Якщо нарікають, що сьогодні мало пишуть гарних дитячих книжок, то стосується це передусім поезії для дітей. Так уже повелося — хто вміє писати добре, намагається писати книжки для дорослих. А дитяча література залишається справою тих, хто не знайшов собі місця в «дорослій» (з ідеологічних чи якихось іще принципів), або вже просто відвертих диваків.
Проте автор, який пише для дітей, — це, безперечно, дорослий автор. Звернення до дитячої аудиторії виключає хворобливе і якесь підліткове прагнення кожним своїм рядком повідомляти світу Дещо. А передбачає скоріше, навпаки, готовність придивитися й прислухатися до цього світу і з подивом виявити, що він тобі подобається. Візьмімо бодай Чуковського — тексти жахливі, але до чого ж сонячні...
Саме це слово — «сонячний» — спадає на думку першим, і коли береш до рук «Звірячу абетку» Івана Андрусяка. І не скажеш точно, чиє це досягнення — автора віршів чи художника Ольги Гаврилової, котра оформила книжку симпатичними і дуже яскравими, по-дитячому не схожими на себе звірятами. Слон тут справді рожевий, страус — рум’яний, а єхидна — просто рибонька.
Ідея поєднати абетку і тварин дуже поширена. Певне, десь вони в нашій дорослій уяві поруч стоять — дитинка і тваринка. Інакше кажучи, «дітки в клітці». Інша річ, як це «спечено». У більшості випадків малюють велику літеру, а поруч із нею таку ж велику і, головне, дуже схожу «на справжню» тварину. На добрий текст авторів-творців, як правило, не вистачає. Для дітей спробуй-но напиши. Це читач вибагливий, йому чіткість подай — чіткість рими, чіткість ритму.
Іванові Андрусякові вдається не лише чесно починати кожний віршик із відповідної літери і заявленого в назві слова. Він вдається до суто «дитячих» хитрощів для запам’ятовування — добираючи риму до назви тварини в першому ж рядку: «Іхтіозавр прийшов на базар». А то й іще коротше й простіше. Адже не секрет, що діти важко запам’ятовують окремі літери, трохи краще — слова, а зовсім добре — короткі ритмічні фрази-приповідки.
Окрема складність — підібрати на кожну літеру тварину. Ніколи не пробували? Не так уже й просто. Наприклад, на літеру «Е» — що в російській, що в українській — ніякого вибору. Ему-страус на всі випадки життя — що в Заходера, що в Андрусяка. Один тільки Маршак викрутився з «ескімоським псом». Але це, погодьтеся, неспортивно — пес він і за Полярним колом пес.
Єдине, що можна закинути авторові, — не завжди чітко витриману ритміку. Ритм цілого вірша іноді приноситься в жертву першому рядкові або обтяжується довгими словами, які дитині важко артикулювати. «Анаконденят» і «шиншиленят» ми із сином, наприклад, так і не подужали.
Що ж, будемо рости.