик Фесту». Масштабному концертові «Хорові антифони», який відкривав фестиваль у Трапезній палаті Києво-Печерської лаври, своєрідною луною відповідали прем’єри «Духовної хорової музики сучасних українських композиторів» у Михайлівському Золотоверхому соборі в передостанній день Фесту; у першому й заключному концертах симфонічної музики пролунали твори великих класиків мистецтва ХХ століття — І.Стравінського й Г.Малєра. А серцевиною цього подвійного «золотого обруча» стали нові творчі акції, прем’єри різного типу й рівня. І тому природно виникає асоціація з новим стартом фестивалю, який, не змінюючи своєї основної концепції, набирає «нового подиху».
Продовжуючи традицію минулого Фесту (де було відроджено хор «Зима» Л.Ревуцького), 28 вересня відбувся концерт-сповідь «Нічні пісні» з невідомих і раніше не виконуваних романсів Б.Лятошинського. Сповнені тонкої тендітної лірики, твори композитора перемежовувалися читанням рядків з його листів до дружини Маргарити Царевич. І як рукопис булгаківського Майстра був непідвладний силі вогню, так і автографи юного майстра Б.Лятошинського, здавалося, канувши в Лету, «воскресли» й залунали, даруючи тепло й ніжність. Вокальні мініатюри були натхненно виконані І.Даценко, Т.Странченко, Г.Кабкою, В.Буймістром і А.Ільїним. Роботу над цими романсами продовжать учні Б.Лятошинського: кожен з них зробить перекладення одного твору для камерного оркестру.
Сенсаційною новинкою сезону стала презентація унікальних рукописів діячів західноєвропейського мистецтва XVI—XIX століть з колекції Центрального державного архіву-музею літератури та мистецтва України. В архіві містяться цінні автографи маловідомих творів (понад 5 тисяч одиниць), які до Великої Вітчизняної війни належали Берлінській академії співу, а потім були знайдені на згарищі польського міста й на танку доставлені в Київ. Деякі твори з архіву можна було раніше почути на концертах під управлінням відомого диригента Ігоря Блажкова. А на самій презентації стародавні рукописи залунали у виконанні квартету ім. М.Лисенка та дуету Олега Кудряшова й Світлани Шебалтіної. Особливу увагу привернула до себе соната для флейти й клавесина восьмирічного В.А.Моцарта, виконана сивим флейтистом, котрий ледь устигав за бігом стрімкого allegro.
Головною подією Фесту стало проведення міжнародної науково-теоретичної конференції «Українська тема у світовій музичній культурі». Ця конференція, з одного боку, ще раз підтвердила основну творчу лінію Фесту, а з іншого — звернула увагу на маловивчену галузь української культури, тим самим активізуючи творчі інтереси музикознавців. Конференція була схожа на «концерт доповідей», оскільки були відсутні традиційні для таких акцій запитання й дискусії. Яка причина? Хочеться думати, що це ознака малої вивченості даної теми, а не момент незацікавленості. Приємно зазначити, що в доповідях було коректне вирішення поставлених питань, а не пафос українізації світового мистецтва (як могло видатися після ознайомлення з назвами доповідей).
Фінальним акордом конференції став концерт «Українська тема у творчості зарубіжних композиторів», де знайомі інтонації вгадувалися в творах Л. ван Бетховена та Й.Н.Гуммеля, «тонули» в бурхливих пасажах віртуозних творів Ф.Ліста (у блискучому виконанні В.Зубкова та Д.Таванця). А на закінчення арт-директор фестивалю І.Ф.Карабиць виступив у ролі героя мюзиклу Дж.Гершвіна «Song of the Flame», якому його кохана, голосом Л.Войнаровської, наспівувала пісню на мотив «Їхав козак за Дунай». Наступного року планується продовження конференції, а як музичні ілюстрації пролунають уривки з п’яти (!) опер «Тарас Бульба» зарубіжних композиторів.
Але зробимо модуляцію від новинок Фесту до його головних музичних подій. Цього року основний акцент знову зроблено на вітчизняній музиці, яка лунала в контексті творів композиторів з 13 країн (зокрема з Австрії, Греції, Аргентини, Китаю, Японії, Бразилії, Франції, США). Така розстановка сил уже давно стала традиційною, і навряд чи фестиваль повернеться до варіанта 50/50 (та й чи потрібно?). Серед прем’єр виділилися опуси духовної музики С.Острови, М.Шуха, В.Полєвої, В.Мужчиля у виконанні муніципального камерного хору «Хрещатик»; камерні твори В.Сильвестрова, І.Щербакова, В.Годзяцького, М.Скорика в інтепретації ансамблю солістів «Київська камерата». Як завжди, велику кількість слухачів зібрав твір С.Зажитька — монолог із підтанцьовуванням «Нестор Батюк». Композитор (якщо його можна так назвати, скоріше — автор епатуючого міні-шоу) цього разу препарував класика російської літератури — вірш М.Ю.Лермонтова «Белеет парус одинокий». У творах останніх років С.Зажитько залишається вірний обраному стилю, і його опуси становлять щось на кшталт фестивального серіалу.
«Три пісні для Прекрасної Дами» Богдани Працюк на тексти Саккеті й Шарля Орлеанського продемонстрували, як швидко з однієї музичної події «проростає» інша: новий оригінальний твір був написаний під враженням весняного концерту, присвяченого 700-літтю французького поета й композитора Гільома де Машо. Але, напевно, найсміливішим твором сезону виявився концерт Вадима Ільїна для контрабаса (!) з оркестром. Інструмент, що загубився внизу партитурної сторінки, вийшов на перший план і вирішив позмагатися з симфонічним оркестром. Блискуче звучали каденції контрабаса у виконанні Дмитра Зюзькина, чого не скажеш про оркестр, який відповідав йому. Його учасники погано підстроїли інструменти, і незапланована чотиритонова музика виходила сама по собі.
Але це — один з винятків. У цілому «Київ Музик Фест» знову продемонстрував віртуозність і високий професіоналізм виконавців: саксофоніста зі США Дейла Андервуда, ансамблю нової музики «Кластер» зі Львова і, поза сумнівом, ансамблю ударних інструментів «Парад віртуозів» під керуванням А.Блінова. У концерті останнього поряд з творами В.А.Моцарта та Л. ван Бетховена сусідила «Жартівлива симфонія» Г.Черненко, фінал якої лунав «під дощем» мильних бульбашок, а головним диригентом був іграшковий Санта-Клаус.
Але серед справжніх геніїв диригентської палички — Валерія Матюхіна, Романа Кофмана, Володимира Сіренка — варто виділити сміливість молодого диригента Кирила Карабиця, який наважився інтерпретувати «Весну священну» І.Стравінського. Серед відгуків на концерт було багато «за» та «проти». Але незаперечне одне — так І.Стравінський міг пролунати лише наприкінці ХХ сторіччя, з його досвідом надбагатоголосої симфонічної музики.
Продивляючись програми фестивалю, що відзвучав, згадуючи його події, хочеться однозначно сказати: свято вдалося, не додаючи при цьому критичного «але...». Хоча колючий погляд професіонала- критика в будь-якому яскравому візерунчастому полотні може знайти нерівно покладений стібок, але нинішнього року не потрібно шукати ложку дьогтю в бочці меду. «Київ Музик Фест-2000» вийшов на новий рівень, новий виток спіралі, достойно відзначивши новий старт. Залишається тільки побажати довгої музичної доріжки.