На українських книжкових полицях – гучна "прем'єра". Ден Браун, автор "Коду да Вінчі" та "Ангелів і демонів", презентує свій новий твір. "Інферно".
14 травня цей роман вийшов англійською мовою. 26 липня – українською. І лише у вересні з'явиться російський переклад. Книжка, принаймні на англомовному ринку, викликала ажіотаж ще до початку продажів: перший наклад – 4 млн примірників, рекордні попередні замовлення; крім того, видавці потурбувалися (і коштувало їм це недешево), аби в атмосфері повної секретності її переклади французькою, німецькою, іспанською, каталанською, італійською та португальською вийшли в один день з оригіналом.
В "Інферно" головний герой знову Роберт Ленґдон, і йому ніколи не було так зле. Тато Браун на старті роману відібрав у нього всі види пам'яті, крім знаменитої ейдетичної. Простіше кажучи, через постріл у голову гарвардське світило отримало ретроградну амнезію: Ленґдон не впізнає знайомих, не відає, чому опинився Італії, а тим більше - з якого дива на нього полюють найманці, кілер, таємні служби.
А ось ті ділянки професорського мозку, які відповідають за зорові враження, не постраждали. Як і раніше, фахівець із дешифрування символів кулеметно видає лекції з історії мистецтва та архітектури. А на що він ще здатен?
Порівняно з попередніми романами, де сумирний науковець перешкоджав світовим змовам, наче агент нацбезпеки ("Янголи і демони", "Код да Вінчі", "Втрачений символ"), в "Інферно" він зовсім здитинів і скидається на пішака, яким маніпулюють усі кому не лінь.
Знайшовши зашитий у піджаку загадковий циліндр і з допомогою випадкової приятельки Сієнни Брукс зрозумівши, що це закодоване послання, пов'язане з "Божественною комедією" Данте Аліг'єрі та погрозою з боку божевільного генетика Цобріста чумою знищити половину землян, Ленґдон вдається до звичної стратегії: гасати містом, шукаючи підказок у храмах, музеях, палацах.
Американський письменник змінив лише тло: цього разу персонажі метушаться переважно у Флоренції, менше - Венеції та Стамбулі. Сюжет, перипетії, конфігурація дійових осіб – такі ж, як і тоді, коли декораціями були Рим, Париж і Вашингтон. Уявімо собі, що Ілля Рєпін, наприклад, створив не одну картину "Бурлаки на Волзі", а ще три: "Бурлаки на Тибрі", "Бурлаки на Сені" та "Бурлаки на Потомаку". Було би кумедно, та у випадку Брауна все серйозно. Автор знайшов успішну схему і продає її вже вчетверте.
Як і завжди, ближче до середини тексту конспірологічний детектив перетворюється на путівник для "чайників". Хто не бував у вищезгаданих містах, але мріє про них, - вам сюди. Разом із Ленґдоновими доповідями про видатних громадян - Медичі (оберемком), Данте, Беатріче, Вазарі, Леонардо, Мікеланджело, Боттічеллі (поодинці), в "Інферно" повно інформації щодо Палацо Пітті, Санта-Маргеріта де Черкі, баптистерія Сан-Джованні, коней Сан-Марко, Айя-Софії та інших пам'яток.
Написані ці довідки за принципом "розумному досить": стило, доступно, по-вікіпедійному конкретно. Завантажуй електронну книжку - і в руках опиниться відразу роман-квест, культурний GPS та міні-підручник. Можна мати претензії до Брауна-письменника, але маркетолог він відмінний. Хай кожен його витвір і невисокої літературної якості, проте відповідає очікуванням публіки та ринковій ситуації, містить бонуси, яскраво запакований.
Критики, а особливо британські, навісніють. Стилістика жахлива, лексичний запас бідний, персонажі картонні, лектура примітивна, теми повторювані, логічні зв'язки такі тонкі, що періодично рвуться. Один із антипатиків назвав "Інферно" "злочином проти англійської мови".
Та менше з тим: за інформацією журналу Publishers Weekly, у червні роман очолив рейтинг паперових та електронних бестселерів і досі не здав позицій.
Дистанція між прихильністю аудиторії та думкою фахівців - "огромного размера". Останні вперто продовжують міряти Брауна Флобером, а його маслітівську гармонію - алгеброю класики. Даремно: те ж саме якби до фільму "Піпєц-2", що виходить на кіноекрани України 15 серпня, прикладати лекало "Сталкера" чи "Ностальгії". Рівень претензій невідповідний.
Формально і Монсеррат Кабальє, і Леді Гага - співачки, та навряд чи музикознавці ламатимуть списи, порівнюючи їхні вокальні здібності. А ось щодо книжок оптика ніяк не зміниться: один раз розгризши академічну цеглину із закарбованим каноном Гомер-Шекспір-Толстой-Джойс, професійні читачі продовжують оперувати її уламками в усіх без винятку випадках. Забуваючи, ніби професор Ленґдон про замовлення від Всесвітньої організації охорони здоров'я, що Браун - плоть від плоті не красної словесності, а шоу-бізнесу.
Він свою роботу виконує настільки чесно, наскільки це можливо у шоу-сфері, побудованій на обманках, симулякрах і сухозлітках. Принаймні якщо ви прагнете відволіктися від щоденних справ і приміряти на себе маску супермена, котрий бореться за мир в усьому світі, ви це справді отримаєте. Ще й із компліментом: бо ототожнити себе з "музейним хробаком" Ленґдоном, який, потрапляючи в чергову халепу, не хизується м'язами та зброєю і покладається лише на знання, удачу й оточення, означає почуватися як хороший розумник із даром до пригод і мандрів. Має втішати, коли по 48 годин на тиждень сидиш в офісі.