Ірен Роздобудько написала мемуари. Ставлення до цього факту могло би бути, м’яко кажучи, неоднозначним. Адже, по-перше, мемуари пишуть, зазвичай розмінявши п’ятий-шостий-сьомий десяток. А по-друге, залишивши за собою купу видатних справ, написаних картин, виданих книжок тощо. Чого не можна сказати про Ірен, яка взялася за цю дивну справу в розквіті життєвих і творчих сил.
Але сприйняття мемуарів Роздобудько однозначно позитивне. Адже авторка сама на перших сторінках зізнається в тому, що написати спогади їй запропонували. За таких обставин, так би мовити — явки з повинною, важко комусь пред’являти претензії і звинувачувати у нарцисизмі. Тим більше що Роздобудько чесно виконала завдання. «Переформулювання» — якісний автобіографічний твір, написаний у традиційному стилі Ірен: сентиментальному, чуйному, легкому.
Колись Андрій Кокотюха, напевно у спробі узагальнити та систематизувати свої мемуари, кожен їх розділ називав: «про те, як...». Далі у двох чи навіть
трьох реченнях давався стислий перелік викладених нижче подій. Так-от, Ірен Роздобудько вдалося знайти краще вирішення. Кожна її оповідь починається словами «одного разу...».
Твір, зітканий з безлічі таких «разів» — історій з власного життя, подекуди схожий на щоденник. Щоденник, у якому ніби вирвано аркуші з окремих розділів.
До того ж їх вирвано таким чином, що, дякуючи Богу та авторці, читачі позбавлені відвертих описів особистого життя пані Роздобудько. Жодних нарисів про тяжке дитинство з дерев’яними іграшками, жодних підліткових рефлексій та інтимних сцен, як у автобіографічному романі «Сьомга» Софії Андрухович. Жодних розповідей про горілчано-пивні письменницькі посиденьки та вічне похмілля, як у Кокотюхи.
Роздобудько описує різні миттєвості — про роботу в ресторані, в цирку, у відеосалоні, в опозиційній газеті та глянцевих журналах, про «Коронацію слова», про інтерв’ю з Жириновським, Лимоновим та зустріч із Шерон Стоун, про своїх друзів. До речі, добрячий шмат книжки віддано інтернет-листуванню з подругою — письменницею Ларисою Денисенко. Так само, як і інтерв’ю із самою Ірен Роздобудько та рецензіям на її твори.
«Це не спогади. Тут немає жодної хронології. Це просто неправильна книга», — каже Ірен про свою книжку, додаючи, що уникнути нарцисизму в ній можна тільки сміючись над собою. Саме ця самоіронія автора і є тією складовою, завдяки якій зникає читацька іронія, коли до рук потрапляє «Переформулювання». І через це вражаюче щире вміння сміятися над собою мемуари стають цілком достойним чтивом у період очікування повноцінного роману Ірен Роздобудько.