Літо, як відомо, мертвий сезон для будь-яких починань, крім відпочинку. Та перероджений із кабельного КТМ на кабельно-супутниковий телеканал К1 вирішив зламати ці стереотипи й розпочав своє мовлення 20 червня. Цьому передувала велика організаційна й творча робота впродовж року й двотижнева масована, досить агресивна рекламна кампанія.
Головна концептуальна фішка нового каналу — «для тих, хто не дивиться телебачення», — на мій погляд, дуже суперечливий. Адже «хто не дивиться», той навряд чи програму ТБ у руки візьме, отже, не зацікавиться навіть дуже якісним пакетом фільмів, який пропонує канал, а подивиться їх на кіноекрані.
Другий постулат, що звучить у всіх рекламних роликах, — «культ першості». Він, правда, трохи нагадує вже затерте — «ми перші на першому», але є сенс розібратися, у чому ж ця першість полягає.
Так, багато якісних електронних заставок. «Одяг» К1 свідчить про те, що гроші в каналу є. Картинка гарна, але не концептуальна, як це було колись у НТВ, котрий десять років тому вразив глядачів своїм електронним дизайном.
Сучасна, стильна студія для інформаційних програм «Один день» і «Один тиждень» теж свідчить про серйозні капіталовкладення. Шкода лише, що ведучі в ній «безконтактні» між собою і з глядачем, дуже провінційні, середньостатистично вдягнені й, мабуть, самі дико нудьгують під час невиправдано довгих сюжетів. Найчастіше, додивившись сюжет до кінця, важко зрозуміти, про що він і заради чого знятий, початок уже давно забуто. «Ми не шукаємо сенсацій, ми самі їх створюємо» — такий слоган інформаційної служби каналу. Хто ж герої цих сенсацій? Меценат Леонід Кучма, зруйнована Берлінська стіна і «остальгія»; наша «національна гордість» — свині та їхній раціон; адміністративно-територіальна реформа крізь призму родичів державної особи, яка має до неї безпосереднє відношення і знову екс-президент у ролі мецената, що задумливо слухає спів юного донецького солов’я. Звичайно, сюжетів було набагато більше, але тематичний напрям, загалом, зрозумілий.
Канал багатий на власні програми, претендуючи й тут на «право першості»: «VIP» веде Віталій Портников, і програма присвячена «натурі, що йде» — політбомонду недавнього, але спільного минулого. «21 вересня», ведучий — харизматичний Микола Вересень, котрий мігрує по каналах, щодня рівно о 21.00 веде розмову з «героєм дня» (нічого не нагадує?). А оскільки візаві не завжди балакун, ведучий часто забиває гостя, плетучи своє словесне мереживо. «Своя роль», у якій Ірина Гордійчук, що вміє розговорити будь-яку зірку й чудово володіє професією, на мій погляд, з волі ідеологів програми залишається в тіні. Її герої — Микита Михалков, Сергій Маковецький, Олег Табаков та інші, не менш визначні діячі російської культури. Створюється враження, що ідеологи каналу повністю звели нанівець авторське начало, що настільки властиве переліченим вище, таким різним, але цікавим журналістам. Усі програми знято й змонтовано за однією схемою. Напевно, якщо вже робити ставку на журналістське ім’я, то слід надавати журналісту більше свободи творчості. До речі, «Позаочі» і «Телеформат» грішать тим же — й у виборі героїв, і в манері подання відчувається тверда рука управлінців.
Колись, заповнюючи ефір «власним мовленням», на каналі КТМ із ночі до ранку телеекраном плавали акваріумні рибки. Тепер у сітці власна «програма» під гучною назвою «Нічне життя». Не знаю, скільки вечорів провели в поїздках містом оператори К1, скільки часу пішло на монтаж настільки оригінальної програми, але з ночі до ранку їде екраном той самий потяг метро, ті самі люди доїдають картоплю фрі з пакетика «Макдональдса», та сама дама гальмує свою машину біля перехрестя тощо. Що це? Турботливе ставлення до екранного часу, яким можна з користю розпорядитися в спекотні передвиборні дні?..
Глядача мало цікавить, хто стоїть за каналом і які гроші в нього вкладені. Його приваблює яскрава, різноманітна картинка й персоналії, на які, до речі, поставило свого часу безпрограшну ставку НТВ. А управлінська авторитарність його погубила. У нового телеканалу К1 є ще можливість для маневрів.