Картонеро. Таке горде наймення, схоже за звучанням на «кабальєро», належить не шляхетним аристократам, а знедоленим, прибитим економічною кризою аргентинським збирачам макулатури. Скільки таких «героїв нашого часу» із в’язками використаних картонних упаковок товпиться біля наших «стимулів»…
І раптом — зустріч із абсолютно іншим використанням картону, яке перевертає уявлення про цей продукт вторинної переробки паперу. Скульптор і художник Олександр Лідаговський творить своє мистецтво із цього, здавалось би, зовсім не претендуючого на вічність матеріалу.
І воно вражає більше, ніж бронза чи мармур. Я не знаю, як субстанція, котру прийнято називати Богом, розробляла попередній ескіз світу. Але, гадаю, що принцип був схожим на той, яким послуговується Олександр. Так архітектори при макетуванні поділяють рельєф горизонталями, щоб підкреслити його вигини та перепади висот. Приблизно так кубісти намагались гнучкі форми натури спростити до поєднання елементарних геометричних фігур.
Але лаконічність у виконанні не вводить в оману щодо ренесансної прискіпливості та анатомічної безпомилковості авторських рішень.
Сам автор достатньо іронічно дивиться на пошуки в його роботах глибоких алегоричних символів. «Скульптура «Жінка на коні» — це саме жінка на коні і нічого шукати в них щось інше».
Олександр Лідаговський не самовпевнений «прожектер», він цілком усвідомлює свою майстерність. І його слова про те, що, поставивши мету організувати виставку в Луврі, він отримає бажане, не виглядає бравадою. До речі, народився митець у Гуляйполі, славетній столиці анархістської вольниці, де ті, що живуть у степових просторах, завжди дивляться у вічі, не ховаючи погляду.
Тільки вільна людина може творити «діючу модель Всесвіту» — саме так називає своє мистецтво Олександр Лідаговський.
P.S. Виставка відкрита в музеї Київського картонно-паперового комбінату в м. Обухові. Важко знайти для неї краще і символічніше місце. Хіба що дійсно Лувр?