Іван Малкович розповідає про молодих поетів, об'єднаних під обкладинкою "Антології", а також натхненно цитує вибрані твори.
Кілька років тому у відділі культури DT.UA виникла ідея ближче познайомити наших читачів із молодими обличчями нової української поезії - поетами-мілленіалами. Тими, хто ступив на поетичну територію саме у третьому тисячолітті. Цикл інтерв'ю з поетами Мирославом Лаюком, Тарасом Малковичем, Дмитром Лазуткіним, Любою Якимчук та іншими зацікавив читацький загал. І згодом редакційна ідея отримала сценічне втілення, коли Київський Молодий театр створив сценічну імпрезу (режисер Анатолій Петров), представивши молодих поетів "великим планом" у театральному просторі своєї Камерної сцени.
Між тими подіями і новою "Антологією" - зовні нічого спільного. Це два абсолютно різних проекти.
Втім, безумовно, їх об'єднує місіонерська ідея - допомогти читачам (слухачам) у розбурханому фейковому світі почути щирі голоси молодих. Тобто того покоління, яке визначатиме завтрашній день українського поетичного небосхилу.
"Антологія", яка народилася у видавництві Івана Малковича, - не просто збірник текстів, а явище знакове, це таке собі колективне поетичне "фото" нового покоління. І, вочевидь, ця "Антологія" - серед найважливіших подій теперішнього "Книжкового Арсеналу".
Майже 500 сторінок книжки об'єднують твори 74 молодих поетів. Упорядник Мирослав Лаюк, а також видавець Іван Малкович прагнули відібрати і найкращі тексти, і найцікавіших авторів. Доволі різних авторів, - у них різний світогляд, різні рівні поетичного мислення та образотворення. Врешті, різні міста (місця) України, де й народилися поети.
У вступній статті до "Антології" літературознавець Ростислав Семків пише: "…з огляду на форму, тепер не має жодної різниці, в риму чи без неї. Сприймають і те, і те, слухають і тих, і тих". Чудові верлібристи, як Остап Сливинський, Олег Коцарев, Богдана Матіяш, Заза Пауалішвілі, Лесь Белей, Тарас Малкович, Мирослав Лаюк, Ігор Мітров (та не буду ж я всіх перераховувати) мирно співіснують з міцними адептами римування, як Дмитро Лазуткін, Анна Малігон, Лариса Радченко, В'ячеслав Левицький чи Катерина Бабкіна…".
Іван Малкович, гортаючи сторінки "Антології", каже, що наклад (якщо говорити про поезію) - доволі вагомий: 2, 4 тис. примірників. Хоча, наприклад, одне з попередніх видань "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" - "Антологія української поезії ХХ століття: від Тичини до Жадана" - має абсолютно феноменальний наклад: 11,5 тис. примірників. Ця "Антологія ХХ століття" чотири рази перевидавалася, доповнювалася іменами раніше невідомих поетів.
- Я тішуся з того, що "Антологія української поезії ХХ століття" виявилася такою успішною, - каже Іван Малкович. - І мені постійно хочеться додавати до цієї "Антології" інших, раніше незнаних, поетів. От таких, наприклад, як Василь Труш-Коваль. Його 24 вірші "виніс" із Колими літературознавець Г. Майфет - багаторічний в'язень ГУЛАГу. А сам поет залишився там навіки. Хоча ув'язнені митці були переконані: якщо Труш-Коваль усе ж вийде на волю, то українці носитимуть його на руках.
- Якщо докладніше саме про цього маловідомого поета…
- Василь Труш-Коваль родом з Київщини. І, очевидно, хтось із його роду був серед холодноярівців. Тому що в одному вірші поет зашифрував імена сотників Холодного Яру. І цей шифр випадково розгадав Юрко Винничук. Він, власне, і показав мені вірші незнаного поета, що писав воістину прекрасні, могутні вірші.
Зізнаюся, коли натрапляю на таких поетів, то заради них скорочую для нових видань "Антології" добірки авторів мого покоління (включно з упорядником).
Хоча, до речі, в "Антологію української поезії ХХ століття" фактично треба було б включити бодай двох-трьох поетів, які якраз розпочинають нашу нову "Молоду антологію". Зокрема Остапа Сливинського чи Дмитра Лазуткіна. Їм уже по 39. Та, оскільки нещодавно ЮНЕСКО трохи посунуло кордони "молодості", я вирішив цим скористатися в такий спосіб…
Але - з іншого боку - "Антології молодої української поезії ІІІ тисячоліття" завершується віршами 17-річного Станіслава Новицького, що народився в самому кінці 2000-го року.
Я вже мав здавати до друку "Антологію", аж раптом надходить лист із віршами. І щось мене в них зачепило. Я не знав ані автора, ані його віку. Показав ці вірші Мирославу Лаюку, йому теж сподобалось.
Ось так в "Антології" і з'явився наш наймолодший автор. От він пише:
Десь у полі лежить кам'яна баба, обличчям у землю
Її сльози сьогодні падають на землю, де наша історія забула прокинутись.
Тихо вночі, коли темрява поглинає вологу шкіру землі
Хтось запросив до нас пітьму, що не стукає у двері
Біля її ложа гріє долоні трава…
- Принцип розташування текстів - не за стилями-напрямами-темами (і не за регіонами), а за хронологією?
- Так, принцип хронологічний - від старших до наймолодших. Спочатку "Антологія" мала закінчуватися текстами Іллі Камінського, який народився в Одесі, а сьогодні живе у США. Вирішили дати його вірші, пов'язані з Україною, в українському перекладі.
Але, як бачите, в структуру "Антології" втрутилася доля. І тепер, ніби підсумовують поетичний доробок покоління, є 39-річний поет, який народився в Одесі, і 17-річний поет, який народився в Одеській області.
- А якщо говорити про "географічну" складову - хто і звідки?
- Вся Україна. І Західна Україна, і Східна, і Крим. Особливість "Антології" ще й у тому, що вона "урбаністична". Тобто відбиває становище української нації на даний момент, адже дві третини українців сьогодні проживають у містах. І це об'єктивна реальність.
- У "Антології" маємо твори 74 молодих поетів. Але, очевидно, це вже підсумок. А скільки авторів розглядалося на старті проекту?
- Спочатку було понад 150. Але така кількість передбачає певне "миготіння" - один-два вірші. Втрачається певна "епічність" покоління, важко вкласти в голові певний поетичний образ покоління.
До того ж вірші тепер загалом неримовані. І тоді тексти 150 авторів могли б скидатися на таку довгу-довгу вовчу пісню, коли вже не розрізняєш ні голосів, ні індивідуальностей. Тому й хотілося увиразнити цю "Антологію". До того ж наклад досить великий.
- Усе-таки великий?
- Так, мені здається, навіть завеликий, бо все ж це молода поезія. І тут, звісно, є ризик. Бо й собівартість книжки серйозна, і поезія нині доволі далеко від масових запитів.
- Можливо, хтось із цих 74 поетів вам чимось найближчий - образністю, світовідчуттям? Поетичним мисленням? Можливо, найближчий не тільки як поет, а і як особистість, котра збігається з вами певними внутрішніми "римами".
- Мені важко відповісти на це запитання. Єдине, що скажу, - з того, що увійшло в книгу, мені переважно все більш-менш цікаве.
Звісно, є 8-10 поетів, які особливо "чіпають". Є окремі вірші, які співзвучні мені своєю образністю. Наприклад, вірш Єлизавети Жарікової з Луганщини (вона закінчила Київський університет імені Шевченка і мешкає в столиці) "Повітряний змій" вразив метафорою, попри те, що сучасна молода поезія не надто метафорична, вона така, знаєте, кліпована, трохи рвана. А тут:
Світися жовта монетко! Тримайся жовта монетко.
Сідайте янголи, край півпорожніх ліжок…
І знову оранжеві проблиски над дорогами,
І небо кипить, і святиться ім'я Твоє.
І в'ється повітряний змій, мов гачок, на який хлопчаки ловлять Бога.
У них не клює…
До речі, колись у юності нас із Герасим'юком і Римаруком називали "метафористами", тому, можливо, я такий небайдужий до метафор.
- Як гадаєте, що, крім кліпового мислення, вирізняє молоде покоління поетів? Я би сказав, покоління поетів-міленіалів, які народилися у 80-х ХХ століття? Що їх відрізняє від вашого покоління - в етичних комунікаціях зі світом, друзями, суспільством? І від вас особисто - що їх відрізняє?
- Вони вже майже не римують… Багатьом із них рима непотрібна…
- Чому зникла рима в українській поезії?
- У світовій поезії вона зникла доволі давно. В українській поезії рима, на щастя, іноді все-таки є. У того ж Сергія Жадана і в тих, "хто під нього". А у світі рима лишилася хіба в поп-піснях. Навіть у рок-композиціях тепер уже не аж так римують.
- Це така ознака певної поетичної "деструкції", або, так би мовити "нової некомунікабельності", коли автор і не чекає у відповідь жаданої "рими"?
- Якщо зважати на класичну американську поезію, то там і Вітмен не римував. У тій-таки Америці тепер виходять поетичні книжки, наклад яких - 100-200 примірників. І це навіть у відомих поетів. Інколи, коли американські поети приїжджають в Україну і з'ясовують, що в нас поетичний наклад може становити кілька тисяч примірників, це їх шокує. Бо ж там книжечки-метелики на 16 чи 32 сторіночки.
Сучасна поезія давно "герметизувалася". Переважній більшості вона взагалі непотрібна. Поетів, як правило, не чують у суспільстві. І той голос, і місце, яке раніше посідала поезія, здебільшого перебрала на себе рок-музика. У рок-композиціях резонує музика і, зливаючись зі словом, вона іноді створює таку оманливу глибину. Але ж якби просто прочитати той текст, то без музики він багато втрачає.
В Україні, звісно, нам легше пригадувати й цитувати римовану поезію. Її загострена афористичність (загострена саме римою) ніби магнетизує текст, слово до слова тягнеться, - і людині легше запам'ятати окрему цитату.
Тому, очевидно, творчість попередників більшою мірою присутня в нашій поетичній пам'яті. Сьогодні, наприклад, поезію Ліни Костенко читають, мабуть, не менше, ніж Шевченка. Принаймні розпроданий 90-тисячний наклад її "300 поезій" вражає!
- Пане Іване, а коли з'явилися найперші поетичні тексти вашого сина Тараса?
- Він диктував їх у Карпатах моїй покійній сестрі. Йому було тоді п'ять рочків. Вона й записувала його перші писання. А коли Тарасу було вісім чи дев'ять років, я "видав" його першу поетичну книжечку в 15-ти примірниках - для найближчих, зокрема і для його хрещеного батька Віктора Неборака. Та книжечка називалася "Райська вода".
- З вашого дозволу зацитую одну з його поезій, яка мені чимось близька.
"Ви бачите біля сцени в повітрі загусло декілька сотень тріщин
Глядачі усі до одного оформилися в сухість скульптур
Зліплених з вогких від ще не засохлої глини старих газет…"
- П'ять років тому у Тараса вийшла збірка поезій "Той хто любить довгі слова". Власне, це єдина його поетична збірка. Він пише небагато. Можливо, це у нас щось сімейне? Хоча, виявляється, я в його віці навіть більше писав, ніж він.
- А чому рідко пише?
- Гадаю, це творча вимогливість до себе. Але він, наприклад, у 2016 році упорядкував "Антологію молодої поезії США" у власних перекладах. Він був стипендіатом програми Фулбрайта в Колумбійському університеті Нью-Йорка і досліджував сучасну американську поезію, перезнайомився з багатьма з них.
- Якщо говорити про тематичні пласти поетичної атмосфери в новій "Антології", то, скажімо, відчутний у ній (хоча би подекуди) голос поета-громадянина, так звана громадянська лірика?
- Небагато, але іноді є. Вони здебільшого свою громадянськість, сказати б, свідомо мікшують і гротескують. Хоча в "Антології" є відомий вірш Іри Цілик "Повертайся живим", який став піснею.
Є також в "Антології" єдиний російськомовний твір - відомий вірш Анастасії Дмитрук "Никогда мы не будем братьями", який став одним із поетичних символів Майдану Гідності.
- Якщо розглядати контекстуальні пласти, то яке, на ваш погляд, місце нашої сучасної поезії у "великому світі", у європейському вимірі? Які особливі відтінки саме української поезії в загальному суголоссі?
- Я не так достеменно стежу за найновішою європейською поезією. Трохи більше знаю південних слов'ян, там є сильні особистості. Тож, за моїми відчуттями, наша молода поезія - надзвичайно цікава.
- А як гадаєте, сьогодні інтернет більше популяризує молодих авторів - чи, навпаки, розмиває індивідуальності, адже в Мережі "можна все".
- Очевидно, що інтернет сьогодні існує як самвидав. І саме поезія в Мережі мене дратує набагато менше, ніж інші види писемної творчості. Бо добрий редактор потрібен усім. Колись "професійні ази" ми опановували на літературних студіях, де було багато суперечок і прискіпливих обговорень. А тепер - своя рука владика - публікуй що завгодно!
- У теперішнього покоління молодих поетів більше віри чи зневіри - у текстах, у тембрах?
- Хоча іноді вони й говорять зневіреним тоном, мені здається, що віри все-таки більше. І, можливо, навіть їхня зневіра - лише "поетичне тремоло".
- А у вас особисто чого більше - віри чи зневіри?
- У мене? Гадаю, я не надто від них відрізняюсь. Усе-таки, мабуть, більше віри. Попри все!
- Якби була нагода адресувати нашим читачам хоча б один поетичний текст із "Антології", що б ви вибрали і порадили надрукувати?
- Ой, це дуже непросто... Учора я читав дружині один вірш Андрія Любки. То, щоб довго не вагатися, опублікуйте його. Гадаю, він багатьом сподобається.
Жінко прекрасна, хліб мій насущний,
Дякую тобі сьогодні, що ти є,
Що ти напускаєш воду у ванну,
Жінко прекрасна, що змиваєш лак на нігтях,
І вводиш мене у спокусу постійно,
Жінко прекрасна, хліб мій насущний,
Дукую тобі й завтра, і післязавтра, і повсякчас за те,
Що ти є, і вводь мене у спокусу, жінко прекрасна,
І дивися на мене лукавим поглядом,
І голосно видихай, сідаючи в гарячу воду,
І проси намилити спину, хліб мій насущний,
Жінко прекрасна, і святися, тобто світися
Вночі то ногою, то щокою, губою трися,
Хліб мій насущний, тричі і тричі скрикни,
Жінко прекрасна, що живеш у моєму серці,
Що спиш у моєму ліжку, що будиш мене зранку,
Хліб мій насущний, хай буде воля твоя,
Хай грає твоя улюблена музика і горять
Ароматичні свічки, жінко прекрасна,
Я є тіло твоє, я є кров твоя, хліб мій насущний,
Жінко прекрасна з таким сумним іменем,
З таким тихим поглядом і такою маленькою долонею,
Хліб мій насущний, і вдома, і на роботі, і коли ти близько,
І коли ти далеко, жінко прекрасна,
Думаю про тебе, ти дай мені трохи щастя сьогодні,
Дай мені завтра, хліб мій насущний,
Жінко прекрасна, в ім'я твоє,
В ім'я твоє, в ім'я твоє -
Тричі в ім'я твоє.