Берлінський міжнародний кінофестиваль відкривається 7 лютого і вочевидь багатьох потішить новими Стівеном Содебергом та Гас ван Сентом, а також завершальною частиною трилогії Ульріха Зайдля "Рай". Буде 19 фільмів основного конкурсу і неосяжні паралельні програми. Одне слово, тяжка доля кіномана на Берлінале-2013.
Голова журі нинішнього форуму - гонконзький режисер Вонг Кар-Вай. І хто може знати, що в традиційній соціально-політичній палітрі переважно європейського кінематографа сподобається цьому азійському меланхоліку? Який прославився мелодрамами відчуження "Падші ангели", "Чунгкінгський експрес" та "Любовний настрій".
Із кріслом голови Кар-Вай отримав і рідкісне право показати свій останній фільм "Великі майстри" (на відкритті). Це зовсім новий для нього досвід масового кіно в старому доброму азіатському жанрі бойових мистецтв, до того ж інспірований біографією одного з учителів Брюса Лі - майстра Іп Мана. Очевидно, що початок фестивалю обіцяє нокаут.
Саме так - "Нокаут" - називався торішній "жанровий" Стівен Содеберг, показаний поза конкурсом. Але претендент на нагороди нинішнього року "Побічний ефект", - швидше, відлуння іншої його роботи, "Зараження". Там світ руйнували віруси, тут - медичні препарати. Содеберг манкірував свого друга актора Метта Деймона і віддав головну роль Джуду Лоу.
Але Метт Деймон з'явиться у фільмі іншого поважного конкурсанта - Гас ван Сента. Цього разу жодних гей-протестів і підліткових рефлексій. "Земля обітована" визначена як "політичний трилер на сучасні екологічні проблеми".
Схоже, у його співвітчизника голландця Жоржа Слюйзера більше шансів на сенсацію. Слюйзер - режисер архісерйозний, він екранізував "Кам'яний пліт" Сарамаго. Ще серйозніше підійшов Слюйзер до свого проекту 20-річної давності. Тоді зйомки зупинилися через трагічне передозування американського кумира Рівера Фенікса. Який, до речі, прославився у Ван Сента у фільмі "Мій особистий штат Айдахо".
Фенікс - такий собі Джеймс Дін 90-х. Його імідж нервового вродливого юнака за ці роки нітрохи не постраждав і допоміг Слюйзеру зібрати модним нині краудфандингом (всім глядацьким миром) гроші на завершення драми "Темна кров".
Слава іранця Джафара Панахі, за чию свободу від іранської влади бореться світова кіноспільнота з Берлінським фестивалем в авангарді, залишається у фестивальному топі, незважаючи на заборону професії на батьківщині. Картина "Закрита завіса" з позначкою "зроблено нелегально" бере участь у головному конкурсі, і, як випливає з анотації, герої тут перебувають у відчайдушних пошуках режисера.
Вихід за рамки художнього прогнозується і в новому фільмі оскарівського лауреата Даніса Тановіча "Епізод із життя збирача заліза". Призабутий багатьма автор "Нічиєї землі", що виграв 2001-го "дядечка" в нерівній боротьбі з "Амелі", знайде на Берлінале ідеальну сцену для свого експерименту з акторами-непрофесіоналами в жанрі соціальної драми.
І знову на великому фестивалі після Канн і Венеції з'явиться Ульріх Зайдль. Геніально задумана (насамперед для фестивального довгожительства) трилогія "Рай" нарешті завершується фільмом про схуднення "Надія". Як і в попередніх частинах "Любов" і "Віра", Зайдль злобно-іронічний і безжальний до європейського способу життя та мислення. Надія на те, що після венеціанських нагород він заслужив ще й берлінські, у нього, безперечно, міцна.
А ось на що претендував француз Бруно Дюмон, знімаючи Жульєт Бінош у ролі Камілли Клодель? Адже їй не уникнути порівнянь із блискуче зіграною 25 років тому Ізабель Аджані роллю французької скульпторки, яка в прямому сенсі збожеволіла через нещасну любов до Родена та мистецтва.
І вже геть важко бути оптимістом із приводу нової ролі Катрін Деньов. Головна героїня фільму "На моєму шляху" - 60-річна бентежна буржуа - була виписана режисером і сценаристом Емманюель Берко спеціально під Деньов, яка у своєму статусі кінонебожительки, по-моєму, аж ніяк не здатна опуститися до ролі "простої жінки".
Простоту компенсує Берліну російське кіно. У Росії, як відомо, соціальних проблем шукати не доводиться, але всі більш-менш авторські експерименти на цю тему стають аутсайдерами в себе на батьківщині. Фестивалі - наймасовіший для них майданчик. Так фільму Бориса Хлєбнікова "Довге щасливе життя" пощастило прорватися на конкурс Берлінале. Схоже, Хлєбніков настільки поспішав, що не встиг попрацювати з назвою: однойменний фільм Геннадія Шпаликова йому згадали всі кому не лінь.
Жодних запозичень зі Шпаликова в іншому "Довгому щасливому житті", звісно, немає - швидше, алюзії на американську класику. Хлєбніков зняв російський варіант "Рівно опівдні", тільки замість шерифа-одинака в нього борець за правду - городянин, що приїхав у глибинку піднімати сільське господарство. Ведмедем росіян не злякаєш, а ось чи здолають росіяни берлінського звіра, побачимо.