UA / RU
Підтримати ZN.ua

КІНО «МОРАЛЬНОГО ВИБОРУ» НА ФЕСТИВАЛІ У ГДИНІ

Нинішнього року Фестиваль польських фільмів у Гдині відзначив своє 25-річчя. «Срібне весілля» — жартують польські кінематографісти...

Автор: Оксана Мусієнко

Нинішнього року Фестиваль польських фільмів у Гдині відзначив своє 25-річчя.

«Срібне весілля» — жартують польські кінематографісти.

Потепління взаємних почуттів стало відчуватися ще торік. Саме тоді в польських кінотеатрах глядач знову почав дивитися польські кінофільми.

Славетний «Титанік» зіштовхнувся з такими «айсбергами», як «Вогнем і мечем» та «Пан Тадеуш». У своїй останній картині «Вирок Франтишку Клосу», що була показана на фестивалі поза конкурсом, митець знову звертається до драми «невкоріненості» людини. Головний герой фільму під час війни стає поліцаєм, аби позбутися своєї «польськості» і отримати вимріяний статус фольксдойча. Вайда ще раз доводить, що людину, яка не поважає своєї національності, не поважатимуть інші.

До речі, і відкрився фестиваль стрічкою Вайди «Земля обітована», фільмом, який був тріумфатором фестивалю 24 роки тому. Нині глядачі знову зможуть побачити на екранах цей шедевр польського кіно, але вже в новій авторській редакції. Фільм перемонтовано, зроблено низку купюр, ритм стрічки став більш напруженим та енергійним.

Колосальну роботу було проведено зі звуком, записаним у системі «Долбі», і, нарешті, копії надрукували на плівці «Кодак», що теж значно підвищило якість.

Фірма «Візіон», перш ніж запропонувати Вайді співпрацю, провела кілька широких опитувань серед глядачів, аби переконатися, що картина матиме попит. Сам Вайда вважає, що повернення класики нині на часі. Видатний майстер хотів би бачити в прокаті і поновлені стрічки своїх колег, що стали теж класикою, зокрема «Рукопис, знайдений в Сарагосі» В.Хаса, «Фараон» Є.Кавалєровича, «Пан Володийовський» і «Потоп» Є.Гофмана. Справді, тоді глядачі могли б побачити на екранах знамениту трилогію Г.Сенкевича повністю.

Поява фільму Вайди, що має такий солідний вік, як прем’єрного видається дуже цікавим і корисним досвідом. По-перше, гадаємо, це ще один аргумент на користь того, що твір високого мистецтва кіно не є для публіки метеликом, чиє життя триває один день. А по-друге, чи не варто нам скористатися досвідом і піддавати класичні фільми серйозній реставрації (перемонтаж можливий лише авторський), щоб глядачі різних поколінь могли знову зустрітися з героями улюблених фільмів. Для когось це буде перша зустріч, відкриття незнайомих сторінок кіно, а для когось — ностальгічне побачення, сентиментальна подорож у минуле.

Була ще одна причина повернення до глядачів шедевра Вайди — адже у фільмі йдеться про те, як на зламі століть на землю Польщі приходить «дикий капіталізм».

Трьом героям стрічки, ролі яких блискуче виконали Д.Ольбрихський, В.Пшоняк, А.Северин, зда- ється, що їх чекає «земля обітована» успіху та багатства. Але життя розвіює ілюзії. Ціна успіху виявляється надто дорогою.

Фільми, присвячені сьогоденню, найчастіше і ставлять питання: якою ціною можна нині досягти успіху в житті? Якщо польське кіно 70-х років називали «кінематографом моральної тривоги», то сьогодні можна говорити про «кіно морального вибору». Інколи від цього вибору залежить успіх кар’єри, інколи — кохання, інколи — життя, а інколи і доля всієї країни.

Героям стрічки В.Кшистека «Sales» («Розпродаж») здається, що вони нарешті впіймали омріяного «синього птаха» успіху. Одягнені в елегантні костюми, на авто престижних марок роз’їжджають вони містом, настирливо рекламуючи свій товар. Та поступово з’ясовується, що на вулиці не люди, а клієнти, що їхнє особисте становище, проблеми нікого не цікавлять, а вони — така сама власність фірми, як машини і мобільні телефони.

Хочеться позаздрити рівню сценарної майстерності польських кіномитців. Майже завжди вони знаходять якийсь несподіваний драматургічний хід, що примушує по-новому побачити звичайні речі. Вони не бояться сентиментальності, викликаючи щире співчуття до своїх героїв. В картині Януша Кондратюка «Ніч Святого Миколая» події відбуваються тоді, коли всі польські діти з надією залишають біля ліжок панчохи, сподіваючись вранці знайти там омріяний подарунок. Робить так само і малеча, котра мешкає в будинку для сиріт. Щоб дітлахи, позбавлені батьківської турботи, зазнали бодай під час свята радісних хвилин, ксьонз, який водночас служить у каплиці для в’язнів, їде до директора універмагу і просить у нього подарунків. Асистують служителю церкви два в’язні, яким випало зображати Святого Миколая і Ангела. І коли вже свято наближається до будинку сиріт, виявляється, що в коробки поклали, м’яко кажучи, речі, зовсім не придатні для дитячого вжитку.

І тоді в’язні, скориставшись своїм «протиправним» досвідом, вдираються вночі до магазину. І хоч їм випало разом із ксьонзом опинитися в поліцейській машині, вони щасливі: діти прокинуться вранці і побачать біля своїх ліжок вимріяні забавки.

Сценарій цієї стрічки (автор Г.Лошевський) було визнано кращим, і з цим важко не погодитись. Фільм увійшов до серії «Польські свята», так само, як і стрічка Я.Моргенштерна «Жовтий шарф». Здається, що повернення на знімальний майданчик ветеранів теж є ознакою відродження польського кіно. Моргенштерн, режисер який належить до «старої гвардії» польського кінематографа, автор вишуканої «Йовіти» (нагороди за режисуру в Сан-Себастьяні) і одного з найпопулярніших серіалів «Ставка, більша за життя», після чотирнадцятирічної перерви продемонстрував, що є ще порох у порохівницях. Зал радісно вітав ветерана польської режисури після сеансу. І то був не просто жест ввічливості, а щире захоплення незгасаючою енергією, високим професіоналізмом, тонким почуттям гумору.

Польські кіномитці продовжують звертатися до трагічних сторінок минулого, що так чи інакше луною відгукуються і в сьогоденні.

Саме так прозвучав фільм Я.Я.Кольського, одного з найпопулярніших сучасних режисерів, «Далеко від вікна». Драма, що розігралася в далекі воєнні часи, триває в людських долях і в мирний час. Стрічки Кольського позначені сміливим режисерським рішенням, своєрідним, інколи парадоксальним баченням світу. І тепер картина не залишилась без нагород — було відзначено сценографію (М.Грісу- лідіс), операторську роботу (А.Томяк) і виконавця другопланової чоловічої ролі К.Печиньського.

До речі, журі досить суворо поставилось до актрис, не присудивши жодній премії за другопланову жіночу роль. На нашу думку, несправедливо.

Несподівано яскраво в новій іпостасі показала себе в комедії «Закохані» П.Верешняка Беата Тишкевич. Час, здається, не владний над природним шармом і привабливістю актриси. Були, безперечно, цікаві роботи у фільмах Я.Бромського, Я.Я. Кольського, М.Триліньського, та вони чомусь залишились непоміченими.

В номінації «Головна жіноча роль» молода актриса Майя Осташевська випередила як своїх ровесниць, так і таких «зірок» старшого покоління, як Майя Коморовська і Кристина Янда. Здобувши премію за фільм «Поглянь на себе, Марисю», Осташевська з’явилась ще й у ролі монахині Леонії в картині «Примас. Три роки з тисячі» (реж. Тереза Котлярчик).

Цей фільм викликав неабиякий резонанс, бо присвячено його постаті, безумовно, харизматичній. Стефана кардинала Вишиньського було визнано Примасом тисячоліття. До речі, його «Записки з ув’язнення» і покладено в основу сценарію. Дія фільму відбувається в костьолі, перетвореному на в’язницю. Там ми і спостерігаємо протистояння кардинала та тих сил, що вимагали від нього одного — зречення. Ні, його не піддавали фізичним тортурам, але психологічні були іноді не менш жахливими та жорстокими. Це — монофільм, який весь тримається на постаті головного героя. І режисер не помилилась, запросивши в картину Анжея Северина.

Під час гастролей у Парижі зі спектаклем, поставленим Вайдою, він залишився у Франції. Почував себе спочатку дуже незатишно: погано знав мову, не мав роботи. Але невдовзі його запросив до свого фільму «Махабхарата» Пітер Брук. На польського актора звернули увагу французькі кінематографісти, а через кілька років сталося майже неймовірне: Северин отримав ангажемент в «Комеді Франсез». І тепер парижани аплодують польському акторові, що став одним із кращих виконавців у мольєрівських спектаклях. Успіх Северина у Франції надзвичайний. Та це не означає, що актор не працює в Польщі. Тільки в 90-х роках він знявся в семи польських фільмах, проте найважливішою своєю роботою вважає, безперечно, образ кардинала Вишиньського. За словами режисера фільму, Северин здійснив буквально титанічну працю, розробляючи роль до найменших подробиць, відпрацьовуючи жести, інтонації, всі найменші нюанси, що могли прислужитися у творенні постаті героя.

Северин не раз говорив у інтерв’ю, що образ Примаса мав для нього надзвичайне особисте значення. Що він захоплюється цією людиною, яка не схибила серед тяжких випробувань; прийняла їх достойно, маючи таку могутню опору, як віра в Бога.

Тема віри і безвір’я, шляху до віри стає провідною у фільмі К.Зануссі, що став тріумфатором фестивалю і отримав цілком заслужено «Золотих гданських левів».

Може, це і не кращий фільм Зануссі, але серед стрічок останнього часу навіть на світовому рівні це явище, безумовно, помітне.

Зануссі не вперше звертається до теми вмирання. Вона вже прозвучала у фільмі «Спіраль». Коли в нього запитали, чому знову, через 20 років, він порушує цю трагічну проблему, режисер відповів, що став на 20 ближче до свого життєвого фіналу.

Зануссі як митець і людина поєднує в собі двоє начал. З одного боку, він, за своєю першою освітою, фізик і сприймає світ як інтелектуал-скептик. Та, разом з тим, Зануссі залишається завжди глибоко віруючим католиком. І єдність цих моментів, що, здавалося б, взаємовиключають один одного, надають його фільмам неповторної інтонації, роблять їх поєднанням точно сконструйованих структур із пристрасним пошуком абсолюта. Успіх фільму значною мірою завдячує виконавцеві ролі доктора Томаша (приз за кращу головну роль) З.Запасевичу, якого називають «актором Зануссі». Цей блискучий майстер з однаковим успіхом, так як і А.Северин, працює на сцені і в кіно. Явище не таке вже й поширене. Актор спромігся надзвичайно точно і тонко розкрити еволюцію, яка відбувається з його героєм, показати, що і в найтрагічніших обставинах людина може зробити свій моральний вибір.

До речі, «Життя...» — не єдиний фільм Зануссі, показаний на фестивалі. Ще була надзвичайно добра та чиста мініатюра «Приховані скарби», фільм, що увійшов до циклу «Повісті уїкендові», де знову засяяв талант Майї Коморовської, її щирість і теплий гумор. Може, комусь здається несучасним намагання польського режисера сіяти «розумне, добре, вічне» силами мистецтва, проте як архаїку я сприйняла «Егоїстів», безперечно, талановитого М.Треліньського, чия стрічка складається із чергування оргій та істерик, а фінальне «просвітлення» персонажів біля колиски щойно народженого немовляти видається досить-таки непереконливим.

Та, мабуть, досить про сумне. Адже на фестивалі був приз і за кращу комедію, який одержала картина молодих кінематографістів «Напівсерйозно». Це свого роду надзвичайно смішний студентський капусник, де дотепно пародіюються не тільки класичні кіносюжети і стилі, а й сам процес реалізації задуму, пошуки молодими кінематографістами можливості стати до камери на знімальному майданчику.

А й справді, де вони беруть гроші, ті польські кінематографісти? Адже на гдинському фестивалі було показано близько 30 фільмів. Так, певні кошти дає держава. Але до числа найактивніших спонсорів польського кіно входять телекомпанії. Якщо погортати сторінки фестивального каталогу, то можна знайти таблиці, де прямо вказано, в яку кількість фільмів вклали гроші телекомпанії. До речі, це не тільки малобюджетні, камерні стрічки, що мають згодом з’явитися на телеекрані.

Саме «Агенція фільмова телевізії польської» і є найбільшим виробником фільмів у Польщі. Її зусиллям було сфільмовано «Пана Тадеуша», «Воячика» та ряд інших успішних картин.

Друге місце посідає телевізійна компанія «Канал +», що брала участь у створенні шести картин, показаних на цьогорічному гдинському фестивалі, в тому числі й фільм Зануссі.

Нині «Канал +» бере участь у створенні двох блокбастерів, яких з нетерпінням чекає польська публіка. Це «Quo Vadis?» за Г.Сенкевичем, який фільмує метр польського кіно Є.Кавалєрович, і «Напровесні» за Жеромським (реж. Ф. Байон, відомий з кінематографу «моральної тривоги»).

Обидва фільми планується випустити як телевізійний серіал і для великого екрану.

Телевізійні компанії, поруч з комітетом кінематографії і міською владою Гдині, беруть участь у фінансуванні й самого фестивалю.

Де ви, українські телекомпанії? Чи дочекаємося ми тих часів, коли союз кіно і телебачення в Україні дасть свої плоди і ми станемо свідками тріумфів вітчизняних фільмів на всеукраїнському фестивалі?