Неприбутковий недержавний фонд «Ізоляція» як платформу культурних ініціатив» було засновано 2010 року в Донецьку на території колишнього заводу ізоляційних матеріалів. У червні 2014 року територію захопили озброєні представники самопроголошеної «Донецької Народної Республіки», після чого інституція перебралася до Києва. Попри переїзд, тема Донбасу постійно перебувала у фокусі програмної діяльності «Ізоляції». Нарешті влітку 2020-го платформа повернулася на Донеччину, а саме — в невелике місто Соледар.

«Ізоляція» — помітний гравець на культурному полі України. Має ім’я, репутацію й досвід і спільно з іншими інституціями та ініціативами формує і розвиває сучасний культурний ландшафт країни. Її переїзд до невеликого міста на Донеччині — населення Соледара трохи більше 11 тисяч людей — це нові можливості й перспективи зростання для місцевої громади, міста і регіону загалом. А також добрий приклад для інших малих міст, що показує, яких результатів можна досягти в короткостроковій і довгостроковій перспективах, якщо місцева громада готова визнати культуру одним із пріоритетних напрямів.

Серед можливих переваг для локальних громад, які дає культура, — якісне дозвілля, залучення місцевих жителів до реалізації культурних проєктів, нові робочі місця, розвиток культурної й туристичної інфраструктури, а отже прихід нових інвесторів, вихід місцевого малого бізнесу з тіні та нові життєві сценарії для молоді, яка шукає самореалізації.

Десять місяців у Соледарі: перші результати

Для «Ізоляції» важливо робити не просто артпроєкти, а такі, що сприяють змінам, зокрема й інфраструктурним. Звісно, ми не можемо поліпшити дороги або загальну якість життя в місті, але можемо це життя зробити більш наповненим та усвідомленим. У Донецьку занедбаний завод ми перетворили на мистецький простір. У Києві створили культурний простір IZONE. Звісно, нам хочеться зробити щось схоже і в Соледарі, але на це потрібні великі кошти й час. Утім, дещо ми вже встигли втілити в життя.

Першим масштабним проєктом «Ізоляції» на новому місці стала серія короткочасних резиденцій для митців «Заземлення», яка триває до серпня 2021-го. Її мета — мовою сучасного мистецтва привернути увагу до екологічних і соціальних проблем у регіоні, спровокованих людською діяльністю. Митці упродовж тижня живуть у Соледарі й працюють над мистецькими проєктами, які потім залишаються в місті. З січня тут уже побували митці з Києва, Теребовлі, Львова та інших міст. Вони працювали над інсталяціями, відеопроєктами, саундартом, текстами, скульптурами. Зустрічалися з місцевими жителями, читали лекції, ділилися досвідом.

Платформа відкрила в Соледарі й оновлений офіс. Тут команда «Ізоляції» завжди готова розповісти всім охочим про свої плани, поділитися інформацією та корисними лінками. Місцевим жителям ми пропонуємо лекції та публічні події на тему сучасного мистецтва. Окремий важливий напрям роботи — лекційна програма для молоді про сучасне мистецтво, а також про різні можливості: онлайн-табори, стипендії, гранти тощо.

Важливо наголосити, що ми прийшли не на порожнє місце, не в пустелю, до нас тут уже був певний досвід і певні напрацювання у сфері культури. Ми можемо бути каталізатором культурних трансформацій, але вони неможливі без бажання та активного залучення місцевої влади, громади і бізнесу. Лише співпраця дає плоди.

Сила — у синергії

Серію коротких резиденцій для митців «Заземлення» ми запустили наприкінці минулого року у співпраці з соледарським Будинком культури та за підтримки Соледарської міської ради. Головний донор проєкту — Український культурний фонд. Така форма співпраці з місцевою громадою дає можливість активно залучати соледарців до діалогу, розуміти їхні культурні потреби і пропонувати їм речі, які їх справді цікавлять. Наприклад, Юрій Кручак і Юлія Костерєва, що представляють мистецьку ініціативу Open Place, під час резиденції спільно з місцевими підлітками створили відео про занедбаний Білокам’янський завод вогнетривких матеріалів. Дослідити цей об’єкт митцям запропонували самі школярі. А мистецький дует із Києва @shallow_wat та @some_static_pictures — Ірена Тищенко і Тетяна Павлюк — залучили молодь до створення інсталяції, в якій використали воду, штучну кров та кристали кам’яної солі. Розповідають, що результат сподобався всім учасникам дійства.

А недавно ще один резидент — відомий скульптор Астіан Рей — представив у Соледарі свої скульптури «Люди-акули». На презентації соледарці активно розпитували художника про матеріал, техніку, а також про ідею, яку він вклав у свої роботи. Вийшов цікавий діалог. Ми плануємо подарувати ці скульптури місту. Хочемо з кожним приїздом митця або дослідника привносити у місто щось нове, що робило би Соледар більш привабливим і для місцевих жителів, і для туристів. Адже культура — це не лише умовна гарна картинка, це взаємозв’язок із економікою, з розвитком регіону, з підвищенням самосвідомості місцевих жителів.

У нас як у культурної інституції є короткострокові й довгострокові плани. Серед короткострокових — у співпраці з органами місцевої влади Соледара збільшити кількість культурних подій у місті й загалом в ОТГ. Щоби ґрунтовніше укоренитися тут, нам потрібна підтримка. Йдеться не лише про інфраструктуру чи фінансову підтримку, а й про розуміння локального попиту на культурний продукт, про потреби місцевих жителів у питанні культури. Скажімо, ми хочемо говорити більше про сучасне мистецтво, а людям, можливо, потрібно більше базових понять — що таке взагалі культура, навіщо вона. І саме співпраця з місцевим Будинком культури допомагає нам зробити наші програми максимально ефективними й цікавими для соледарців.

Також серед короткострокових цілей — знайти дофінансування на наш особливий проєкт «Гуртобус». Щоб уже найближчим часом він — як пересувний майданчик для кінопоказів та проведення різних майстер-класів — почав подорожувати містечками України, зокрема й Соледарською ОТГ.

У довгостроковій перспективі — підтримка інфраструктурних трансформацій. Зараз ми подали заявку на грант від Європейського Союзу, вона пройшла перший етап відбору. Чи отримаємо ми фінансування — майже мільйон євро, — дізнаємось у липні. За умовами гранту, кожен із партнерів повинен забезпечити не менше 10 відсотків співфінансування, і місцева влада як партнер нас підтримала. Цей проєкт розрахований на 26 місяців, у нього ми заклали не лише розробку гучної культурної програми, а й часткову реконструкцію Будинку культури в Соледарі та надання субгрантів митцям із інших міст, щоб вони приїжджали працювати тут над своїми проєктами. У нас добре й детально продумана програма, яка враховує інтереси як Соледарської ОТГ, так і загалом Донецького регіону. А згодом вона може бути імплементована по всій Україні.

Якщо ж ми не отримаємо цього гранта, то шукатимемо інших можливостей для втілення в життя нашого проєкту. Буде нелегко, проте результат того вартий.

У довшій перспективі ми б хотіли долучатися до розбудови стратегічних планів розвитку як туристичного, так і культурного сектора Соледарської ОТГ. Спільно з органами місцевої влади і місцевою громадою сформувати єдину культурну програму, яка поєднає в собі міжнародний досвід роботи «Ізоляції» з досвідом та попитом на локальному рівні.

Місто вже змінюється

Те, що культура зрештою привабить у регіон нових інвесторів і стане каталізатором для змін — цілком реальний сценарій у розрізі кількох років. «Ізоляція» вже привернула увагу людей до Соледара своїми мистецькими проєктами. Крім активної циркуляції згадок про місто у ЗМІ, можна помітити й дуже практичні зміни, що вже відбуваються тут. У контексті наших проєктів, зокрема артрезиденції «Заземлення», ми починаємо активно говорити про першочергові речі — де переночувати, де попоїсти, як вирішити питання з локальним транспортом. Щоб це було якісно, зручно й легально. Попит уже є — має підтягнутися й пропозиція.

Я впевнена, що з часом кількість офіційних пропозицій найму житла і транспортних послуг лише зростатиме. Спочатку нам було дуже складно знайти таксиста, який має ліцензію, офіційні документи і може виставити нам рахунок. А тепер уже легше. Через рік буде ще легше. Бо люди розумітимуть, що їм вигідно відкривати власний бізнес у правовому полі, вигідно працювати легально й сплачувати податки. Бо це дає їм ширші можливості та привабливіші умови праці. А розуміння цих речей безпосередньо впливатиме на локальну економічну ситуацію.

Крім того, мистецькі проєкти є додатковим стимулом для людей відвідати Соледар. Плануючи поїздку, вони бачать, що в містечку, крім екскурсій у дивовижні соляні шахти, працює й інша культурна програма. Це додаткова пропозиція для туристів і додаткова туристична цінність міста. Всі знають, що в Соледарі є чудові соляні шахти, а що ще?

Культурні проєкти важливі і для місцевої молоді, особливо коли йдеться про малі промислові міста, де життя сконцентроване довкола шахти чи заводу. Вони показують інші життєві сценарії. Що реалізуватися можна не лише в шахті або на підприємстві та що для цього не обов’язково виїжджати з рідного міста. Треба формувати насичене культурне середовище, де молоді люди зможуть не лише задовольнити потребу в якісному дозвіллі, а й реалізуватися як фахівці, знайти себе, зробити свій внесок, зокрема, і в економіку міста. 

Уже зараз резиденції показують, як це діє і як це може бути в майбутньому в значно більших масштабах. Наприклад, один із наших резидентів замовлятиме в місцевих швачок костюми, а не шитиме їх у Києві. У Соледарі є велике розмаїття продуктів і послуг, які можна залучати під час реалізації культурної програми. Це і артпродакшн, і підготовка проєкту, і монтаж виставок, і транспортні послуги тощо. Простіше й раціональніше шукати місцевих підрядників, ніж везти людей із Києва чи з іншого великого міста. Чим більше культурних проєктів у місті — тим більше можливостей для місцевих застосувати свої професійні вміння й навички. 

Звісно, є зона ризику, про яку треба говорити, — це близькість до лінії бойових дій. Така близькість уповільнює розвиток регіону. Але я дуже сподіваюся, що наша робота, наші культурні проєкти згодом м’яко змістять ці акценти. Адже культура насправді значно сильніша, ніж ми думаємо. І коли йдеться про зміни, зокрема й економічні, — потрібно тримати це у фокусі.