У нашій Південній Пальмірі завершився міжнародний театральний фестиваль «Зустрічі в Одесі». Гостем форуму був чудовий і неперевершений Олександр Калягін, який поскаржився «ДТ» на тяжку долю театрів не тільки в Україні, а й у Росії.
Від таких фестивалів, безперечно, користі чимало. Вони й створюються для того, щоб допомогти творчим людям обмінюватися досвідом, навести якісь контакти. Наприклад, директора Одеської російської драми Олександра Копайгору — хлібом не годуй, а дай на гастролі поїхати! До речі, саме цей театр і готується до десанту в Орел — на сцену місцевого драмтеатру імені Тургенєва. Там планують показати чеховську «Чайку», яку в Одесі поставив Олексій Литвин.
А вже восени наступного року, можливо, здійсниться давня мрія одеситів і американський режисер Ніл Флекман поставить у нашому місті одну з сучасних п’єс. Отож геть кордони для творчих ідей та людей!
«Духовним батьком» (можна й без лапок) «Зустрічей в Одесі» вже котрий рік є драматург Олександр Мардань, чиї п’єси широко простують планетою... Його твори ставлять і в Києві, і в Москві, і в Тель-Авіві. На одеському форумі також знайшлося місце його твору.
Корисна акція в рамках форуму — майстер-класи викладачів сценічної мови. Адже часто трапляється, що в тому чи іншому спектаклі артисти як слід не знають, де зробити наголос у слові, котре вийшло із повсякденного вжитку. Це стосується не тільки російської мови. Голова СТД України Лесь Танюк також боровся за чистоту української мови на сучасних сценах, оскільки і з цим питанням не все гаразд.
Безперечно, бажаним vip-гостем у рамках фестивалю став Олександр Калягін — голова СТД Росії і просто чудовий актор. В Одесі він довго розмірковував над театральним майбутнім наших двох країн.
— Між нашими країнами існує кровоносна система, — каже Калягін. — І творчі форуми тільки сприяють розвитку і великої української культури, і великої російської культури. Ми всі вийшли з однієї купелі, тому й театральні долі наші переплетені. Хоча, звісно, сьогодні кожен театр – дуже ласий шматок для бізнесу, з погляду місця розташування будівлі. «Принада» цього свавілля полягає у спокусі зазіхнути на ласий кусень, забувши про мораль і духовність, щоб у результаті захопити будівлю... Адже театри завжди розміщені у привілейованих географічних точках — у центрі міст... І в нас у Росії бували такі спроби. Однак, на щастя, жодного театру не вдалося захопити! Хоча, на жаль, самі театри часто дають привід для таких атак, перетворюючись на антрепризні майданчики, викачуючи з глядача гроші низькопробними спектаклями... І вже влада починає дивитися на такий театр крізь пальці. На жаль, забувають, що театр має лікувати душу, як медик лікує тіло. Театр зобов’язаний розглядати людину з погляду її больових якостей.